Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Василь Симоненко – соловей української літератури
Василь Симоненко – соловей української літератури
РЕФЕРАТ
НА ТЕМУ
“ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО – СОЛОВЕЙ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ”
1956 рік. Після знаменитого 20 з’їзду КПРС, на якому тодішній більшовицький генсек Микита Хрущов вжахнув світ убивчо – викривальною доповіддю про нечувані злодіяння сталінської бандократії, здавалося б, на нашій вистражданій землі ніколи не повториться розгнуздана вакханалія багатомільйонного людомору. Та недарма в народі кажуть: із крокодилових яєць орли не вилітають. Як засвідчило життя, ніколи тоталітаризму не набути людського обличчя.
Не минуло
Ще не сп’янілий від необмеженої влади Хрущов лишався на всіх найвищих партійних та державних щаблях, а вчорашні сталінські круки зграями потайки злетілися під чорне крило Леоніда Брежнєва і затято гострили сокири для реваншистського терору. Першими мали злетіти голови розумників із
В Україні скорбний мартиролог брежнєвського терору судилося започаткувати не комусь іншому, як двадцятивосьмилітньому талановитому поетові, сурмачеві знедоленого покоління дітей війни Василеві Симоненку.
Народився Василь Андрійовіч на другий день Різдвяних свят (8 січня) 1935 року в глухому поселенні Біївці Лубенського району на полтавщині в родині колгоспників. Дитинство його, за словами Олеся Гончара, чуло ридання матерів, що божеволіли від горя на фронтових похоронках, воно брело за ним скородити повоєнні поля, тяжко добувати хліб насущний. Скупе на ласку було, мінами й снарядами бавилося його дитинство, коли від запізнілих вибухів десь біля степового вогнища ставали інвалідами діти – ці найбезневинніші жертви війни.
Після закінчення 1952 року середньої школи Василь вступив на факультет журналістики Київського університету. Одержавши через 5 років диплом “літописця сучасності”, працював у редакціях газет “Молодь Черкащини”, “Черкаська правда”, “Робітнича газета”. Прте змістом і сенсом його життя була поезія і тільки поезія.
Про становлення поетів, як правило, пишуть: вірші складав ще на шкільній лаві, друкуватися почав у студентські літа. Цей стереотип абсолютно не підходить до Василя Симоненка. По – юначому щиро повіривши після 20 з’їзду КПРС в торжество правди, свободи й демократії, він на повні груди вдихнув озон хрущовської “відлиги” і не ввійшов, а вітром – вітровінням увірвався в затхлу царину тодішнього красного письменства. Вже перші його поезії, що бурхонули на шпальти періодики, засвідчили: в українській літературі з’явився самобутній і зрілий Майстер.
Як справедливо зазначила народжена хрущовською “відлигою” критика, Симоненко вразив читача не запаморочливими формалістичними новаціями, не вишуканим мереживом слів, а осяянням краси власної душі, справжністю почуттів, інтелектуальною високістю і молодечним завзяттям. Уже перша його збірка поезій “Тиша і грім” (1962) стала яскравим явищем не лише в тодішній знекротілій літературі, а й у суспільному житті України.
Такий творчий старт легко міг запаморочити молодого поета, збити його на соцреалістичні манівці. Як це, до речі, сталося з багатьма його ровесниками – віршопісцями. Малообдаровані від природи, але жадібні до грошей і слави, вони наввипередки пробивалися у “вірні підручні партії”, аби притулитися до номенклатурного корита, нахапати літературних премій, одержати депутатські мандати, всістися в редакторські крісла, стати бодай тимчасовим власником державних автомашин і дач, безкоштовних закордонних вояжів.
Симоненка нітрохи не манила ця мішура. Не з службового обов’язку, а за велінням серця Василеві боліли рани рідного народу, його злиденність, безправ’я, загроза національного виродження. Саме оприлюднення цих пекучих тем і присвятив своє талановите перо, що, звичайно ж, не могло подобатися партноменклатурі. А ще більше не подобалась їй поетова непідкупність, його загострена соціальна чутливість, причетність до суспільно – політичного руху, породженого розвінченням злочинів сталінізму неконформістським рухом шістидесятників.
Як відомо, напровесні 1960 року в Києві з волі пробудженого хрущовською “відлигою” юнацтва був заснований Клуб творчої молоді. На суспільно – політичній арені на горе партократам з’явилася ініціативна і динамічна громадська інституція, яка ставила своєю метою об’єднати духовні і фізичні зусилля молодого покоління для розбудови оновленої України.
Хоча на той час Симоненко жив і працював у Черкасах, проте разом їх Аллою горською й Іваном Драчем, Ліною Костенко і Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком та Василем Стусом, Миколою Вінграновським и Михайлом Брайчевським він став душею та окрасою цього Клубу. Охоче роз’їжджав по Україні, як загальновизнаний поет брав участь у літературних вечорах та творчих дискусіях, виступав перед робітничою та сільською молоддю, прагнучи пробудити в душах ровесників національну свідомість та жагу до національного відродження.
Проте просвітницька діяльність не задовольняла Василя. Від природи людина діла, він прагнув роботи з конкретними, зримими результатами. Такими результатами, які б унеможливили в майбутньому реставрацію сталінщини на рідній землі.
Скоро в Клубі творчої молоді для Василя знайшлася робота по душі. Тоді, коли він прилучився до комісії, котра мала перевірити чутки про масові розстріли в енкеведестськіх катівнях і відшукати місце потаємних поховань жертв сталінського терору. Разом з Аллою Горською вони обходили десятки прикиївських сіл, опитали сотні і сотні тамтешніх жителів, виявили урочища, де, за свідченнями селян, більшовицькі кати ховали сліди своїх мерзенних злочинів.
Саме за участю Симоненка на основі незаперечних речових доказів для людства були відкриті таємні братські могили жертв сталінізму на Лук’янівському і Васильківському кладовищах, у хащах Биківнянського лісу. За його участю тоді ж був написаний і направлений до Київської міськради Меморандум із вимогою оприлюднити ці місця печалі й перетворити їх у національний Меморіали.
Звичайно, керована “вірними ленінцями” Київська міськрада брутально зігнорувала заклик поета до морального очищення перед нагло убієнними. Проте цей вчинок Василя Симоненка слід вважати високим громадянським подвигом і водночас власноручним смертним вироком. Бо відтоді талановитий майстер слова опинився, за компартійною термінологією, “в сфері особливого зацікавлення відповідних державних органів”.
Щоправда, ще задовго до політичного краху великого “кукурузника” Хрущова Симоненко чітко і недвозначно усвідомив, що за обнадійливими відлигами не завжди настають жадані весни. Більше того, йому дедалі чіткіше вчувалося лиховісне потріскування грядущих суспільних морозів.
Хіба ж не про повзучу реанімацію сталінізму свідчив бандитський розгін із застосування пожежних машин і водометів мирної сходки київської молоді біля пам’ятника Тарасу Шевченко в соту річницю прибуття з Петербургу домовини з прахом Кобзаря для перепоховання в українській землі? А що означало спішне видобуття сусловцями з ідеологічних прискринків пронафталіненого жупела українського буржуазного націоналізму? Чи як можна було розцінити свавілля цензури, яка в кожному правдивому слові поета чи газетяра вбачала “наклеп на прекрасну радянську дійсність” або “паклюження соціалістичних ідеалів”?
Скорботною епітафією звучать слова, записані Симоненком до свого щоденника 3 вересня 1963 року:
“Друзі мої принишкли, про них не чути і слова. Друковані органи стали ще бездарнішими й зухвалішими. “Літературна Україна” каструє мою статтю, “Україна” знущається над віршами. Кожен лакей робить, що йому заманеться… До цього ще можна додати, що в квітні були зняті мої вірші в “Зміні”, зарізані в “Жовтні”, потім надійшли гарбузи з “Дніпра” й “Вітчизни”…
Скільки в цих рядках гіркоти й доконечного смутку!
Щоправда, на той час Василь вже точно знав, що йому лишилось три чисниці до смерті. Знав давно, але будучи людиною мужньою і трохи фаталістичною, не скаржився на долю. Єдине, що пекло йому душу, отруювало останні дні життя, то це – усвідомлення того, що примасковані вбивці, які прирекли його в могилу, залишаться верховодити на білому світі й будуть безкарно чинити свої чорні справи.
Сиерть двадцятивосьмирічного лицаря української поезії уже три десятиліття оповита ядучим туманом загадок, легенд, міщанських пліток. Ні, в правильності висновків патологоанатомів ніхто не сумнівається, а от що передувало тим висновкам… Не тільки в пору князювання “товарища” Щербицького в Україні, а навіть у роки горбачовської “перебудови” на цю тему було накладене якнайсуворіше табу. А суть ретельно охоронюваного секрету полягає в тому, що Василя Симоненка по – звірячому “обробили”, а точніше – прибили охоронці громадянського порядку в міліцейських мундирах.
Сталося це влітку 1962 року. На залізничному вокзалі в Черкасах між буфетницею тамтешнього ресторану і Симоненком випадково спалахнула щонайбанальніша суперечка: за кільканадцять хвилин до обідньої перерви самоправна господиня прилавка відмовилася продати Василеві коробку цигарок. Той, звичайно, обурився. На шум – гам нагодилося двоє чергових міліціонерів і, ясна річ, зажадали в Симоненка документи. Не передбачаючи нічого лихого, Василь пред’явив редакційне посвідчення.
Якби на місці Симоненка опинився будь – хто з черкащан, конфлікт на цьому, напевно б, і вичерпався. Але охоронці порядка, побачивши перед собою відомого поета, раптом ніби показилися. Замість того, щоб допомогти йому залагодити перепалку з буфетницею і побажати щасливої путі – дороги, як це належало б нормальним людям, вони безцеремонно скрутили Василеві руки й на очах здивованого натовпу потягли силоміць до вокзальної кімнати міліції. І була ця наруга вчинена над автором популярної в Україні книжки “Тиша і грім” зовсім не випадково.
У цивілізованих суспільствах завжди вважалося неписаним законом: тільки поетам Бог дарував право бути речниками свого народу. У протруєнійкласовою ненавистю більшовицькій імперії, де всі загальнолюдські поняття поставлені з ніг до голову, право говорити від імені трудящих нахабно узурпували партійні вожді. Аби позбутися будь – якої конкуренції в боротьбі за вплив на маси, вони мобілізували всі ресурси пропагандистського, адміністративного та каральних апаратів для дискредитації, обпльовування, а то й фізичного винищення справжніх народних речників. Недаремно ж в устах сталіністів слово “поет” було символом не просто “гнилого інтелігента”, а політичного відступника, примаскованого контрика, потенційного ворога народу.
В останній фазі правління Хрущова перелицьовані сталіністи, послуговуючись досвідом політичних судових процесів 30 – х років, винуватцем усіх бід в країні виставили творчу інтелігенцію. І найперше місце серед вигаданих відьом за більшовицькою традицією було зарезервоване письменникам. Тому виховані на постулатах неосталініської політграмоти черкаські стражи порядку, здибавшись із відомим українським поетом, ідейно й морально були підготовлені до того, як із ним вчинити.
Уже ніколи й нікому точно не встановити, яка “душевна” розмова відбулась у них з Симоненком, але факт залишається фактом: тієї лиховісної ночі Василь невідомо чому опинився в камері затримання лінійного відділення міліції аж у містечку Сміла, що за 30 кілометрів від обласного центру.
Коли наступного ранку в редакції газети, де працював Симоненко, стало відомо про сумну пригоду Василя, в Сміло негайно виїхали його колеги – журналісти Петро Жук, Віктор Онойко і поет Микола Негода. Скорбний репортаж про ту поїздку опублікувала 27 лютого 1992 року “Літературна Україна”. Ось уривок із нього:
“Коли Василь (визволений з ув’язнення друзями) сів на переднє сидіння поруч із шофером, повернувся до нас і закотив рукава сорочки:
– Ось подивіться…
Ми жахнулися: всі руки були в сінцях.
– А на тілі, здається, жодних слідів. Хоч били. Чим били, не знаю. Якісь товсті палиці, шкіряні і з піском, чи що. Обробили професійно. І ціліли не по м’якому місці, а по спині, попереку.
– За що? – вихопилося в нас.
Я, бачите, їм не сподобався. Коли везли туди, погрожували: ну, почекай, ти ще будеш проситися, на колінах повзатимеш. Я ж їх поліцаями обізвав, і ще… Вони затятими виявилися. Як же: потрапула до рук така птиця. Та, мабуть, і звикли ставитися до людей, як до бидла… – Василь вилаявся і потім додав: – У тому казематі мене зачинили. Я почав трюкати в двері. Довго не відчиняли. Яще дужче. З’явився один здоровило, як лещатами скрутив за спину руки, на зап’ястя наче зашморг накинув, штовхнув донизу на дерев’яний лежак і прив’язав до нього поясами, що там були. Тепер я вже не міг і ворохнутися. Руки пекло, як у вогні. Кажу: що ж ти робиш, гад? Отоді він і почав мене лупцювати. І зараз відчуваю, ніби щось обірвалось усередині… “
Щось обірвалось усередині.. Оте Василеве зізнання друзям “по гарячих слідах” і є ключем до розуміння його передчасної смерті. Саме в задрипаному лінійному відділенні міліції міста Сміли слід шукати витоки Симоненківської трагедії. Так, його не вбили в каталажці мордовороти в синіх мундирах, зате садистськими побоями прирекли не повільне і мученицьке вмирання. Відтоді Василь уже не жив нормальним життям, а нудив світом. Бо ні на хвилину його не полишали нестерпні болі в попереку, притримувати які медицина виявилася безсилою.
І хоч що б там базікали компартійні адвокати брежнєвщини, смерть поета Симоненка аж ніяк не була випадковою. Як засвідчили подальші суспільні події, подібним способом, запозиченим у гестапо, були “знешкоджені” журналіст Євген Шинкарук, художниця Алла Горська, композитор Володимир Івасюк.
Передчасна смерть позбавили Василя невідворотньої неминучості пройти через голгофу мордовських тюрем і потаємних психушок, як це випало багатьом його ровесникам – шістдесятникам. А в тому, що репресії чатували на Василя, немає анінайменшого сумніву. Бо ще за життя поета сусловська цензура поставила нездоланні рогатки кожному його творові на шляху до читача. А після панахиди, коли ще й земля не запала на Василевій могилі, з чийогось сатанистського благословення ім’я Симоненка стало швидко обростати струповинням осоружних вигадок, підлих інсцинуацій, злісних наклепів. Сліпому було видно: поет Симоненко навіть мертвий був страшний і ненависний денаціоналізованій брежнєвській партократії.
З неймовірними труднозами Василевим друзям доводилося “пробивати” у світ кожну його книжку. І все ж таки завдяки колективним зусиллям читач дістав змогу одержати Симоненкові “Земне тяжіння” (1964), збірку новел “Вино з троянд” (1965), “Поезії” (1966), “Избранная лирика” (1968), “Лебеді материнства” (1981), том вибраних поезій (1985) та дві книжечки для дітей.
Відійшов Василь Симоненко за межу життя 14 грудня 1963 року.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Василь Симоненко: життєвий та творчий шлях ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО: життєвий та творчий шлях З глибин народного життя вийшла поезія В. Симоненка. З мужності народу, з горя його і звитяжної боротьби виспівалась вона. “Любити все прекрасне і земне і говорити правду… ” – так, роздумуючи про громадське покликання письменника, стверджував В. Симоненко. Й справді, його чесне і щире слово несло людям художню правду […]...
- Симоненко Василь – Біографія Василь Андрійович Симоненко (8 січня 1935, с. Біївці – 13 грудня 1963, Черкаси) – український поет і журналіст, шістдесятник. Після закінчення середньої школи в Тарандинцях вступив на факультет журналістики Київського університету. Закінчив факультет журналістики Київського університету (1957) і працював в обласній газеті “Черкаська Правда” і”Молодь Черкащини”, пізніше кореспондентом “Робітничої Газети” в Черкаській області. Писати вірші […]...
- Розвиток української літератури і мистецтва 60-х років XX ст Розвиток української літератури і мистецтва Друга половина 50-х рр. стала поворотним пунктом у новітній історії літератури, кіно, живопису, інших видів мистецтва. Розриваючи сталінські ідеологічні пута, митці поверталися до осмислення і відображення загальнолюдських цінностей та ідеалів, до реальної людини з її багатогранними інтересами, запитами. Можливість мати власну, а не сформульовану в кабінетах чиновників від культури думку […]...
- “Лебеді материнства” – материнський заповіт на всі віки (Василь Симоненко) Зі згадок сучасників про поета та з чорнових варіантів його творів ми знаємо, що Василь Симоненко над кожним словом своєї поезії працював багато та уважно, він багато разів переробляв, виправляв, доповнював написане, добирав якнайточніші слова, необхідний ритмічний малюнок поезій. Коли я вперше дізнався з науково-критичної літератури про таку манеру письма Василя Симоненко, я був щиро […]...
- Розвиток української літератури і мистецтва 60-х років XX-го ст Реферат на тему: Розвиток української літератури і мистецтва Друга половина 50-х рр. стала поворотним пунктом у новітній історії літератури, кіно, живопису, інших видів мистецтва. Розриваючи сталінські ідеологічні пута, митці поверталися до осмислення і відображення загальнолюдських цінностей та ідеалів, до реальної людини з її багатогранними інтересами, запитами. Можливість мати власну, а не сформульовану в кабінетах чиновників […]...
- Я хочу правді бути вічним другом і ворогом одвічним злу (Василь Симоненко) Я хочу правді бути вічним другом і ворогом одвічним злу (Василь Симоненко) Якщо ти дійсно служиш правді, а не злу – Чому ж у щирості вбачаєш крамолу? / В. Симоненко “Пильному” / Василь Андрійович Симоненко – великий син України, її геніальний поет. Він умів любити так щиро, так ніжно, так самозречено, як, мабуть, ніхто на […]...
- Василь Симоненко. Життя та творчість Василь Симоненко. Життя та творчість. На літературних зустрічах мене часто запитують: “Звідки почався Василь Симоненко? Де він звівся та розповився?” Інтерес до його життя і творчості дедалі зростає. Читачів цікавлять усі подробиці із біографії улюбленого письменника. Я постараюся намалювати вам Симоненкову дорогу – важку, трагічну і коротку: поет ішов по ній неповних двадцять дев’ять років. […]...
- Василь Симоненко – “Ти знаєш, що ти – людина” Характеристика Історія написання поезії. Ставлення до людини як до гвинтика, яке принижувало людину, її гідність, убивало її творчий дух – це і змусило написати В. Симоненка вірш “Ти знаєш, що ти – людина?” Ця поезія належить його збірці “Земне тяжіння”. Завдання кожної особистості, кожної людини – дати відповідь на питання, яке містить назва програмового вірша В. […]...
- Василь Симоненко – Лебеді материнства (АНАЛІЗ) Аналіз твору Василя Симоненка “Лебеді материнства” 1981 р. Літературний рід : лірика. Жанр : ліричний вірш (колискова). Вид лірики : громадянська. Провідний мотив : любов до матері й Батьківщини. Віршовий розмір : хорей. Тип римування : суміжне. За формою – це колискова, мудре й щире напучування матері маленькому синові. Композиційно твір розгортається як кілька взаємопов’язаних […]...
- Василь Симоненко – Лебеді материнства (Характеристика твору) Василь Симоненко Лебеді материнства (Характеристика твору) Літературний рід: лірика. Жанр: ліричний вірш (колискова). Вид лірики: громадянська. Провідний мотив: любов до матері й Батьківщини. Віршовий розмір : хорей. Тип римування: суміжне. Літературознавці про твір. За формою – це колискова, мудре й щире напучування матері маленькому синові. Композиційно твір розгортається як кілька взаємопов’язаних мотивів. Спочатку це мотив […]...
- Шпаргалка з української літератури ТЕМА КОХАННЯ Й ВІРНОСТІ В ПОЕЗІЇ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО І ВОЛОДИМИРА СОСЮРИ Міняються часи і влада, міняється життєвий уклад і людський світогляд. Але незмінними лишаються найвищі істини, незмінною лишається людська потреба любити. Тема кохання в усіх народів, від прадавніх часів і до наших днів, – завжди актуальна для мистецтва, бо корені її глибоко заховані в людському […]...
- Гоголівський період української літератури ГОГОЛІВСЬКИЙ ПЕРІОД УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ “Знаю, что имя мое после меня Будет счастливее меня, И потомки тех же земляков моих, Может быть, с глазами, влажными от слез, Произнесут примиренне моей тени… ” М. Гоголь Ти смієшся, а я плачу, великий мій друже!.. Т. Шевченко. “Гоголю” “Ти” і “Я” – Гоголь і Шевченко – два генії, два […]...
- Значення творчості та діяльності П. Куліша для української літератури Видатний діяч української літератури П. Куліш майже 60 років фальсифікувався ідеологами комуністичного режиму, його творча спадщина заборонялася, але зараз повернулася в скарбницю духовного життя українського народу, допомагає нам краще зрозуміти героїчні і трагічні сторінки української історії. Пантелеймон Куліш служив українській національній ідеї. Так, у листі до Г. Рентель (1862) він писав: “Кращого від українців в […]...
- Соловей – співець весни (за художній описом К. Малицької “Соловей”) Соловейко… Кому в Україні не відома ця дзвінкоголоса пташка? Хто не насолоджувався неперевершеним співом солов’я? Я живу у Харкові. У мальовничих гаях поблизу міста, біля річок і ставків у середині травня можна почути спів соловейка. Я не раз бував з батьками о цій порі за містом. Ми слухали спів солов’я, але я жодного разу не […]...
- Василь Симоненко – Цар Плаксій та Лоскотон (Критика, скорочено, пояснення (стисло)) Василь Симоненко Цар Плаксій та Лоскотон (Критика, скорочено, пояснення (стисло)) У країні Сльозолий правив цар Плаксій. У нього було три дочки – Нудота, Вай-Вай та Плакота і три сини Плаксуни. Цілими днями вони плакали. Цар звелів, щоб плакали і всі діти в країні, бо він любив їхні сльози пити. Незважаючи на заборону сміятися, до дітей […]...
- “Журба” Леоніда Глібова – перлина української літератури Леонід Глібов – відомий байкар, автор загадок та акровіршів. Писав він і ліричні твори, деякі з них стали народними піснями. У поезії “Журба” Л. Глібов явища природи відтворив паралельно з людським життям. Автор описав найлагіднішу пору року – літо, тепле, красне, ніжне, як молоді літа людини: Стоїть гора високая, Попід горою гай, Зелений гай, густесенький, […]...
- Питання і тести з української літератури Питання і тести по укр. літературі 1. Визначте національне і загальнолюдське у зображенні боротьби за соціальну справедливість (роман П. Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”). 2. І. Я. Франко і сучасність. 3. Смішний чи страшний Пузир у п’єсі І. Карпенка-Карого “Хазяїн”. Доведіть свою думку. 4. Проблема влади землі над людиною у драмі І. Я. […]...
- “Енеїда” І. Котляревського – перший твір нової української літератури “Енеїда” І. Котляревського вийшла друком 1798 року. Але цій події передувала майже тридцятирічна, нехай і з перервами, робота над текстом. І письменник дійсно зміг досягти художньої досконалості тексту. Напевне, через наполегливу працю І. Котляревського і його природний літературний хист, які у поєднанні зазвичай і творять дива, українська література зараз може похвалитися цим прекрасним шедевром гумору […]...
- Леся Українка – На столітній ювілей української літератури У кожного люду, у кожній країні Живе такий спогад, що в його в давнині Буди золотії віки, Як пісня і слово були у шанобі В міцних сього світу; не тільки на гробі Складались поетам вінки. За пишнії хрії, величнії оди Король слав поетам-спіщям нагороди, Він славу їх мав у руці; За ввічливі станси, гучні мадригали […]...
- Порівняння української і світової літератури періоду Великої Вітчизняної Війни З української та зарубіжної культури План 1. Українська культура довоєного періоду. Посилення партійного контролю над духовим життям суспільства в другій половині 40-х років. 2. Літературне оновлення 60-х р. р. Творчість: Л. Костенко, Павличка, Драга, Стуса, Вінграновського. 3. Утвердження загальнолюдських цінностей у світовій культурі в післявоєнний період. 4. Сучасна зарубіжна культура: Моріан, Солженіцин, Арагон, Селинджер, Фолкнер. […]...
- Обзор української літератури XX століття Реферат “Обзор української літератури XX століття” ЗМІСТ. Розділ І. МодернізмРозділ ІІ. Традиція. Розділ ІІІ. Невдала революція 1917Розділ ІV. Травма соціалістичного реалізму МОДЕРНІЗМ. На початку дев’ятнадцятого століття українська література стала виразником національної ідентичності і це продовжувалося протягом сторіччя. Поява модернізму не була спробою уникнути традиції і реалізму, що був панівним на рубежі дев’ятнадцятого і двадцятого століть. […]...
- Корифей української літератури М. Старицький Угору стяг, а світоч – в руки, І, щоб не сталося, – вперед! М. Старицький М. П. Старицький – один з корифеїв української драматургії. Він залишив глибокий слід в українській культурі. Крім драматичних творів, писав вірші й прозу, був видатним актором, талановитим режисером, сумлінним громадським діячем. Виходець із малозаможної поміщицької сім’ї, де у великій шані […]...
- Руська трійця та значення її діяльності для розвитку української літератури Руська трійця та значення її діяльності для розвитку української літератури I. Виникнення “Руської трійці”. (“Руська трійця” – це нелегальний література ний гурток, організований 1834 р. у Львівській духовній семінарії.) II. Просвітницька діяльність учасників “Руської трійці”. 1. Творчість Маркіяна Шашкевича. (М. Шашкевич – тонкий лірик, автор малих віршованих форм. У поезіях “О Наливайку” та “Хмельницького обступлення […]...
- Підручники з української літератури в країнах Східної Європи Реферат на тему: Підручники з української літератури в країнах Східної Європи Після 2-ї світової війни і нового політичного розкрою європейської карти на ідеологічно протилежні Західну і Східну Європи наступив новий етап життя українського населення у цих країнах. У п’ятдесятих роках у ряді країн Східної Європи – в Румунії, Польщі, Чехо-Словаччині, Югославії – починає відроджуватись українська […]...
- М. Шашкевич – зачинатель нової української літератури на західних землях І. “Русалка Дністрова” Маркіяна Шашкевича. (Романтичний напрям, що широкою хвилею заполонив на початку XIX століття всі європейські літератури, спричинив появу “Русалки Дністрової” – першої ластівки літературного й національного відродження Галицької України. Маркіян Шашкевич поставив собі за мету дати початок новій літературі – народній. Цій високій ідеї відродження українського письменства він вірно служив до кінця свого […]...
- Історія української літератури 1917-1919 рр Реферат на тему: “Історія української літератури 1917-1919 рр.” План 1. Вступ. 2. Друге десятиліття ХХ ст. для української літератури – найплідніше пора. 3. Відкриття україномовних навчальних закладів. 4. Українська преса і книгодрукування. 5. Вплив жовтневої революції на розвиток літератури. 6. Висновок. 1. Доля української літератури – доля України. Важко знайти у світовій історії аналогію, щоб […]...
- І. П. Котляревський – зачинатель нової української літератури Реферат на тему: “І. П. Котляревський – зачинатель нової української літератури.” Вступ 1.Відомості про життя І. П. Котляревського. 2. І. П. Котляревський – засновник нової української літератури. Його поема “Енеїда.” 3. Значення творчості І. П. Котляревського. Висновок. Список використаної літератури. Вступ. В історії нашої культури є діячі, які особливо яскраво й багатогранно відобразили в своїй […]...
- Україно! Доки жити буду доти відкриватиму тебе. (Василь Симоненко) Україно! Доки жити буду доти відкриватиму тебе. (Василь Симоненко) Ти звеш мене, й на голос милий твій З гарячою любов’ю я полину; Поки живуть думки в душі моїй, Про тебе, ненько, думати не кину. / В. Самійленко / У руках тримаю улюблений томик поезій українських поетів. Перегортаю сторінку за сторінкою, читаю – і раптом бачу […]...
- Юрій Андрухович як класик “актуальної” української літератури (народився 1960 року) Народився ум. Станіславі (нині Івано-Франківськ). Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові (1982), Вищі літературні курси при Літературному інституті в Москві (1991), аспірантуру інституту літератури НАН України. Працював газетярем, деякий час очолював відділ поезії івано-франківського часопису “Перевал” (1991 – 1995). Був співредактором часопису “Четвер” (1991 – 1996). Мешкає у Івано-Франківську. Поет, […]...
- “Народ мій є, народ мій завжди буде, ніхто не перекреслять мій народ!” (В. Симоненко) Чи не занадто смілива заява це була для ще зовсім молодої людини у ті часи? Адже, мабуть, мова йде не про такий ефемерний термін, як “радянський народ”? Ні, йдеться про народ український… Василь Симоненко, як більшість геніїв, прожив небагато. Але встиг залишити по собі на землі такий слід, що його вірші ще багато років будуть […]...
- Микола Вінграновський – поет, прозаїк – Божий дар для української літератури Микола Вінграновський – поет, прозаїк – Божий дар для української літератури З-поміж своїх однокурсників, слухачів Московського інституту кінематографії, студент Микола Вінграновський, здавалось, нічим особливим не вирізнявся. Хіба що в погляді строгих очей світилась невловима лагідна задума та в ставній постаті відчувалася рішуча рвійність. Всім серцем тягнувся він до романтичної піднесеності й заземленої, суворої правди життя […]...
- На тернистих шляхах… (про тяжкі умови розвитку української літератури) Історія української літератури – це тернистий, складний і тривалий процес в історії нашої культури. Переслідувалось українське слово від давнини і майже до кінця XX століття, заборонялось книгодрукування, скорочувались тиражі видань творів, написаних українською мовою, майже не перекладались українською мовою твори світової класики. Але українське слово жило ї виживало. Мої ровесники кажуть, що твори українських письменників […]...
- Перші підручники з української літератури для середніх шкіл і гімназій в Галичині Реферат на тему: Перші підручники з української літератури для середніх шкіл і гімназій в Галичині Хоча українці Галичини й опинилися з кінця XVIII ст. у напівколоніальних умовах Австро-Угорської імперії, все ж їхнє політичне і культурне становище значно відрізнялося від долі їхніх братів в Російській імперії. Ці відмінності історик О. Субтель-ний охарактеризував так: “Вимушена згода Габсбургів […]...
- Іван Вишенський – видатний полеміст-сатирик давньої української літератури Серед письменників давньої української літератури найвидатнішим полемістом кінця XVI – початку XVII століття був Іван Вишенський. На жаль, біографічних відомостей про цього письменника-полеміста дуже мало: лише те, що був він людиною освіченою, а в 30-35 років постригся в ченці, став монахом-аскетом, переселився у Грецію на Святу гору, на Афон. На Афоні І. Вишенський почав свою […]...
- Внесок І. Нечуя-Левицького в розвиток української літератури Визначне місце в історії української літератури займає творчість І. Нечуя-Левицького. За своє довге життя він написав понад п’ятдесят романів, повістей, оповідань, комедій та історичних драм. Своїми творами він прокладав нові шляхи розвитку української прози. Письменник одним з перших в українській літературі відійшов від традиційної селянської тематики і змалював майже всі верстви населення тогочасної України. Він […]...
- Чим збагатило мене вивчення української літератури Чим збагатило мене вивчення української літератури Художня література – це особлива форма естетичного освоєння світу, за допомогою якої кожна людина збагачує себе духовно. Особисто я, вивчаючи літературу, розширила уявлення про стародавні епохи. Література навчила мене мріяти, переживати разом із персонажами творів, збагатила мою мову, адже мова творів і усної народної творчості, і українських письменників – […]...
- Піднесення української культури, літератури, науки в епоху ренесансу й бароко Піднесення української культури, літератури, науки В епоху ренесансу й бароко Період Ренесансу – Відродження – охоплює XIV-XVI століття. Поняття ренесансу виникло в процесі розвитку світової цивілізації, який поділяв історію на 3 доби: античність, середньовіччя та ренесанс – повернення до античності. Тогочасні гуманісти намагалися звільнити культуру від середньовічної стереотипності, наблизити її до античних ідеалів прекрасного. Для […]...
- Твір на тему: “Народ мій є, народ мій завжди буде, ніхто не перекреслить мій народ!” (В. Симоненко) Чи не занадто смілива заява це була для ще зовсім молодої людини у ті часи? Адже, мабуть, мова йде не про такий ефемерний термін, як “радянський народ”? Ні, йдеться про народ український… Василь Симоненко, як справжній геній, прожив небагато. Але встиг залишити по собі на землі такий слід, що його вірші ще багато років символізуватимуть […]...
- Михайло Коцюбинський – великий майстер української літератури Видатний український письменник Михайло Коцюбинський ввійшов в історію національної літератури насамперед як знавець життя народу, особливо селян, його проблем, складної боротьби за соціальні і національні права. Внесок письменника дуже значний, і не останнє місце посідає своєрідний стиль, майстерне стерне володіння художнім словом, багата і повнозвучна українська мова, якою писав Коцюбинський. Ранні твори Коцюбинського вже відрізняються […]...
- Відрубність розвитку української літератури Відрубність розвитку української літератури – концепція своєрідності” української літератури, яка трактувалася як вияв етнопсихології українців. Передумови вчення про В. заклали М. Костомаров, В. Антонович, розвинули І. Нечуй-Левицький, О. Огоновський, обгрунтували М. Грушевський, д. Чижевський. Ніхто з них не твердив про абсолютну В. української літератури від інших слов’янських літератур. Навпаки, простежувалися літературні впливи і взаємовпливи, але […]...
Твір на тему земля наш спільний дім.