Український поетичний авангард кінця XX ст

Зародився авангард у роки Першої світової війни, набувши бурхливого розвитку в різних видах мистецтва, і відтоді активно заявляє про себе.

Авангардизм у літературі – це явище, що виникає періодично як реакція на певні процеси в суспільстві та самій літературі. Це течія модернізму, його складова частина. У західноєвропейській літературі авангард після 20-х років активізувався в 60-ті рр.; у 80-90-ті рр.- у російській і українській літературах. Авангардизм виявився в певні періоди творчості Б. Брехта, П. Неруди, Д. Бурлюка, В. Маяковського, Й. Бехера,

М. Семенка, Гео Шку – рупія, В. Поліщука. У 20-ті рр. в Харкові існувала літературно – мистецька група “Авангард”, очолювана В. Поліщуком.

Передумовою зародження літературного авангарду є кризові періоди розвитку мистецтва, що застоюється, костеніє, тобто певний напрям або стиль вичерпують свої художньо-виражальні засоби й заважають розвитку літературного процесу в цілому, тому виникає нагальна потреба зруйнування попередніх естетичних систем, розчищення місця для зародження нових художніх явищ.

Поетичний авангард ставить перед собою завдання – різке відмежування від старих, віджилих

традицій і докорінне оновлення поетики на всіх рівнях: проблемно-тематичному, мовностильовому, жанровому, формальному. На цьому наголошують майже всі дослідники авангардизму (А. Погрібний, Л. Таран, В. Пахаренко, В. Моренець, Н. Білоцерківець та ін.). Наприклад, В. Моренець у статті “Сучасна українська лірика: модель жанру” пише: “Програмний постулат авангарду – це агресивність щодо традиції, поза якою він насправді позбувається всякого смислу”. Суголосну думку в статті “Нарис української поетики” висловлює й В. Пахаренко: “Це мистецтво протесту і руйнування”. Отже, авангардизму в літературі належить санаційна (очищувальна) роль.

В українській поезії XX ст. можна вирізнити три хвилі розвитку поетичного авангарду. Перша хвиля – це так званий історичний авангардизм 1910-1930 рр., представниками якого були Валерій Поліщук, Михайло Семенко, ранній Микола Бажай. Він був покликаний до життя гострою необхідністю очистити українську поезію від застарілих тенденцій – консервативності, хуторянства, народницьких ідей, що в першій третині XX ст. гальмували художні пошуки митців. Проте на початку 1930-х рр. усі естетичні здобутки поетів-авангардистів були нівельовані під тиском репресій і засилля соціалістичного реалізму як “єдино правильного творчого методу”.

Друга хвиля – творчість поетів діаспори повоєнної доби (Юрія Тарнавського, Емми Андієвської) та деяких шістдесятників (Івана Драча, Миколи Вінграновського), що також містить певні вияви авангарду.

Третя хвиля – це так звана “нова хвиля”, постмодернізм – відродження авангардизму в кінці 1980-х – на початку 1990-х рр. Представники цього стильового напряму: угрупування “Бу-ба-бу” (Юрій Андрухович, Віктор Неборак, Олександр Іранець), “Пропала грамота” (Юрко Позаяк, Семен Либонь, Віктор Недоступ), “ЛуГоСад” (Іван Лучук, Назар Гончар, Роман Садовський); “Нова дегенерація” (Іван Андрусяк, Іван Ципердюк, Тетяна Майдановий, Павло Вольвач, Олесь Ульяненко, Євген Пашковський).

    Розвиток української прози 20-х років XX ст. Провідна роль поезії у 20-ті роки XX ст. Репресії проти митців XX ст. в Україні Розстріляне відродження – літературно-мистецьке покоління 20-х – 30-х рр. XX ст. в Україні Основні літературні організації, угрупування 1920-х років XX ст. Суспільно-історичні умови розвитку української літератури XX ст. Таблиця “Літературний процес XX століття”

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Твір про словник.
Ви зараз читаєте: Український поетичний авангард кінця XX ст
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.