Василь Стус – На Лисiй горi догоряє багаття нiчне



На Лисiй горi догоряє багаття нiчне,
I листя осiнне на Лисiй горi догоряє,
А я вже забув, де та Лиса гора, i не знаю,
Чи Лиса гора впiзнала б мене.
Середина жовтня, пора надвечiр’їв твоїх,
Твоїх недовiр i невiр i осiннього вiтру.
I вже половина життя забуваеться. Грiх
Уже забувається. Горе i радiсть нехитра.
Середина жовтня – твоїх тонкогорлих розлук,
I я вже не знаю, не знаю, не знаю, не знаю,
Чи я вже помер, чи живу, чи живцем помираю,
Бо вже вiдбринiло, вiдквiтло, вiдгасло, вiдграло навкруг.
Та досi ще пахнуть тужливi долонi тобi,
I губи гiркi аж солонi i досi ще пахнуть,
I Лиса гора пролiта – схарапудженим птахом,
I глухо, як кров ув аортах, надсадно гудуть голуби.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Темы сочинений как я однажды.
Ви зараз читаєте: Василь Стус – На Лисiй горi догоряє багаття нiчне