Туга за рідним краєм у драмі Лесі Українки “Бояриня” (1 варіант)



Батьківщина… Скільки емоцій і почуттів, радощів і переживань закладено у цьому слові! Відірвавшись від рідної землі, людина, мов відірвана від рідного грунту квітка, душевно в’яне, засихає.

І тільки повернення на Батьківщину може відживити, поновити її втрачені сили.

Випробування розлукою із рідною землею багато видатних українських діячів відчули на собі. Серед них і Леся Українка, відома поетеса і талановитий драматург. Через тяжку хворобу письменниця була змушена виїжджати в Єгипет, у Грузію, в Крим, що не могло не накласти

відбиток на її творчості. Одним із творів Лесі Українки, що висвітлюють душевні переживання людини на чужині, є драматична поема “Бояриня”.

У драмі Оксана, головна героїня твору, попадає під гніт тяжких обставин: вийшовши заміж за молодого боярина Степана, вона змушена жити у Москві. Спочатку заміжжя видається дівчині щасливим, бо вона поєднала свою долю із коханою людиною, її не лякає чужина:

Хіба ж то вже така чужа країна?

Та ж віра там однакова,

І мову я наче трохи тямлю, як говорять.

Та невдовзі Оксанині надії на щасливе життя починають танути, їй, молодій душею і тілом, вільній духом, важко звикнути

до принизливих патріархальних звичаїв Росії. Дівчина не хоче запинати обличчя, немов туркеня, незвичним є для неї руський сарафан… І хоча до одягу вона звикає, проте не в силах звикнути до того, що жінкам заборонено перебувати в одній кімнаті з чоловіками, виходити на вулицю. Навіть заручини молодих хлопця й дівчини для неї тут відбуваються незвично, тому що майбутнє подружжя не має права на спілкування до весілля. Здивована Оксана вигукує:

– Як дівчина постоїть на розмові з своїм зарученим, то вже й нечесна?.. Чудна тут молодь!.

Рабська неволя чужого краю дається взнаки дедалі більше. Оксана бачить, що її Степан – безправний поряд з іншими боярами, які можуть у будь-яку хвилину обмовити його перед царем, що він змушений шукати компроміс із власною гідністю, коли йому доводиться цілувати руки старим боярам. Головна героїня драми порівнює своє життя з “неволею бусурменською”, і тут читач може зрозуміти, що вона має на увазі не лише власне подружнє життя, а й тогочасне становище України, яка перебувала під гнітом Росії так само, як Оксана – під гнітом чужоземних звичаїв. Внутрішній протест дівчини виривається назовні:

Ой, чоловіче!..

Та й осоружна ж ся мені Москва!

Переживання за долю українського народу, туга за Батьківщиною, наказ чоловіка не пускати до палат приїжджих з України, його сувора заборона написати навіть листа рідним остаточно зламали Оксану. Якщо раніше її страждання виливалися в сльозах, то тепер нею опановує байдужість. Всі сили пішли на останній вибух (“Степане! Ти хіба не бачиш? Я гину, в’яну, жити так не можу!”), після якого вона остаточно знесилюється.

Смертельна хвороба, причиною якої є туга за рідним краєм, починає висмоктувати з неї сили. І навіть пропозиція Степана поїхати у гості до родичів Оксани, бо вже “тепера на Вкраїні утихомирилося”, викликає у неї не радість, а гіркоту:

Як ти кажеш?

Утихомирилося? Зломилась воля,

Україна лягла Москві під ноги,

Се мир по-твоєму – ота руїна?

Отак і я утихомирюсь хутко в труні.

Терплячи муки через розлуку з Україною, головна героїня драми передчуває свою смерть. Розлука з рідною землею гнітить її, і в неї не вистачило сил витримати такий тягар.

Як бачимо, у драмі “Бояриня” Леся Українка майстерно показує емоційний стан патріотки, відірваної від Батьківщини: на початку п’єси Оксана – життєрадісна молода дівчина, в кінці ж читач відчуває, що перед ним – виснажена стражданнями жінка. І сумно звучать її останні слова:

Добраніч, сонечко! Ідеш на захід…

Ти бачиш Україну – привітай!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Читати одержима лесі українки скорочено.
Ви зараз читаєте: Туга за рідним краєм у драмі Лесі Українки “Бояриня” (1 варіант)