Твір на тему: Відтворення героїчної і трагічної історії України та боротьби запорозького козацтва за волю і незалежність у народних піснях і думах



Про наші битви на папері голо
Лише в піснях вогонь отой пашить…
Ліна Костенко
Історія України…
Це війни і повстання, це сльози і перемоги, це “тихі води, ясні зорі” і буруни біля Дніпрових порогів, це незламність Байди і крилаті козацькі “чайки” серед хвиль розбурханого моря, буйні веселощі на Січі після перемог і плач полонянок у неволі, це ненависть і любов, вірність і зрада – це все, чим живе людина, чим живе народ, живе весь світ.
Слухаю дзвін бандури чи кобзи, слухаю пісні-думи моєї України – і перед очима

постають картини.
Спокійно коливається ковила у степу, та раптом – пил, крики, свист татарського аркана. Палають хати, чути стогін, зойки…
Не раз таке траплялося в Україні. Тоді на захист свого краю виступали козаки. Про це – у піснях і думах:
Бились з ранку козаченьки
До ночі глухої.
Козаків лягло чимало,
А татар – утроє…
(“Ой, Морозе, Морозенку”)
Ось стоїть він перед нашими очима, як величний пам’ятник козацькому героїзму, людям, що здатні загинути за рідний край. Стоїть на Савур-могилі з раною у грудях (вороги в нього “живцем серце виривали”) і прощаєтеся з Україною.
/> Та не тільки турки і татари лізли на родючі українські землі, як сарана, приходили і польські магнати. І знов на боротьбу вставали лидарі-козаки. Перебий-ніс “лядськую славу загнав під лаву”. Богдан Хмельницький… Погляньмо:
Гей, поїхав Хмельницький із Жовтого броду.
Гей, не один лях лежить головою в воду.
(“Гей, не той то хміль”)
Та були і поразки. І панували в Україні польські та литовські поневолювачі. Тоді козаки ставали гайдамаками, брали до рук свячені ножі.
Ой ви, ляшки, та недовірки,
Годі ж панувати,
Гей, недалеко іде Гонта,
Дась він вам взнаки.
(“Ой наварили ляхи пива)
Поруч з ним – його найближчий друг Максим Залізняк. Отак Максим Залізняк
Із панами бився
І за те він слави
Гарной залучився.
(“Максим козак Залізняк”)
Століттями точилася боротьба. В народних піснях ми знаходимо метафоричні картини:
Чорна рілля зорана
І кулями засіяна, гей, гей!
(“Чорна рілля зарина”)
Хто ж оборонить цю землю? Хто стане на її захист? Козацькі лицарі – більш ніхто. Люди, що найбільше в світі люблять Україну, готові за неї життя віддати, навіть після смерті хотіли б залишитися в її пам’яті. Ніякі тортури не можуть змусити козака зрадити рідку землю і віру християнську. В Царграді висить “за гак ребром зачеплений” Байда та стріляє в турецького царя. “Ото ж тобі, царю, за Байдину кару”, – закінчує “Пісню про Байду” сивий кобзар.
А ось закований у кайдани невільник Самійло Кішка говорить ляхові Бутурлаку:
Бодай же ти того їм діждав,
Щоб я віру християнську під нозі топтав!
(“Самійло Кішка”)
А коли і траплялася зрада, то вона безжально каралася. Як колись Тарас Бульба, дає благословення на покарання свого сина Сави старий героїчний козак Чалий (“Ой був ” Січі старий козак”).
Героїчно гине у Варшаві посаджений на палю Гордій Чурай (“Орляку Чураю”), відважно воює козак Нечай (“Ой, з-за гори високої”). Оспівують пісні та думи героїзм та лицарство відомих історичних осіб: Кривоноса, Богуна, Хмельницького, Супруна, Сірка, Палія та інших – і маловідомих козаків.
І майже завжди це “вільні птахи”, для яких “степ широкий”- “сват”, “шабля й люлька – вся родина, сивий коник” – “брат” (“Там Де Ятрань круто в’ється”). Такий і козак Голота, що полем гуляє “ні города, ні села не займає”, але не підступність татарина дає гідну відсіч. Як міфічний Антей, він черпає сили у рідній землі.
Козаки вміли і пити-гуляти, і воювати. Жили за принципом: “як бити, то бити, як пити, то пити”. І часом необачними бували, як козак Нечай, що
… поставив…
Три сторожі в місті,
А сам пішов до кумоньки
Щуку-рибу їсти.
Однак, насамперед, все ж таки була справа, заради цього розлучалися і з матір’ю, і з жінкою. Але й теплоти душевної не позбавлені ці нещадні до ворогів лицарі. Ось як зворушливо прощається із земляками козак, що їде з України (“Ой гай, мати”):
Виїжджавши, шапку знявши,
Низенько вклонився:
“Ой прощайте, слобожани,
Може з ким сварився”.
… Замислююся над долею України та її лицарів. Заплющую очі і знову бачу вечірнє небо, яскраві зорі, Дніпрові пороги, вогнища… Лунає соковитий, глибокий, якийсь величний голос сивого кобзаря:
Ей, пане Хмельницький, Богдане-Зиновію,
Наш батю, полковнику чигиринський.
Дай, Господи, щоб ми за твоєї голови пили та гуляли,
А неприятеля під нозі топтали!
(“Хмельницький і Барабаш”)
Співає кобзар і про військо Запорозьке, що “як мак процвітає”, але, на жаль, і про те, як Січ руйнували. Думаю: це ж і мої предки, якась крапелька їхньої крові і в моїх жилах. І повторюю вірші Василя Симоненка:
Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є!
В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Рубаї рудакі.
Ви зараз читаєте: Твір на тему: Відтворення героїчної і трагічної історії України та боротьби запорозького козацтва за волю і незалежність у народних піснях і думах