Утвердження безсмертя народу та його пісні в романі Л. Костенко “Маруся Чурай”



Роман у віршах “Маруся Чурай” – твір панорамно-масштабний. З величезної кількості подій кипучого політичного і культурного життя України XVII століття Ліна Костенко вихопила один маленький острівець – драму окремої особистості, а висвітлила трагедію цілого народу, показала болі сучасника і страх народу перед майбутнім. Роман присвячений легендарній Марусі Чурай. Показуючи життя українських міст і сіл часів Богдана Хмельницького, авторка створює широку галерею народних образів. Роман виховує в читачів почуття любові до свого народу.

У творі втілено болі й страждання усього суспільства. В ньому постає образ України:

Буває, часом сліпну від краси.

Спинаюсь, не тямлю, що воно за диво, –

Оці степи, це небо, ці ліси –

Усе так гарно, чисто, незрадливо,

Усе як є – дорога, явори,

Усе моє, все зветься Україна.

Стародавнє місто Полтава в романі постає як символ рідної землі, як місто відважних людей, що не пошкодують свого життя заради рідної землі та народу. Вони мужньо боронять місто, самовіддано захищають свою честь, совість, мову і культуру. Рідна земля з її трагічною долею стоїть за спинами героїв. Історія народу України

переплетена із сюжетною лінією життя Марусі. Увесь твір перейнятий почуттям любові до рідної землі, яка постає перед нами не тільки діамантово-переливними малюнками пейзажів, а передусім строкатою мозаїкою людських доль (як історичних, так і вигаданих), що, взяті разом, становлять історію народу.

Образ Марусі Чурай тісно пов’язаний із образом України. Серце Марусі відкрите для кожної чесної людини, всі свої найсвітліші почуття вона висловлює у піснях. Маруся виросла в сім’ї, де шанувалася любов до Вітчизни, уболівали за щастя народу. Маруся чиста серцем, швидка на розум, окрім того, наділена поетичним і музичним талантом. Вона мудра і добре бачить людські вади, намагається зрозуміти і по змозі виправдати негідні вчинки людей, не бере на себе права осуджувати їх. У її образі втілено найкращі риси українських дівчат.

Болить за Вітчизну і палке серце Івана Іскри, що мчить до гетьмана зі звісткою про небезпеку, яка нависла над піснею рідного краю – над Марусею Чурай. Добре розуміє і Богдан Хмельницький, що важить для держави народна пісня. Тим паче зараз, як така розруха. Тим паче зараз, при такій війні, – Що помагає не вгашати духа.

Як не співцями створені пісні?

Без історичної пам’яті про боротьбу і подвиги предків любов до Вітчизни всихає, як дерево без кореня. Ліна Костенко не обминає і чорних сторінок історії України. Пересторогою для нащадків звучать у романі згадки про Байду Вишневенького, Наливайка, Пашпока, Чурая, що стали жертвами зради співвітчизників, які бездумно запрягли своїх онуків у ярмо неволі. Народ у романі є і творцем історії, і безстороннім її суддею. На прикладах кращих його представників ми вчимося мужності, мудрості, любові до Вітчизни, до свого народу, вчимося не допускати зради і несправедливості.

“Маруся Чурай” – це народне життя у строкатому його повнокров’ї. Побут, звичаї, вірування – все дихає народністю, все живе. Роман змальовує події нашої далекої історії, але цілком сучасний, бо в ньому порушено такі проблеми, які хвилюють нас і сьогодні. У нас виникає потреба допомогти рідній землі відродитися у красі й славі, а народові стати гідним і рівноправним серед інших народів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір моя родина мій скарб.
Ви зараз читаєте: Утвердження безсмертя народу та його пісні в романі Л. Костенко “Маруся Чурай”