Василь Стус – То як тобі пенати?

Related posts:

1. Василь Стус – Націлений у небо обеліск Націлений у небо обеліск, Вода, як вічність, літепло струмує, Старий ясмин – оцвіттям весь німує, А віддалі – німує чорний ліс, А навпіл зламаний іржавий кріс В граніт угрузлий – ніби розкошує. I тільки мати сина вже не чує, Вже біль її старечий спопеливсь. Вона сама. Вона сліпа – свічадом Осіннього промерзлого ставка. I висхла […]...
2. Василь Стус – Весь обшир мій Весь обшир мій – чотири на чотири. Куди не глянь – то мур, кутор і ріг. Всю душу з’їв цей шлак лілово-сірий, Це плетиво заламаних доріг. І дальше смерті – рідна батьківщина 1. Колодязь, тин і два вікна сумні, Що тліють у вечірньому вогні. І в кожній шибі – ніби дві жарини – Журливі очі […]...
3. Василь Стус – Будні тут тобі про свято Будні тут тобі про свято, А про свято – будні правлять. Хоч занадто творчу хату Пильні погляди буравлять, Хоч твоє зголіле серце Тут обмацують руками – Не зважай на те, не сердься: Те одвічне, що над нами, Стріли повиймає з рани І губами обцілує – Адже хвиля пожадана Убиваючи рятує....
4. Василь Стус – Автопортрет зі свічкою Тримай над головою свічку, Допоки стомиться рука – Ціле життя. Замало – нічку. Довкола темінь полохка. Літають кажани, як кулі. Нестерпом студиться щока. Де ви, крилаті? Гулі-гулі! Як вам – нестерпно – без небес? Аж очі підвели, поснулі. О ні, ти не один воскрес! Як в бодню – пугачеві скрики. Десь бродить землячок-дантес. О шанталавий, […]...
5. Василь Стус – Навкруг обрізано жалі Навкруг обрізано жалі, Обтято голосіння І нашепти. десь при столі Батьків моїх тужіння Згорьоване. Мене ж мій мур Відгородив од нього. Не чути їхніх слів-зажур, Урвалася дорога, Якою близяться уста, Рамена і долоні, Де матірня рука свята І висивілі скроні. Ще наші біди замалі. Ще наберись терпіння. Навкруг – обрізано жалі, Обтято – голосіння....
6. Василь Стус – Вечірній сон Вечірній сон. I спогади. I дощ Колише світ розпуклого ясмину. Бездомний вітер. Спи, маленький сину, Спи, сину мій маленький, коли хоч. Немає мами нашої давно – Вертала, поспішала, забарилась. Надворі дощ і ллє як із барила. Заснеш – і чуєш: торготить вікно. Здається, хтось підійде до дверей, Проситиме негоду переждати. Ти ж, синку, спи і […]...
7. Василь Стус – Вони сидять за столом Вони сидять за столом, Поклавши перед собою жилавi руки. Ось сухi i нервовi – маминi, Ось татовi – важкi наче гирi, Сидить сестра – таємнича усмiшка Сновигає її непевним обличчям, Усмiхаючись вона думає про своє. Маленька племiнничка шестилiтня Навдивовижу вiдкритим поглядом, Пласким, як медуза, По черзi прилiплюється до брата, Матерi, тiтки, Сидить мiй син, Вибавляючись […]...
8. За літописом Самовидця – Стус Василь Украдене сонце зизить схарапудженим оком, Мов кінь навіжений, що чує під серцем ножа. За хмарою хмари. За димом пожарищ – високо Зоріє на пустку усмерть сполотніле божа. Стенаються в герці скажені сини України, Той з ордами ходить, а той накликає Москву. Заллялися кров’ю всі очі пророчі. З руїни Вже мати не встане – розкинула руки […]...
9. Василь Стус – Тюремних вечорів смертельні алкоголі Тюремних вечорів смертельні алкоголі, Тюремних досвітків сліпа, як близна, ртуть. А сто мерців, обсівши серце, ждуть Моєї смерті, а своєї долі. І день при дні глевтяники жують, Аби чим-небудь душу закропити. Валує дим – то дні несамовиті Вершать а чи розпочинають путь – По спогадах, що в пам’яті гніздяться, По втратах, що тебе з усіх […]...
10. Василь Стус – Мертвий сон Мертвий сон галактик як не здушить нас, Спати, спати, спати, бо минувся час. Ніч блукає глупа у глухім степу. Хто там світ протупав – тупу-тупу-ту. Чи якась почвара, чи якійсь відьмак, Чи господню кару насилають так? Ніби дерта рана репається діл, Та, од жаху п’яний, стелеться ковил. Вирви та байраки, скитських баб ряди. Хто ж […]...
11. Василь Стус – Господи, гніву пречистого Господи, гніву пречистого Благаю – не май за зле. Де не стоятиму – вистою. Спасибі за те, що мале Людське життя, хоч надією Довжу його в віки. Вірою тугу розвіюю, Щоб був я завжди такий, Яким мене мати родила І благословила в світи. І добре, що не зуміла Мене од біди вберегти....
12. Василь Стус – Мов лебединя, розкрилила Мов лебединя, розкрилила Тонкоголосі дві руки, Ледь теплі губи притулила Мені до змерзлої щоки, Сльозою темінь пронизала, В пропасниці чи маячні Казала щось – не доказала. Мов на антоновім огні, Не чув нічого і не бачив, В останньому зусиллі зміг Збагнути: все. Тебе я втрачу, Ось тільки заверну за ріг....
13. Василь Стус – Церква святої Ірини Церква святої Ірини Криком кричить із імли, Мабуть, тобі вже, мій сину, Зашпори в душу зайшли. Мороком горло обгорне, Ані тобі продихнуть. Здрастуй, Бідо моя чорна, Здрастуй, страсна моя путь! Плещуться крила об тугу, Чим я її розведу? Жінку лишив на наругу, Маму лишив на біду. Рідна сестра, як зигзиця, Б’ється об мури грудьми. Господи! […]...
14. Василь Стус – Б’ється серце, як пташа німе Б’ється серце, як пташа німе, Буде спогадами надити. Мати сина виглядатиме, А не діжде – буде плакати. Будуть сипати сухі сніги, Будуть ще й дощі періщити, Посмурніють вірні вороги, А зрадливі друзі – тішитись, Що одної голови нема І не буде вже повіки-вік, Лиш затужить по тобі зима, По бідасі чоловікові. Скоро смерть мене в […]...
15. Василь Стус – Молочною рікою довго плив Молочною рікою довго плив: Об мене бились білостегні риби, Стояв нестерпний світ, як круча здиблений, А попід кручу зяяв чорний рів. Оце. Оце воно. Оце воно – Лиш ти і я. I здиблений, мов круча, Високий світ. Ану ж, тебе я тручу, Аби з тобою запізнати дно, Де літеплена річка молока Потьмариться до вигусклої спеки, […]...
16. Василь Стус – На Лисiй горi догоряє багаття нiчне На Лисiй горi догоряє багаття нiчне, I листя осiнне на Лисiй горi догоряє, А я вже забув, де та Лиса гора, i не знаю, Чи Лиса гора впiзнала б мене. Середина жовтня, пора надвечiр’їв твоїх, Твоїх недовiр i невiр i осiннього вiтру. I вже половина життя забуваеться. Грiх Уже забувається. Горе i радiсть нехитра. Середина […]...
17. Василь Стус – Ще й до жнив не дожив Ще й до жнив не дожив, Ані жита не жав, Не згубив, не лишив. І не жив. І не жаль. Тьмавих протобажань Заповітна межа: Ці напасті зі щастям Давно на ножах. Безборонно любити Заказано край, А зазнав би ти, світе Великий, добра. В смерть задивлені очі. Отерпла душа І навчає, і врочить: Тобі кунтуша Вже […]...
18. Верни до мене, пам’яте моя… – Стус Василь Верни до мене, пам’яте моя, Нехай на серце ляже ваготою Моя земля з рахманною журбою. Хай сходить співом горло солов’я В гаю нічному. Пам’яте, верни Із чебреця, із липня жаротою. Хай яблука останнього достою В мої, червонобокі, виснуть сни. Нехай дніпра уроча течія Бодай у сні у маячні струмує, І я гукну. І край мене […]...
19. Василь Стус – Вхопився обома руками Вхопився обома руками За хвилю: винеси мене! Вже безпорадному, важка мені Душа, бо, зігнута, не гнеться Вже далі спина, бо тепер Мені одна лиш смерть – за друга, Бо вже ні друга, ані крука, Бо ані ворога тепер. Тягни мене, бо упаду, Замало альпініст, замало Назнав біду: хист замало Мене провадить по сліду. Вхопився обома […]...
20. Останній лист довженка – Стус Василь Прозаїки, поети, патріоти! Давно опазурились солов’ї, Одзьобились на нашій Україні. А як не чути їх? Немає сил. Столичний гамір заважкий мені. І хочу вже на затишок, і, може, На спокій хочеться на придеснянський, І хочеться на мій селянський край. Пустіть мене до себе. Поможіть Мені востаннє розтроюдить рану, Побачити дніпро, води востаннє У пригірш, із […]...
21. Василь Стус – За читанням Ясунарі Кавабати ЗА ЧИТАННЯМ ЯСУНАРІ КАВАБАТИ Розпросторся, душе моя, на чотири татамі, або кулься від нагая, чи прикрийся руками. Хай у тебе є дві межі, та середина – справжня, марно, невіре, ворожить – молода чи поважна. Посередині – стовбур літ, а обабоки – крона. Посередині – вічний слід (тінь ворушиться сонна). Ні до неба, ні до землі […]...
22. Василь Стус – Ця п’єса почалася вже давно Ця п’єса почалася вже давно, I лиш тепер збагнув я: то вистава, Де кожен, власну сутнiсть загубивши, I дивиться, i грає. Не живе. Отож менi найщасливiша роль Дiсталася в цiй незнайомiй п’єсi, В якiй я слова жодного не вчив (сувора таємниця). Автор теж Лишається iнкогнiто. Актори Чи є чи нi – не знаю. Монолог? Але […]...
23. Василь Стус – В мені уже народжується бог В мені уже народжується бог, І напівпам’ятний, напівзабутий, Немов і не в мені, а скраю смерті, Куди живому зась – мій внук і прадід – Пережидає, заки я помру. Я з ним удвох живу. Удвох існую, Коли нікого. I гримить біда, Мов канонада. Він опорятунок, Я ж білоусто мовлю: порятуй, Мій господи. Опорятуй на мить, […]...
24. Василь Стус – Моє перелицьоване пальто Моє перелицьоване пальто, Єдиний мій товаришу незрадний, Ану ж, переповідж мені докладно Про те, що є цей світ і хто є хто – Із тих, кого ти десять років бачило (чи й одинадцять?). Хто була вона, Та, перша подруга, котра одна На цілий вік мені біди настачила І докорів сумління? Хто б сказав, Що світ […]...
25. Василь Стус – досить крові – досить крові,- продекламував кат, Коли ніж, загнаний мені поміж ребер, Стримів у спині. А я подумав, скулившись весь од болю: Що як він захоче ще й лікувати мене?...
26. Анна Багряна – Я писала тобі на затертому вічністю камені Я писала тобі на затертому вічністю камені, Я виймала перо із чорнильних і димних небес, Я молилася снам І гукала словами сакральними, Проклинаючи ніч, Проклинаючи всесвіт увесь. Як блукальник, закинутий часом і долею, Як безсмертник зі скринею мертвих імен, Я стояла з граніту, Я стояла із льоду і холоду В білій магії рун, В таїні […]...
27. Трени М. Г. Чернишевського – Стус Василь І Народе мій, коли тобі проститься Крик передсмертний і тяжка сльоза Розстріляних, замучених, забитих По соловках, сибірах, магаданах? Державо напівсонця, напівтьми, Ти крутишся у гадину, відколи Тобою неспокутний трусить гріх І докори сумління дух потворять. Казися над проваллям, балансуй, Усі стежки до себе захаращуй, А добре знаєш – грішник усесвітній Світ за очі од себе […]...
28. Не можу я без посмішки Івана – Стус Василь Не можу я без посмішки Івана Оцю сльотаву зиму пережить. В проваллях ночі, коли Київ спить, А друга десь оббріхують старанно, Склепить очей не можу ні на мить, Він як зоря проміниться з туману, Але мовчить, мовчить, мовчить, мовчить. Ні словом не озветься. Ані пари Із уст. Вусате сонечко моє! Несуть тобі три царіє со […]...
29. Василь Стус – Невже ти народився, чоловіче Невже ти народився, чоловіче, Щоб зазирати в келію мою? Невже т в о є життя тебе не кличе? Чи ти спізнав життєву путь свою На цій безрадісній сумній роботі, Де все людською мукою взялось? Ти все стоїш в моїй тяжкій скорботі, Твоїм нещастям серце пойнялось Моє недужне. Ти ж – за мене вдвоє Нещасніший. Я […]...
30. Василь Стус – Сто дзеркал спрямовано на мене Сто дзеркал спрямовано на мене, В самоту мою і німоту. Справді – тут? Ти справді – тут? Напевне, Ти таки не тут. Таки не тут. Де ж ти є? А де ж ти є? А де ж ти? Урвище? Залом? Ачи зигзаг? Ось він, довгожданий дощ. Як з решета. Заливає душу, всю в сльозах. Сто […]...
31. Василь Стус – даруйте радощі мої Даруйте радощі мої І клопоти мої – Нещастя й радощі мої – Весняні ручаї. Просвітле небо аж кипить, Просвітле – аж кипить. Блажен, хто не навчився жить, Блажен, хто зна – любить. О, кара земле, окрай гри, Бери мене, бери, Спасибі, що вгорі кипить Сонце – угорі! Спасибі, що росте трава І що душа жива, […]...
32. Василь Стус – Уже Софія відструменіла Уже Софія відструменіла, Відмерехтіла бузковим гроном. Ти йшла до мене, але не встигла За першим зойком, за першим громом. Немов почвара в пекельнім колі, Довкола ж тіні, довкола кволі. Благословляю твою сваволю, Дорого долі, дорого болю. Сніги і стужа. Вітри й морози. Гудки і крики. Чорні прокльони. Собачий гавкіт. Крик паровоза. І закмашини і заквагони. […]...
33. Василь Стус – На однакові квадрати поділили білий світ На однакові квадрати поділили білий світ Рівне право всім страждати і один терпіти гніт. Зле і кату, зле і жертві, а щастливого нема. Всім судилося померти за замками сімома. Отаке ти, людське горе, отака ти, чорна хлань, Демократіє покори і свободо німуваннь. А кругом життя веселе, скільки сонця і тепла! Ти мене даремно, леле, в […]...
34. Василь Стус – О, скільки слів, неначе поторочі! О, скільки слів, неначе поторочі! І всі повз мене, ніби кулі, б’ють, І всі мою живу минають суть, А тільки строчать, строчать, строчать, строчать. А я іду – крізь ці слова облудні, Незнані досі. Тут передова, Де всі твої бійці – одні слова. І сіють зраду спогади марудні, Що передовіряються перу І забивають дух тобі […]...
35. Василь Стус – Отак живу: як мавпа серед мавп Отак живу: як мавпа серед мавп. Чолом прогрішним із тавром зажури Все б’юся об тверді камінні мури, Як їхній раб, як раб, як ниций раб. Повз мене ходять мавпи чередою, У них хода поважна, нешвидка. Сказитись легше, аніж буть собою, Бо ж ні зубила, ані молотка. О Боже праведний, важка докука – Сліпорожденним розумом збагнуть: […]...
36. Василь Стус – Менi здається, що живу не я Менi здається, що живу не я, А iнший хтось живе за мене в свiтi В моїй подобi. Нi очей, нi вух, Нi рук, нi нiг, нi рота. Очужiлий В своєму тiлi. I, кавалок болю, I, самозамкнений, у тьмущiй тьмi завис. Ти, народившись, виголiв лишень, А не прирiс до тiла. Не дiйшов Своєї плотi. Тiльки перехожий […]...
37. Весняний вечір. Молоді тумани… – Стус Василь Весняний вечір. Молоді тумани. Неон проспектів. Туга ліхтарів. – Я так тебе любила, мій коханий. – Пробач мене – я так тебе любив. І срібляться озерами долини, Шовковий шепт пригашених калюж, Мені ти все життя, немов дружина, Мені ти все життя, неначе муж. – А пам’ятаєш? – добре пам’ятаю. – А не забув? Чи не […]...
38. Герасим’юк Василь – За нашу днину я тобі віддам За нашу днину я тобі віддам Ці гори, ці черешні між лісами. Вони тремтять, вони цвітуть між нами, Й це може називатися життям У царстві божім. Хай – єдина мить. Один лиш подих. Крок лише єдиний. Неізреченний черешневий іній Над небесами темними тремтить! Сліпу свободу видихнемо! Грім Паде в потоки – вірить тільки водам, Бо […]...
39. Василь Стус – Я знав майже напевно Я знав майже напевно, Що вiн обiкрав моїх друзiв, Зробив нещасною мою матiр, А дружину призвiв до сухот. I сповнений рiшучостi, Я подався до нього на розплату. – де ти, мiй кате? Гукнув я на весь знелюднiлий зал, В якому кат проживає. У вiдповiдь чотири реви, Одбитi од стiн, Вдарилися об стелю I, мертвi, впали […]...
40. Василь Стус – Мені зоря сіяла нині вранці Мені зоря сіяла нині вранці, устромлена в вікно. І благодать – така ясна лягла мені на душу сумиренну, що я збагнув блаженно: ота зоря – то тільки скалок болю, що вічністю протятий, мов огнем. Ота зоря – вістунка твого шляху, хреста і долі – ніби вічна мати, вивищена до неба (від землі на відстань справедливості) […]...