Українська література епохи бароко: історичні умови, чільні представники, найвизначніші набутки



Бароко – літературний і загально-мистецький напрям, що зародився в Італії та Іспанії в середині XVI століття, поширився на інші європейські країни, де існував упродовж XVI-XVIII століть. Поетика літературного бароко поєднує різнорідні, протилежні елементи й форми. Бароко гармонійно сполучає трагічне з комічним, піднесене з вульгарним, жахливе з кумедним. Примхливо синтезуються в ньому християнські та язичницькі елементи. Таке поєднання “непоєднанного” і стає однією з найхарактерніших барокових рис. Типовими рисами бароко є також інакомовність

і ускладненість. До того ж, від твору вимагалася багатоплановість щодо можливості різних його тлумачень.

Українське бароко виникає на межі XVI-XVII століть і розвивається протягом двох віків. Бароко поширюється в усіх жанрах тодішньої літератури. В поезії українського бароко виникає силабічний вірш, поряд з яким існує також вірш народний.

Найвідомішим жанром барокової поезії була духовна пісня. Різноманітні жанрові форми існують і всередині поезії світської: філософська й еротична лірика, панегірик та епіграма, пейзажні та емблематичні вірші тощо. Чи не найбільш оригінальними творами українського

бароко були так звані “віршові іграшки”: акростих, мізостих, кабалістичні вірші, фігурні вірші та ін. Розвивається й українська барокова проза: повісті й оповідання як релігійного характеру, так і світські. Поширюється в Україні демонологічна повість і авантюрне оповідання.

Набув розквіту український бароковий театр. Народжується принесена із Заходу шкільна драма, у творах якої використані мотиви та образи як християнства, так і античності. У XVIII ст. з’являються світські драматичні твори на сюжети з української та всесвітньої історії (наприклад, “Володимир” Ф. Прокоповича).

Бароко в українській літературі XVII-XVIII ст. мало велике значення: воно взяло на себе важливі функції гуманізації духовної культури, зокрема літератури. Адже в Україні (як, до речі, і в Росії) доби Відродження не існувало. Письменники барокового напряму брали теми для своїх творів із сучасного їм життя. В основу цих творів лягали трагічні події, страждання людей від урядових утисків, беззаконня чиновників, невлаштованості побуту, різних невдач тощо. Особливостями композиції цих творів було те, що в них поєднувалося непоєднанне – добро і зло, прекрасне й потворне, високе й низьке.

Серед визначних представників українського Бароко чільне місце займає постать Івана Вишенського – видатного письменника-полеміста, автора низки трактатів і послань. Творчість Івана Вишенського тісно пов’язана із церковним життям. У полеміці між католицькою і православною церквами він виступав як послідовний прихильник збереження давніх традицій українського православ’я. Крім Івана Вишенського, в історію літератури барокового напряму ввійшов полеміст Мелетій Смотрицький, а також представники проповідницької прози Іоанникій Галятович, Лазар Баранович, Дмитро Туптало та інші. Слід відзначити, що бароковий стиль був характерним для віршів Григорія Сковороди.

Серед найвизначніших набутків бароко вирізняється виражена в літературній формі заглибленість у внутрішній світ людини, нетерпимість до зла в будь-яких його проявах і гуманізм, поширення можливостей зображувально-виражальних засобів. Українське Бароко мало значний вплив на подальший розвиток української літератури: урізноманітнення літературних жанрів, гуманізація духовної культури, розвиток драматургії.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Без родини нема щастя для людини.
Ви зараз читаєте: Українська література епохи бароко: історичні умови, чільні представники, найвизначніші набутки