Василь Стус – Уже Софія відструменіла
Уже Софія відструменіла,
Відмерехтіла бузковим гроном.
Ти йшла до мене, але не встигла
За першим зойком, за першим громом.
Немов почвара в пекельнім колі,
Довкола ж тіні, довкола кволі.
Благословляю твою сваволю,
Дорого долі, дорого болю.
Сніги і стужа. Вітри й морози.
Гудки і крики. Чорні прокльони.
Собачий гавкіт. Крик паровоза.
І закмашини і заквагони.
Шпали і фари, пси і солдати,
Рейки, і пруття, і загорода.
Впали і хода. Встали і хода.
В плечі штовхають нас автомати.
Квадратне серце – в квадратнім колі,
В смертнім каре ми падемо долі.
Благословляю твою сваволю,
Дорого долі, дорого болю.
На всерозхресті люті і жаху,
На всепрозрінні смертного скрику
Дай, Україно, гордого шляху,
Дай, Україно, гордого лику!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Василь Стус – де свінула Софія світанкова Де свінула Софія світанкова, Упав каштан, немов морений дуб. О рідна стороно! Бувай здорова, Ти щонайтяжча із моїх загуб. Сухий мороз і не зацвівши в’яне, На яблунях і листя вже нема. Камінний гроб. І ти – мов дерев’яний, Мов чорт, із нього дибишся сторчма. Така журба, що може задушити – Ані тріпнешся. Ось ти, жало […]...
- Василь Стус – Отак живу: як мавпа серед мавп Отак живу: як мавпа серед мавп. Чолом прогрішним із тавром зажури Все б’юся об тверді камінні мури, Як їхній раб, як раб, як ниций раб. Повз мене ходять мавпи чередою, У них хода поважна, нешвидка. Сказитись легше, аніж буть собою, Бо ж ні зубила, ані молотка. О Боже праведний, важка докука – Сліпорожденним розумом збагнуть: […]...
- Василь Стус – Вертання Перерізане світлом вікно Вулиці – біле по білому Аж до болю. Насип. Далеке шосе. Машини. I небо вологе – над. Шлях у себе: Вабить (уже закритий), Відкривається (на розлуці). Темінь. Шукай. Що там? Сніг, Бором – кукурудзиння. Досвітні таємниці. Терикон. Смердюча річка Глибом випахла. Нехитрі подорожі Ставком. Дитяча зверхність, Невимовлене зріднення З кригою, з вітром. […]...
- Василь Стус – На колимськім морозі калина На колимськім морозі калина Зацвітає рудими слізьми. Неосяжна осонцена днина, І собором дзвінким Україна Написалась на мурах тюрми. Безгоміння, безлюддя довкола, Тільки сонце і простір, і сніг. І котилося куль-покотьолом Моє серце в ведмежий барліг. І зголілі модрини кричали, Тонко олень писався в імлі, І зійшлися кінці і начала На оцій чужинецькій землі....
- Василь Стус – Автопортрет зі свічкою Тримай над головою свічку, Допоки стомиться рука – Ціле життя. Замало – нічку. Довкола темінь полохка. Літають кажани, як кулі. Нестерпом студиться щока. Де ви, крилаті? Гулі-гулі! Як вам – нестерпно – без небес? Аж очі підвели, поснулі. О ні, ти не один воскрес! Як в бодню – пугачеві скрики. Десь бродить землячок-дантес. О шанталавий, […]...
- Василь Стус – досить крові – досить крові,- продекламував кат, Коли ніж, загнаний мені поміж ребер, Стримів у спині. А я подумав, скулившись весь од болю: Що як він захоче ще й лікувати мене?...
- Дозволь мені, мій вечоровий світе, Упасти зерном в рідній стороні… (Василь Стус) Дозволь мені, мій вечоpовий світе, Упасти зеpном в pідній стоpоні… (Василь Стус) Василь Стус… Людина-легенда, людина-міф, людина яку пpиpода наділила незpівнянним даpом віpшової майстеpності. Ім’я його викликало в одних захоплення, в інших – зневагу і зловтіху. Обеpежні і всім задоволені люди ствеpджують, що Василь Стус Міг би збеpегти своє життя, якби був більш дипломатичним, угідливим […]...
- Василь Стус – Пам’яті А. Г Ярiй, душе. Ярiй, а не ридай. У бiлiй стужi сонце України. А ти шукай – червону тiнь калини На чорних водах – тiнь її шукай, Де жменька нас. Малесенька шопта Лише для молитов i сподiвання. Усiм нам смерть судилася зарання, Бо калинова кров – така ж крута, Вона така ж терпка, як в наших жилах. […]...
- Василь Стус – Весь обшир мій Весь обшир мій – чотири на чотири. Куди не глянь – то мур, кутор і ріг. Всю душу з’їв цей шлак лілово-сірий, Це плетиво заламаних доріг. І дальше смерті – рідна батьківщина 1. Колодязь, тин і два вікна сумні, Що тліють у вечірньому вогні. І в кожній шибі – ніби дві жарини – Журливі очі […]...
- Василь Стус – Мені зоря сіяла нині вранці Мені зоря сіяла нині вранці, устромлена в вікно. І благодать – така ясна лягла мені на душу сумиренну, що я збагнув блаженно: ота зоря – то тільки скалок болю, що вічністю протятий, мов огнем. Ота зоря – вістунка твого шляху, хреста і долі – ніби вічна мати, вивищена до неба (від землі на відстань справедливості) […]...
- Олена довганюк – Україно моя, Україно! Україно моя, Україно! Тебе ворог кидав у вогонь І народ ставив твій на коліна Й відправляв до безмежних безоднь. Скільки ти віддала й потерпіла, Як тоді берегла свій народ? Кров’ю землю твою окропили, Прагнучи до незнаних висот. Україно моя, Україно! Твою волю давно продали. Та, хіба ж у тому ти винна, Що тебе у кайдани […]...
- Василь Стус – Я знав майже напевно Я знав майже напевно, Що вiн обiкрав моїх друзiв, Зробив нещасною мою матiр, А дружину призвiв до сухот. I сповнений рiшучостi, Я подався до нього на розплату. – де ти, мiй кате? Гукнув я на весь знелюднiлий зал, В якому кат проживає. У вiдповiдь чотири реви, Одбитi од стiн, Вдарилися об стелю I, мертвi, впали […]...
- Трени М. Г. Чернишевського – Стус Василь І Народе мій, коли тобі проститься Крик передсмертний і тяжка сльоза Розстріляних, замучених, забитих По соловках, сибірах, магаданах? Державо напівсонця, напівтьми, Ти крутишся у гадину, відколи Тобою неспокутний трусить гріх І докори сумління дух потворять. Казися над проваллям, балансуй, Усі стежки до себе захаращуй, А добре знаєш – грішник усесвітній Світ за очі од себе […]...
- Василь Стус – Менi здається, що живу не я Менi здається, що живу не я, А iнший хтось живе за мене в свiтi В моїй подобi. Нi очей, нi вух, Нi рук, нi нiг, нi рота. Очужiлий В своєму тiлi. I, кавалок болю, I, самозамкнений, у тьмущiй тьмi завис. Ти, народившись, виголiв лишень, А не прирiс до тiла. Не дiйшов Своєї плотi. Тiльки перехожий […]...
- Василь Симоненко – Україні Коли крізь розпач випнуться надії І загудуть на вітрі степовім, Я тоді твоїм ім’ям радію І сумую іменем твоїм. Коли грозує далеч неокрая У передгроззі дикім і німім, Я твоїм ім’ям благословляю, Проклинаю іменем твоїм. Коли мечами злоба небо крає І крушить твою вроду вікову, Я тоді з твоїм ім’ям вмираю І в твоєму імені […]...
- Василь Стус – Зазираю в завтра Зазираю в завтра – тьма і тьмуща Тьма. I тьмуща тьма. I тьмуща тьма. Тільки чорна водь. I чорна пуща. А твого Святошина – нема. Ні сестри, ні матері, ні батька. Ні дружини. Синку, озовись. Поніміли друзі. Чорна гатка В теміні. Пітьмою – хоч залийсь. Лиш тремтить, як віра в спроневірі, Копійчана свічка на столі […]...
- Василь Стус – В мені уже народжується бог В мені уже народжується бог, І напівпам’ятний, напівзабутий, Немов і не в мені, а скраю смерті, Куди живому зась – мій внук і прадід – Пережидає, заки я помру. Я з ним удвох живу. Удвох існую, Коли нікого. I гримить біда, Мов канонада. Він опорятунок, Я ж білоусто мовлю: порятуй, Мій господи. Опорятуй на мить, […]...
- Василь Стус – Чого ти ждеш? Чого ти ждеш? Скажи – чого ти ждеш? Кого ти виглядаєш з-перед світу? Кого ти сподіваєшся зустріти, А най і стрінеш – віри не доймеш? Тамтого світу закуток глухий, А в ньому жінка, здумана зігзиця, Шепоче спрагло: боже, най святиться, О най святиться край проклятий мій. Ще видиться: чужий далекий край І серед степу, де […]...
- Василь Стус – Танцює зек у батькових чоботях Танцює зек у батькових чоботях, Мов дерев’яним гупає прачем. Під сивим небом і дрібним дощем Обтрушує він душу від скорботи І сажі самоти. А дощ іде, Біжить вода за номерного коміра – Від Києва добіг би до Житомира За шістдесят хвилин, котрі щодень Йому дають на радощі та гулі. Посадженому в саж, йому дарма, Що […]...
- Василь Стус – утілення моральних переваг вільнодумної людини Ярій, душе, Ярій, а не ридай! У білій стужі сонце України, А ти шукай червону тінь калини На чорних, водах – тінь її шукай. В. Стус Поетична творчість завжди навіває спогади. Спогади минулого, марення майбутнього, осмислення сучасного. Лише поети назавжди зберігають дійсність, залишаючи минуле, пророкуючи майбутнє. Сум, жах, страждання за рідну Батьківщину, але невмируща віра […]...
- Василь Стус – Костомаров у Саратові Але що ж робити Живій душі у цій державі смерті? В. Мисик I За роком рік росте твоя тюрма, За роком рік підмур’я в землю грузне, І за твоїм жалінням заскорузлим, За безголів’ям – просвітку нема. Живеш – і жди. Народжуйся – і жди. Жди – перед сконом. Жди – у домовині. Не назирай – […]...
- Василь Стус – Тюремних вечорів смертельні алкоголі Тюремних вечорів смертельні алкоголі, Тюремних досвітків сліпа, як близна, ртуть. А сто мерців, обсівши серце, ждуть Моєї смерті, а своєї долі. І день при дні глевтяники жують, Аби чим-небудь душу закропити. Валує дим – то дні несамовиті Вершать а чи розпочинають путь – По спогадах, що в пам’яті гніздяться, По втратах, що тебе з усіх […]...
- “Дозволь мені, мій вечоровий світе, Упасти зерном в рідній стороні… ” В. Стус Нашому землякові, поету і громадянинові Василю Семеновичу Стусові не судилося зазнати в Україні літературної слави ще за своє життя, але сповна довелося випити гірку чашу страждань. Друга половина його короткого життя, а прожив він усього сорок сім років, була дорогою нестихаючого болю. Виростав Василь Стус у шахтарській столиці Донбасу, ходив добре знайомими мені вулицями, навчався […]...
- Василь Стус – У цьому полі, синьому, як льон У цьому полі, синьому, як льон, Де тільки ти і ні душі навколо, Уздрів і скляк: блукало в тому полі Сто тіней. В полі, синьому, як льон. Судилося тобі самому бути, Аби спізнати долі, як покути, А в цьому полі, синьому, як льон, У цьому полі, синьому, як льон. Сто чорних тіней довжаться, ростуть І […]...
- Василь Стус – Гойдається вечора зламана віть Гойдається вечора зламана віть, Мов костур сліпого, що тичеться в простір останньої невіді. Жалощів брості коцюбляться в стінні. А дерево спить. Гойдається вечора зламана віть, туга ніби слива, рудою налита. О ти всепрощильна, о несамовита! Осмутами вмита твою неясить. Поорана чорна дорога кипить – Нема ні знаку од прадавнього шляху! Тугий небокрай, погорбатілий з люті […]...
- Василь Стус – Дорога болю: Поезії Київ: Радянський письменник, 1990. – 256 с. Протягом довгого часу вилучена з літературного життя, сьогодні поезія Василя Стуса (1938-1985 pp.) повертається до читачів, її публікують газети й журнали, народжуються пісні на вірші поета, його твори входять до сценічних вистав. Книгу “Дорога болю” складено з уцілілих рукописів і списків поезій В. Стуса, які збереглися в рідних […]...
- Василь Стус Реферат на тему: Василь Стус У 1985 році Василя Стуса було висунуто на здобуття Нобелівської премії з літератури, проте здійснилося цим планам не судилося. У ніч з 3 на 4 вересня Стус помер від серцевого нападу в карцері – на другий день сухого голодування. Василь Стус автор шести поетичних збірок, численних перекладів Гете, Рільке, Кіплінга. […]...
- Народе мій, до тебе я ще верну… (Василь Стус) “Народе мій, до тебе я ще верну… ” (Василь Стус) Його ховали в українську землю 19 листопада 1989 року. Десятки тисяч киян проводжали поета на Байкове, до останньої оселі громадянина-страдника. Того дня глибокий сум струменився з сердець людських, з сотень прапорів і корогів. А через кілька місяців спалахнув хрест на його свіжій могилі – і […]...
- Василь Стус – То все не так. Бо ти не ти То все не так. Бо ти не ти, I не живий. А тільки згадка Минулих літ. Черед мости Віків блага маленька кладка. А небо корчиться в тобі Своїм надсадним загасанням, Яке ти тільки звеш стражданням. Ці роки, збавлені в ганьбі,- То так судилося…...
- Василь Стус – Пам’ятi М. К. Зерова Колеса глухо стукотять, Мов хвиля об паром, Стрiчай, товаришу Хароне, З лихом i з добром. Колеса б’ють, колеса б’ють, Кудись торують путь, Уже й додому не вернуть, Додому – не вернуть. Колеса глухо стукотять, Колеса стукотять В христа, в вождя, в усiх божат I в мать i в перемать. Москва, гора Ведмежа, Кем I Попiв-острiв […]...
- Василь Стус – Вперіодрозгорнутогобудівни Вперіодрозгорнутогобудівни Цтвакомунізмунавсьомуфронті Я вийшов уранці за ворота – Бачу: крізь штахетини Коза пробує дістати цибулю З палісадника (у цибулі багато вітамінів Отож її садять замість квіток). Я вжарив по ній цеглиною І файно влучив, що аж – аж – аж. Ось що мені згадалось і потішило, Коли ввечері я вкладався на сон....
- Василь Стус – Вiдлюбилося Вiдлюбилося. Вiдвiрилося. Вiдпраглося. День врiвноважений, Як вичовганий валун. Поступово перетворюєшся На власний архiв, Дорогий, Мов померлий родич. Нiчний ставок попiд соснами, Книги, самота – Бiльше не зворохоблюють. Свiт – мiрiадом досяжних мет. Забаганки – здiйсненнi. Простягни руку попереду – Схололими пальцями Вiдчуєш самого себе. Спокiй Вичинений....
- Василь Стус – Мертвий сон Мертвий сон галактик як не здушить нас, Спати, спати, спати, бо минувся час. Ніч блукає глупа у глухім степу. Хто там світ протупав – тупу-тупу-ту. Чи якась почвара, чи якійсь відьмак, Чи господню кару насилають так? Ніби дерта рана репається діл, Та, од жаху п’яний, стелеться ковил. Вирви та байраки, скитських баб ряди. Хто ж […]...
- Василь Стус – Вдасться чи ні Вдасться чи ні Сього разу повернутись додому? Вдасться чи ні? Cтарий терикон шахти 10-біс, Де ти в дитинстві збирав вугілля, Обріс чотирма новими. I де з них твій давній – не збагнеш. Вулицею здибають тебе Незнайомі люди. Двоє старих, Чий син десять літ тому Загинув в авіаційній катастрофі, Колишуть немовля. Давні стежки переорано, Дороги дитинства […]...
- Василь Стус – Виховання Подолай себе, грішнику, Правили вихователі, Шмагаючи йому спину Канчуками I бідолашний не витримав Добре натужився І посунувся з себе Поминаючи грішну плоть Відбігши на кількадесят метрів, Іще чуючи ляскання батогів, Він украй розгубився: Куди йому бігти – Уперед чи назад Повертати йому зовсім не кортіло, але залишатися Без шкіри не вабило теж Можеш бігати навколо […]...
- Василь Стус – Мумiя 1 Голова його заполонена спогадами. (Вiчне перемелювання однiєї iстини: Гримаси пiдлостi, пiдлiсть пiдлостi, Пiдлiсть пiдлостi пiдлостi). Хтиво показує старечим ротом : Те, що було 1968 року нової ери Вiддзеркалює, нiби в мертвiй водi, Подiї 1968 року перед Христом. Рухається, зазираючи в брезклу воду. Пiдiйшов побачив збагнув Збагнув пiдiйшов побачив. Все вже збагнуте, Пiдiйшов побачив, Нi […]...
- Василь Стус – Вечірній сон Вечірній сон. I спогади. I дощ Колише світ розпуклого ясмину. Бездомний вітер. Спи, маленький сину, Спи, сину мій маленький, коли хоч. Немає мами нашої давно – Вертала, поспішала, забарилась. Надворі дощ і ллє як із барила. Заснеш – і чуєш: торготить вікно. Здається, хтось підійде до дверей, Проситиме негоду переждати. Ти ж, синку, спи і […]...
- Василь Стус – Раз на тиждень Раз на тиждень Вони викопуються з землі, З нірки, сизої од самотності, І збираються разом. Кожен кріт уявляє себе людиною, Забуваючи, що він кріт, Але забувши, який він кріт, Йому важко уявити себе людиною. I тоді вони силують себе, Щоб пригадати небо над головою, Уявляють світанні кольори Ніч вечір дощові хмари Поки стає важко й […]...
- Василь Стус – Перевиховання Пан-отця Обернули На войовничого атеїста Спочатку він опирався: Як це пройти До самого краю свого тіла Аби увійти в антисебе? Все одно, що бути Розстріляним Та з часом таки призвичаївся Замість звичайного хреста Тепер він носив хрест Іх впаяними по краях Гривениками Найостаннішої чеканки Перевихований Чувся щасливим Він легко мирився З єдиним клопотом: Найостанніше Було […]...
- Василь Стус – Надворі дощ? – Надворі дощ? – я запитав – А так, на небі ні хмарини I сльози на очах дружини Від сподівань і від ослав – А що ти, плачеш? та покинь – Авжеж, сміюся. довгі злидні В цій подобизні днів невидні. Так розтає пітьмою тінь. – Їй-богу, не збагну. Дарма. Усе збагнеш, коли прикрутить. А хто […]...
Опис лісу влітку.