Творчий шлях Павла Глазового

Сміху іскорки ясні…

Їх залишив по собі класик сучасного українського гумору, справді-бо народний улюбленець Павло Глазовий

Знаю: славі, що прийшла до нього, він не прагнув запобігати. Пошуковцем посад, звань, нагород ніколи не був. Тим надійнішою постає ця слава тепер. А народна шана – це передовсім природне відлуння на добро, яке ніс Павло Глазовий у світ…

Високий, поставний, з красивим відкритим обличчям, що ледь-ледь (наче здалеку) підсвічувала тепла усмішка, навіть на людях він здавався самітником, зосередженим на своїх

думках – наче над отією книгою, що кожен Майстер пише все життя. Павло Глазовий створив у своїх творах строкату й різноманітну галерею персонажів, що самі промовляють за себе, живуть своїм життям, постають такими, якими є: не кращими й не гіршими, але скрізь – справжніми. Котрі, то на жаль, то на радість, втілюють риси, характерні для свого часу і свого народу.

У гумористиці Павла Глазового, в єдності віршованих історій, ситуативних подробиць, постає широка картина народного життя та його особливості: духовні, моральні, етичні й побутові…

Про все це автор веде мову з усмішкою, іронією, часом легким

сарказмом (гуморист!). Але ширше й важливіше – з великим і щирим уболіванням за людину. Її життя, мову, Батьківщину… З гарячими думками про майбутнє: чи збережуть українці своє рідне – слово, культуру, пам’ять, звичаї?

Ці тривоги чим далі сильніше переймали старого-старого письменника, поставали у нових і нових віршах. Він поспішав і – встиг! Останнє десятиліття стало прощальним злетом. Благословенна доля берегла пам’ять, талант, гострий розум, зацікавлення до сущого навколо – і до останніх днів на землі.

Вісімдесятидволітній мудрець (не лише письменник, а й великий читач з назавжди для душі обраним Шевченком) Павло Прокопович пам’ятав усе життя:

“Раз добром зігріте серце

Вік не прохолоне… “

… Нехай ці слова завжди звучать услід добрій пам’яті про нього, хай вплітаються у них “сміху іскорки ясні”, які Павло Глазовий лишив по собі. Добрий чоловік – добрим людям.

Життя ж – вогонь. У тім вогні

Серця людські палають,

А сміху іскорки ясні

Над полум’ям літають:

Смішні пригоди і слова,

Події та картини.

Я сам згоряю у вогні

Й збираю ті іскрини.

Якби не міг збирати я

Веселого й смішного,

Давно розпалась би душа

Під тягарем страшного.

Сонце нашої свободи

Йде все вище й вище,

Вільно дихаєм сьогодні –

Аж у носі свище…

Нам недавно комуняки

Дихать не давали,

А жінки й дівчата груди в пазусі ховали.

І до чого ж були справді

Нерозумні люди!

Не дай Боже, якась дівка

Оголила б груди, –

Їй би всипала матуся

Ще й додав би тато.

Чи не тому й дітей колись

Родилось багато?

Там, де влада потрапляє в благородні руки,

Розвиваються мистецтва,

Буяють науки,

А як вискочать угору

Бовдури й нахаби,

Їх нічого не цікавить, крім голої баби…

(Фрагмент)

Анатолій Скрипник


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Риси характеру скрулжа з оповідання різдвяна історія.
Ви зараз читаєте: Творчий шлях Павла Глазового
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.