Василь Симоненко – Старість



Сім десятків дідові старому,
Сам незчувсь, коли і відгуло, –
Вже лице пожовкло, як солома,
Борознами вкрилося чоло,

Сяють очі глибоко спідлоба,
Тільки пух лишивсь на голові…
Лає син, що ні чорта не робить,
Допіка невістка: ще живі?

Остогидло діду хліб жувати,
Слухати образи від усіх,
Ціле літо горобців ганяти
Та граків сусідові на сміх.

Взять би істик, торбу через плечі
І піти світ за очі з села,
Але звик до хати, до малечі,
Що його, мов батька, облягла.

Все стерпить, хіба заплаче стиха,
Дивлячись на добрих малюків.
Все стерпить – докори, сором, лихо, –
Лиш би вмерти на землі батьків!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Василь симоненко є тисячі доріг.
Ви зараз читаєте: Василь Симоненко – Старість