Головна ⇒ 📌Класична література ⇒ Василь Стус – Гойдається вечора зламана віть
Василь Стус – Гойдається вечора зламана віть
Гойдається вечора зламана віть,
Мов костур сліпого, що тичеться в простір
останньої невіді. Жалощів брості
коцюбляться в стінні. А дерево спить.
Гойдається вечора зламана віть,
туга ніби слива, рудою налита.
О ти всепрощильна, о несамовита!
Осмутами вмита твою неясить.
Поорана чорна дорога кипить –
Нема ні знаку од прадавнього шляху!
Тугий небокрай, погорбатілий з люті
гірких доторкань. О піддайся покуті
непевности. Господи, дай мені жить.
Удай, що обтято дорогу. Що спить
душа, розколисана в смернім
високих наближень. На серця екрані
гойдається вечора зламана віть.
І стежку твою обдало кушпелою…
… Роздайся, роздайся в двобої з добою!
Прислухайся тільки, чи Всесвіт не спить.
Усесвіт не спить. Він вовтузиться, во-
втузиться, тузаний хвацько під боки
мороками спогадів… Луняться кроки.
Це, Господи, сяєво! Це торжество
надій, проминань і наближень і на-
вертань у свої, у забуте й дочасне…
Гойдається невіль. І сонце не гасне.
І грає в пожежах мосяжних сосна.
І сонце твоє простопадне кипить!
І як мені, Господи, як мені жить?!
Клясти і любити, клясти
канчук цілувати і плетену пліть,
і небо твоє під торосами неб…
… Залізний, із пластику, шкла і бетону,
надибую пісню. Лювлю їх до тону
шовкового голосу. Зацний погреб!
Поорана чорна дорога кипить –
нема ні знаку од прадавнього шляху…
… Сподоб мене, Отче, високого краху.
… Вельможно хитається зламана віть.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Василь Стус – даруйте радощі мої Даруйте радощі мої І клопоти мої – Нещастя й радощі мої – Весняні ручаї. Просвітле небо аж кипить, Просвітле – аж кипить. Блажен, хто не навчився жить, Блажен, хто зна – любить. О, кара земле, окрай гри, Бери мене, бери, Спасибі, що вгорі кипить Сонце – угорі! Спасибі, що росте трава І що душа жива, […]...
- Я зламана Я зламана, напівпуста і завжди трохи нетвереза Я самогубця, бо я та, що живе вістрям твого леза Наштирюючись на слова, як на шампур шматочки м”яса В мені живе все ожива, це феномен, це без пояснень А ти такий аж надто ніжний і в почуттях ти-проститутка Ти як герой в попсовій книжці, у тебе темно-синя куртка, […]...
- Василь Стус – Присмеркові сутінки опали Присмеркові сутінки опали, Сонну землю й душу оплели. Самоти згорьовані хорали Геть мені дорогу замели. І куди не йду, куди не прагну – Смерк сосновий мерзне угорі. Виглядаю долю довгождану, А не діжду – вибуду із гри. Аж і гра: літають головешки, Зуби клацають під ідіотський сміх. Регочу на кутні – буде легше (а як […]...
- Василь Стус – Мумія М У М І Я 1 Голова його заполонена спогадами. (Вiчне перемелювання однiєї iстини: гримаси пiдлостi, пiдлiсть пiдлостi, пiдлiсть пiдлостi пiдлостi). Хтиво показує старечим ротом : те, що було 1968 року нової ери вiддзеркалює, нiби в мертвiй водi, подiї 1968 року перед Христом. Рухається, зазираючи в брезклу воду. Пiдiйшов побачив збагнув збагнув пiдiйшов побачив. Все […]...
- Василь Стус – Мумiя 1 Голова його заполонена спогадами. (Вiчне перемелювання однiєї iстини: Гримаси пiдлостi, пiдлiсть пiдлостi, Пiдлiсть пiдлостi пiдлостi). Хтиво показує старечим ротом : Те, що було 1968 року нової ери Вiддзеркалює, нiби в мертвiй водi, Подiї 1968 року перед Христом. Рухається, зазираючи в брезклу воду. Пiдiйшов побачив збагнув Збагнув пiдiйшов побачив. Все вже збагнуте, Пiдiйшов побачив, Нi […]...
- Василь Стус – Мені зоря сіяла нині вранці Мені зоря сіяла нині вранці, устромлена в вікно. І благодать – така ясна лягла мені на душу сумиренну, що я збагнув блаженно: ота зоря – то тільки скалок болю, що вічністю протятий, мов огнем. Ота зоря – вістунка твого шляху, хреста і долі – ніби вічна мати, вивищена до неба (від землі на відстань справедливості) […]...
- Василь Стус – В мені уже народжується бог В мені уже народжується бог, І напівпам’ятний, напівзабутий, Немов і не в мені, а скраю смерті, Куди живому зась – мій внук і прадід – Пережидає, заки я помру. Я з ним удвох живу. Удвох існую, Коли нікого. I гримить біда, Мов канонада. Він опорятунок, Я ж білоусто мовлю: порятуй, Мій господи. Опорятуй на мить, […]...
- Тарас Шевченко – З передсвіта до вечора З передсвіта до вечора, А з вечора до досвіта Летить стріла каленая, Бряжчить шабля о шеломи, Тріщать списи гартовані В степу, в незнаємому полі, Середи землі Половецької. Земля чорна копитами Поорана, поритая; Костьми земля засіяна, А кровію политая. І журба-туга на тім полі Зійшла для Руської землі. Що гомонить отам, зичить Удосвіта? То повертає Той […]...
- Верстаю шлях – по вимерлій пустелі… – Стус Василь Верстаю шлях – по вимерлій пустелі, Де мертвому мені нема життя, За обріями спогаду – оселі Ті, до котрих немає вороття. А все ж – бреду, з нізвідки до нікуди, А все ще сподіваюся, що там, Де кубляться згвалтовані іуди, Мале є місце і моїм братам. Побачити б хоч назирці, впівока І закропити спраглий погляд […]...
- Василь Стус – У тридцять лiт ти тiльки народився У тридцять лiт ти тiльки народився, Аби збагнути: мертвий ти єси У мертвiм свiтi. I нема нiкого Окруж. Ти тiльки сам. I – мрець єси. Хiба що так: недозволенний простiр Живого духу кличе самосмерть Подобою життя. Це – на початку. А далi вже – й убiйництвом. Проте Природа розправляється простiше. Бо плоть твоя сплюндрована до […]...
- Василь Стус – Господи, гніву пречистого Господи, гніву пречистого Благаю – не май за зле. Де не стоятиму – вистою. Спасибі за те, що мале Людське життя, хоч надією Довжу його в віки. Вірою тугу розвіюю, Щоб був я завжди такий, Яким мене мати родила І благословила в світи. І добре, що не зуміла Мене од біди вберегти....
- У порожній кімнаті… – Стус Василь У порожній кімнаті Біла, немов стіна, Притомившись чекати, Спить самотня жона. Геть зробилась недужа – Котру ніч, котрий день Ані чутки про мужа, Ані-анітелень. Лячні довжаться тіні, Дзвонять німби ікон, І росте голосіння З-за соснових ослон: Мій соколе обтятий, В ту гостину, де ти, Ні пройти, ні спитати, Ні дороги знайти. За тобою, коханий, Очі […]...
- Не можу я без посмішки Івана – Стус Василь Не можу я без посмішки Івана Оцю сльотаву зиму пережить. В проваллях ночі, коли Київ спить, А друга десь оббріхують старанно, Склепить очей не можу ні на мить, Він як зоря проміниться з туману, Але мовчить, мовчить, мовчить, мовчить. Ні словом не озветься. Ані пари Із уст. Вусате сонечко моє! Несуть тобі три царіє со […]...
- Василь Стус – П’ючи біду, неначе оковиту П’ючи біду, неначе оковиту, Я заховався, змовкнув і затих. Ні ворогів, ні друзів дорогих, Ні сліз, ані клятьби, ані привіту, Ані небес, ні сонця – теж нема. Мені затоваришила пітьма, І мури світять, коли ніч безсонна Стоїть, мов небезпечна оборона – Ледь по кутках снується павутинням, Мовляв, козаче, наберись терпіння, Не нарікай на долю ненаситу […]...
- Чим близький мені поет Василь Стус Чим близький мені поет Василь Стус Творчість Василя Стуса, як і саме життя, схоже на короткий, але яскравий спалах. Своєрідність і сила мистецького таланту, оригінальність і самобутність поета зачаровують, його поезії западають глибоко в душу. У Стуса ліричний герой сам на сам зі своїми болями, переживаннями, печалями й радощами. Поет прагне наблизити людей до ідеалів […]...
- Василь Стус – Ще й до жнив не дожив Ще й до жнив не дожив, Ані жита не жав, Не згубив, не лишив. І не жив. І не жаль. Тьмавих протобажань Заповітна межа: Ці напасті зі щастям Давно на ножах. Безборонно любити Заказано край, А зазнав би ти, світе Великий, добра. В смерть задивлені очі. Отерпла душа І навчає, і врочить: Тобі кунтуша Вже […]...
- Вітько Віть – Біографія (29.04.1937) Віть Вітько – талановитий український поет. Автор поетичних збірок для малечі “Равлик-муравлик” (1988) та “Гойда раз, гойда два”. Його син – поет Аттила Могильний. “На початку 60-х, після десятиліть антиукраїнських погромів, свідомий українець почувався в Києві приниженим, чужим. Певно ж, що свідомих українських родин – цих островів незалежности – було небагато. Однією з них […]...
- Василь Стус – За читанням Ясунарі Кавабати ЗА ЧИТАННЯМ ЯСУНАРІ КАВАБАТИ Розпросторся, душе моя, на чотири татамі, або кулься від нагая, чи прикрийся руками. Хай у тебе є дві межі, та середина – справжня, марно, невіре, ворожить – молода чи поважна. Посередині – стовбур літ, а обабоки – крона. Посередині – вічний слід (тінь ворушиться сонна). Ні до неба, ні до землі […]...
- Василь Стус – Пірнаю в ночі, наче в сни Пірнаю в ночі, наче в сни, До ранку не прочахну. А три весни, як три стіни, Пополотніли з жаху. Ще видиться: тонка сосна Пірнути в небо хоче, Стоїть дружина голосна І в безвість тупить очі. Туди провадять тільки сни, Але немає шляху. А три весни, як три стіни, Пополотніли з жаху....
- Милослава Черний – О десятій вечора за донецьким часом О десятій вечора за донецьким часом Пролунали постріли звуком контрабаса, Замовкали вдови по кутках каплиці, До долонь ховаючи в парафіні лиця. Бабці із іконами, доброчинці з кавою, Лікарі, вхопивши, ноші закривавлені, І набравши купу білих бинто-мушель У поля виходили рахувати душі. Рахували довго – майже до світанку, Відхиляли діти на вікні фіранки – Насувалось небо […]...
- Василь Стус – Церква святої Ірини Церква святої Ірини Криком кричить із імли, Мабуть, тобі вже, мій сину, Зашпори в душу зайшли. Мороком горло обгорне, Ані тобі продихнуть. Здрастуй, Бідо моя чорна, Здрастуй, страсна моя путь! Плещуться крила об тугу, Чим я її розведу? Жінку лишив на наругу, Маму лишив на біду. Рідна сестра, як зигзиця, Б’ється об мури грудьми. Господи! […]...
- Василь Стус – Сповнений почуття вдячностi Сповнений почуття вдячностi, Вiн захотiв переповiсти менi Всю свою iсторiю, Але виявилось, Що iсторiї нема, I вiн мусив був обмежитись Самими словами вдячностi....
- Василь Стус – Надворі дощ? – Надворі дощ? – я запитав – А так, на небі ні хмарини I сльози на очах дружини Від сподівань і від ослав – А що ти, плачеш? та покинь – Авжеж, сміюся. довгі злидні В цій подобизні днів невидні. Так розтає пітьмою тінь. – Їй-богу, не збагну. Дарма. Усе збагнеш, коли прикрутить. А хто […]...
- Василь Стус – Уже Софія відструменіла Уже Софія відструменіла, Відмерехтіла бузковим гроном. Ти йшла до мене, але не встигла За першим зойком, за першим громом. Немов почвара в пекельнім колі, Довкола ж тіні, довкола кволі. Благословляю твою сваволю, Дорого долі, дорого болю. Сніги і стужа. Вітри й морози. Гудки і крики. Чорні прокльони. Собачий гавкіт. Крик паровоза. І закмашини і заквагони. […]...
- Василь Стус – Танцює зек у батькових чоботях Танцює зек у батькових чоботях, Мов дерев’яним гупає прачем. Під сивим небом і дрібним дощем Обтрушує він душу від скорботи І сажі самоти. А дощ іде, Біжить вода за номерного коміра – Від Києва добіг би до Житомира За шістдесят хвилин, котрі щодень Йому дають на радощі та гулі. Посадженому в саж, йому дарма, Що […]...
- Василь Стус – Націлений у небо обеліск Націлений у небо обеліск, Вода, як вічність, літепло струмує, Старий ясмин – оцвіттям весь німує, А віддалі – німує чорний ліс, А навпіл зламаний іржавий кріс В граніт угрузлий – ніби розкошує. I тільки мати сина вже не чує, Вже біль її старечий спопеливсь. Вона сама. Вона сліпа – свічадом Осіннього промерзлого ставка. I висхла […]...
- Василь Стус – Тільки тобою білий святиться світ Тільки тобою білий святиться світ, тільки тобою повняться брості віт, запарувала духом твоїм рілля, тільки тобою тішиться немовля, спів калиновий піниться над водою – тільки тобою, тільки тобою! Тільки тобою серце кричить моє. Тільки тобою сили мені стає далі брести хугою світовою, тільки Тобою, тільки Тобою. Только тобой светится белый свет, только тобой полнится соком […]...
- Василь Стус – Горить сосна – од низу до гори Горить сосна – од низу до гори. Горить сосна – червоно-чорна грива над лісом висить. Ой, і нещаслива ти, чорнобрива Галю, чорнобри… Пустіть мене, о любчики, пустіть! Голосить Галя, криком промовляє і полум’я з розпуки розпукає, а Пан-Господь – і дивиться, й мовчить. Прив’язана за коси до сосни, біліє, наче біль, за біль біліша, гуляють […]...
- Василь Стус – На однакові квадрати поділили білий світ На однакові квадрати поділили білий світ Рівне право всім страждати і один терпіти гніт. Зле і кату, зле і жертві, а щастливого нема. Всім судилося померти за замками сімома. Отаке ти, людське горе, отака ти, чорна хлань, Демократіє покори і свободо німуваннь. А кругом життя веселе, скільки сонця і тепла! Ти мене даремно, леле, в […]...
- Василь Стус – Б’ється серце, як пташа німе Б’ється серце, як пташа німе, Буде спогадами надити. Мати сина виглядатиме, А не діжде – буде плакати. Будуть сипати сухі сніги, Будуть ще й дощі періщити, Посмурніють вірні вороги, А зрадливі друзі – тішитись, Що одної голови нема І не буде вже повіки-вік, Лиш затужить по тобі зима, По бідасі чоловікові. Скоро смерть мене в […]...
- Василь Стус – Моє перелицьоване пальто Моє перелицьоване пальто, Єдиний мій товаришу незрадний, Ану ж, переповідж мені докладно Про те, що є цей світ і хто є хто – Із тих, кого ти десять років бачило (чи й одинадцять?). Хто була вона, Та, перша подруга, котра одна На цілий вік мені біди настачила І докорів сумління? Хто б сказав, Що світ […]...
- Василь Стус – Зазираю в завтра Зазираю в завтра – тьма і тьмуща Тьма. I тьмуща тьма. I тьмуща тьма. Тільки чорна водь. I чорна пуща. А твого Святошина – нема. Ні сестри, ні матері, ні батька. Ні дружини. Синку, озовись. Поніміли друзі. Чорна гатка В теміні. Пітьмою – хоч залийсь. Лиш тремтить, як віра в спроневірі, Копійчана свічка на столі […]...
- Останній лист довженка – Стус Василь Прозаїки, поети, патріоти! Давно опазурились солов’ї, Одзьобились на нашій Україні. А як не чути їх? Немає сил. Столичний гамір заважкий мені. І хочу вже на затишок, і, може, На спокій хочеться на придеснянський, І хочеться на мій селянський край. Пустіть мене до себе. Поможіть Мені востаннє розтроюдить рану, Побачити дніпро, води востаннє У пригірш, із […]...
- Василь Стус – де свінула Софія світанкова Де свінула Софія світанкова, Упав каштан, немов морений дуб. О рідна стороно! Бувай здорова, Ти щонайтяжча із моїх загуб. Сухий мороз і не зацвівши в’яне, На яблунях і листя вже нема. Камінний гроб. І ти – мов дерев’яний, Мов чорт, із нього дибишся сторчма. Така журба, що може задушити – Ані тріпнешся. Ось ти, жало […]...
- Василь Стус – Вхопився обома руками Вхопився обома руками За хвилю: винеси мене! Вже безпорадному, важка мені Душа, бо, зігнута, не гнеться Вже далі спина, бо тепер Мені одна лиш смерть – за друга, Бо вже ні друга, ані крука, Бо ані ворога тепер. Тягни мене, бо упаду, Замало альпініст, замало Назнав біду: хист замало Мене провадить по сліду. Вхопився обома […]...
- Василь Стус – Ця п’єса почалася вже давно Ця п’єса почалася вже давно, I лиш тепер збагнув я: то вистава, Де кожен, власну сутнiсть загубивши, I дивиться, i грає. Не живе. Отож менi найщасливiша роль Дiсталася в цiй незнайомiй п’єсi, В якiй я слова жодного не вчив (сувора таємниця). Автор теж Лишається iнкогнiто. Актори Чи є чи нi – не знаю. Монолог? Але […]...
- Василь Стус – Вперіодрозгорнутогобудівни Вперіодрозгорнутогобудівни Цтвакомунізмунавсьомуфронті Я вийшов уранці за ворота – Бачу: крізь штахетини Коза пробує дістати цибулю З палісадника (у цибулі багато вітамінів Отож її садять замість квіток). Я вжарив по ній цеглиною І файно влучив, що аж – аж – аж. Ось що мені згадалось і потішило, Коли ввечері я вкладався на сон....
- Василь Стус – Людина флюгер Людина флюгер. Так. Людина флюгер. Пiдвладний вiтровi, а не собi. Я знаю? Може, бог чуттями править. Чуттями править, може, дика товч Ще не оговтаних бажань людських. А ти живеш навпомацки – i тiльки. Самопiзнання – самозагасання. Триматися у власному сiдлi – Такi химери юностi, що шкода I часу i себе i бога – теж. I […]...
- Василь Стус – досить крові – досить крові,- продекламував кат, Коли ніж, загнаний мені поміж ребер, Стримів у спині. А я подумав, скулившись весь од болю: Що як він захоче ще й лікувати мене?...
- Василь Стус – Пам’яті Зерова ПАМ’ЯТІ М. К. ЗЕРОВА Колеса глухо стукотять, мов хвиля об паром, стрiчай, товаришу Хароне, з лихом i з добром. Колеса б’ють, колеса б’ють, кудись торують путь, уже й додому не вернуть, додому – не вернуть. Колеса глухо стукотять, колеса стукотять в христа, в вождя, в усiх божат i в мать i в перемать. Москва, гора […]...
Твір опис осінь в моєму саду.