В. Винниченко та українське письменство XX сторіччя



I. Своєрідність мистецьких засобів В; Винниченка. (Твори В. Винниченка були сміливим утвердженням нового в описі зовнішнього вигляду героїв, впровадженням свіжих зразків міських, сільських і степових пейзажів. Пейзаж як мистецький засіб проймає наскрізь усю творчість письменника. По-новому Винниченко трактує життя, інколи “іде від супротивного”, змальовуючи контрасти, граючи на протилежностях.)

1. Формування української людини нового типу. (Тема народження людини нового типу постійно хвилювала Винниченка й становила одну з провідних

ідей багатьох його дореволюційних творів. Письменник створив цілу галерею талантів з народу. Пригадується трагікомічна ситуація двох студентів, що потрапили в небезпечну пастку, з якої їх рятує хитро розіграна записна книжка (“Записна книжка”); вражаюча картина смертної кари (“Промінь сонця”); героїчна смерть непомітного, тихого, політв’язня Піні, який ціною власного життя допомагає товаришам з тюрми (“Талісман”) тощо)

2. Образи жінок у творчості В. Винниченка. (Дуже чарівні, привабливі, героїчні, а інколи – трагічні й морально занепаді образи жінок подають нам твори Винниченка. Як не згадати

затуркану тяжким життям, але сповнену мрій на краще Маринку з оповідання “Голота”, чарівний образ дівчини, однаково відданої і в коханні, і в дружбі, і в боротьбі (“Зіна”); тиху, мрійну Олесю та експансивну Ріну з роману “Божки”. Ця розмаїтість жіночого типажу в різних психологічних аспектах створює широку панораму української жінки початку XX сторіччя.)

II. Українська національна ідея Винниченкових творів. (Ідея формування української нації як державної та незалежної проходить крізь значну частину творів В. Винниченка. її порушено не тільки в оповіданнях і драмах, а найголовніше – в його романах і повістях (“Божки”, “Хочу”, “На той бік”, “Нова заповідь”). У цих творах тісно переплітаються стосунки між українськими та російськими соціал-демократами. Винниченко переконаний, що рушійною силою українського національного відродження є селянство, робітництво та інтелігенція. Саме вони розкривають універсальність та багатогранність таланту письменника.)

1. Сатиричні та дружньо-гумористичні образи. (В українському національно-визвольному русі Винниченко бачив і зображував не тільки героїчне віддане, а й буденне, дріб’язкове, смішне, а інколи – шкідливе, що чіплялось за героїчне. Такі ситуації, такий типаж відтворював цілу низку образів нашого національного життя. Пригадаймо знамениті типи “уміркованого” і “щирого”. Статечний господар Самжаренко (“Уміркований”) любить Україну і все українське, але якось обережно, приховано. Нікому про це не каже, не проявляючи бунтарства, лише українську газету потайки носить у кишені. Протилежність йому – Недоторканий (“Щирий”), який у своїй національній щирості доходить до абсурду, він терпіти не може російської мови, навіть у тюрмі вигукує: “Геть, чортова кацапня, з наших українських тюрем! Чого поналазили сюди?!” Цей класичний типаж периферії українського національно-визвольного процесу, ці гумористичні образи, безумовно, надають повноти і реальності усім творам Винниченка.)

III. Релігія і суспільство, люди і віра в Бога. (Є ще один важливий аспект у творчості Винниченка – це аспект релігійний. Різні критики вважали його атеїстом, адже він у своїх творах проповідував безбожництво. Звичайно, атеїзм Винниченка був чітко окреслений і принциповий. Він аналітик людських душ, характерів і творець живих образів. Письменник добре розумів, що всі проблеми органічно пов’язані в людській свідомості. Вони завжди були і будуть, тому як митець він ніколи не вилучав їх з кола своїх спостережень і творчості.

Згадаймо оповідання “Голота”, де прості, неписьменні, гнані і затуркані працею і бідою люди, постійно міркують про добро, правду, Бога. Для змучених тяжким життям людей віра в Бога – це людська гідність, це підтримка в біді, це надія на краще, бо “… без Бога наш брат – не чоловік”. Своєрідно й оригінально розкриває Винниченко проблеми релігії, богошукання, які він трактує як філософську категорію.)

IV. Роль Винниченка в історії української драматургії. (Багато літературних критиків вважали Винниченка засновником української модерної драматургії і сучасного театру. Багатогранна і багатожанрова творчість цього майстра слова вплинула на формування цілого покоління драматургів. Кого б ми не згадали – М. Хвильового, Г. Косинку, В. Підмогильного, М. Куліша, – то на кожному з них, без сумніву, позначився вплив чарівливого стилю Винниченка. Як не згадати Т. Осьмачку, який 1955 року писав: “То ми зараз і питаємо, хто ж тоді є письменником нашої обдертої і поневоленої України? І відповідаємо – знову-таки Винниченко. Він найбільший між усіма нашими прозаїками і найбільший письменник гайдамацьких нащадків… “)

1. Жанрова новизна творів В. Винниченка. (Саме Винниченко впровадив в українську літературу два нових жанри: науково-утопійний (“Соняшна машина”, “Вічний імператив”, “Прокажельня”) та соціально-детективний (“На той бік”, “Нова заповідь”, “Поклади золота”). Пізніше ці жанри стали використовувати Ю. Смолич і В. Владко.)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Найвідоміші твори українських поетів романтиків.
Ви зараз читаєте: В. Винниченко та українське письменство XX сторіччя