Трішки душі



Я син землі, таким мене зробили
Мої батьки, а виучив прогрес.
Навіщо нам дніпра прадавні схили
Ми зводим над душою дніпрогес!

Я не хотів би мучеником бути,
Та як по іншому я вивільню себе
З земної суєти, що тягне руки
До мого “Я” – і рве, і рве, і рве.
Наш грішний світ крутитися втомився,
Лиш тихо стогне між космічних сфер,
І наче ж тільки-но на світ я народився
А навкруги вже кажуть, що помер.
Як швидко плине небо над століттям
Перегортаючи десятки поколінь
Душа моя вкривається лахміттям
Скидає

шар дитячих сновидінь.
Я не побачив як померла осінь,
Як труп її завіяла зима,
Ніхто за нею більше не голосить
Нема поетів – всіх змела чума.
А замість сонця, море ейфорії
Нам куці ангели спустили за гріхи
Я на смітник повикидав всі мрії
Віддавши душу чорту за борги.
Й, що тихою ходою? де мій спокі
Мене водив у небо до зірок?!
Усе пішло за темною водою
Закрию очі і зроблю останній крок…

Прокинувшись, лиш сплюнув спересердя
Згадавши низку пам’ятних подій,
Тяжкий кінець епохи милосердя
Мільйони ненароджених надій.

До публікацій Сашка


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)




Микола куліш народний малахій скорочено.
Ви зараз читаєте: Трішки душі
Copyright © Українська література 2019. All Rights Reserved.