Василь Стус – Тагіл. Зима. Шістдесят перший рік

Тагіл. Зима. Шістдесят перший рік.
I я солдат, що після всіх скорочень
Попав сюди – докантувати строку,
Одержав за зразкове воєнробство
(були солдатські жарти – воєнраб)
Увільнення.
Напевне, цілий рік
Проживши між боліт, ялин, казарм,
До міста не показуючи носа,
Я звикнув пити був (замість горілки –
Трійний одеколон). Онучі прати
Хоч раз на місяць. Згадувать дівчат,
Що буцімто в житті одним і снили,
Аби мені віддати свій вінок.
Пускати в діло свій солдатський пасок,
Розповідать солоні анекдоти.

/> Навчився сачкувати так майстерно,
Немов солдат, що добуває строк.
Отож – Тагіл. Не пам’ятаю – парк
Чи сквер міський зібрав великий натовп
Щасливих гаволовів: школярі,
Студенти, металурги, кагебісти,
Наш брат солдат, старі пенсіонери –
Дивилися на виставку собак.
I то було видовище, скажу вам:
Орденоносні пси – могутні груди,
Обвішані медалями, а морди –
Пихаті, як в заслужених митців
Чи лаврейованих міліцйонерів –
Подзенькуючи бляшками, проходять,
Зневагою вшановуючи натовп,
А біля них, тримаючи побожно
Ланцюг, – щасливі власники собак.
/> О мить блаженства – і людей і псів!
Одні – щасливі ницістю своєю
І пpиналежністю чотиpиногим
Так низько хиляться благочестиво
Пеpед Н і ч и м, що зветься зокіл.
А дpугі – на хpебтах своїх довгастих
Несуть такий тягаp своєї слави,
Аж закипає від обpази кpов
В собачім сеpці: ось воно, мовляв
Мистецтво для безpогих. Гніт тяжкий
Зумисних демокpатій. П е p е д к и м
Демонстpуватимем ясновельможність
Своїх заслуг і подвигів? Кого
Вщасливлювати власною явою?
К о м у показувати псову міць,
Деpжавну гоpдовитість і незламність?
Я був у натовпі. Я був н і к и м.
Я соpом відчував за власну ницість,
За воєнpабство. I безміpний жаль
Виповнював мою голодну душу,
Що я не пес. Оpденоносний пес.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Твір-роздум хижацька натура герасима калитки.
Ви зараз читаєте: Василь Стус – Тагіл. Зима. Шістдесят перший рік
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.