Василь Стус – Виховання

Related posts:

1. Василь Стус – Синові (переклад) Редьярд Кіплінг – Синові (в перекладі Василя Стуса) Коли ти бережеш залізний спокій Всупір загальній паніці й клятьбі, Коли наперекір хулі жорстокій Між невірів ти віриш сам собі. Коли ти вмієш ждати без утоми, Обмовлений, не станеш брехуном, Ошуканий, не піддаєшся злому І власним не хизуєшся добром. Коли тебе не порабують мрії, В кормигу дум […]...
2. Василь Стус – Посадити деревце Посадити деревце – Залишити про себе найкращу пам’ять. I вони стали насаджувати вздовж колючого дроту Квiти, кущi, дерева. Дикий виноград обснував гострi шпичаки, Розвiсив лапате листя I навiть попускав синюватi грона, Повився повiй, Трублячи в поблiдлi сурми нiжностi. Коло горожi порозпускались такi пiвники, Пiвонii, жоржини, Що заберуть очi i не повернуть. Начальство, перевiряючи, як вони […]...
3. Василь Стус – Костомаров у Саратові Але що ж робити Живій душі у цій державі смерті? В. Мисик I За роком рік росте твоя тюрма, За роком рік підмур’я в землю грузне, І за твоїм жалінням заскорузлим, За безголів’ям – просвітку нема. Живеш – і жди. Народжуйся – і жди. Жди – перед сконом. Жди – у домовині. Не назирай – […]...
4. Василь Стус – Сто років як сконала Січ Сто років як сконала Січ. Сибір. І соловецькі келії. І глупа облягає ніч Пекельний край і крик пекельний. Сто років мучених надій, І сподівань, і вір, і крові Синів, що за любов тавровані, Сто серць, як сто палахкотінь. Та виростають з личаків, Із шаровар, з курної хати Раби зростають до синів Своєї України-матері. Ти вже […]...
5. Василь Стус – Я блукав містом своєї юності Я блукав містом своєї юності, Марно відшукуючи в нових кварталах Вчорашні споруди, сквери, стежки, Знайому ліпку на фронтонах будинків – Географія втрачена. Місто покращало й виросло, З’явились нові бульвари, готелі, вулиці, Пам’ятники, стадіони, дерева, Тільки жодного знайомого обличчя в натовпі, Жодного обличчя, Котре б нагадало тобі Згублену молодість. Сподівався зустріти бодай себе Отут, де струменіє […]...
6. Василь Стус – Марко Безсмертний Напередодні всенародного свята Покинувши могилу, Марко виграбався на світ, Розрівняв землю, Щоб ніхто не помітив утечі, Зайшов до найближчого райкому партії, Вбрався в службовий одяг (йому попалися червоні сап’янці, Сині шаровари з червоним поясом І сорочка з вишиваною манішкою На всі груди). Треба було чимось прикрити Свою голомозу голову, Але не було нічого підхожого, Довелося […]...
7. Василь Стус – Як добре те, що смерті не боюсь я Як добре те, що смерті не боюсь я І не питаю, чи тяжкий мій хрест. Що вам, богове, низько не клонюся В передчутті недовідомих верств. Що жив-любив і не набрався скверни, Ненависті, прокльону, каяття. Народе мій, до тебе я ще верну, І в смерті обернуся до життя Своїм стражденним і незлим обличчям, Як син, тобі […]...
8. Василь Стус – Танцює зек у батькових чоботях Танцює зек у батькових чоботях, Мов дерев’яним гупає прачем. Під сивим небом і дрібним дощем Обтрушує він душу від скорботи І сажі самоти. А дощ іде, Біжить вода за номерного коміра – Від Києва добіг би до Житомира За шістдесят хвилин, котрі щодень Йому дають на радощі та гулі. Посадженому в саж, йому дарма, Що […]...
9. Василь Стус – Менi здається, що живу не я Менi здається, що живу не я, А iнший хтось живе за мене в свiтi В моїй подобi. Нi очей, нi вух, Нi рук, нi нiг, нi рота. Очужiлий В своєму тiлi. I, кавалок болю, I, самозамкнений, у тьмущiй тьмi завис. Ти, народившись, виголiв лишень, А не прирiс до тiла. Не дiйшов Своєї плотi. Тiльки перехожий […]...
10. Василь Стус – Еволюція поета Геніальний поет Роздвоївся (на себе і страх!) Півпоета роздвоїлося (на чвертьпоета і страх!) Чвертьпоета роздвоїлося (на осьмуху і страх) Осьмуха поета роздвоїлася (на понюху і страх) Тепер, коли він проходив вулицею, Над головою його Висів білий димок А перелякані зустрічні Шанобливо вступали йому дорогу...
11. Василь Стус – Раз на тиждень Раз на тиждень Вони викопуються з землі, З нірки, сизої од самотності, І збираються разом. Кожен кріт уявляє себе людиною, Забуваючи, що він кріт, Але забувши, який він кріт, Йому важко уявити себе людиною. I тоді вони силують себе, Щоб пригадати небо над головою, Уявляють світанні кольори Ніч вечір дощові хмари Поки стає важко й […]...
12. Василь Стус – У цьому полі, синьому, як льон У цьому полі, синьому, як льон, Де тільки ти і ні душі навколо, Уздрів і скляк: блукало в тому полі Сто тіней. В полі, синьому, як льон. Судилося тобі самому бути, Аби спізнати долі, як покути, А в цьому полі, синьому, як льон, У цьому полі, синьому, як льон. Сто чорних тіней довжаться, ростуть І […]...
13. Василь Стус – Тюремних вечорів смертельні алкоголі Тюремних вечорів смертельні алкоголі, Тюремних досвітків сліпа, як близна, ртуть. А сто мерців, обсівши серце, ждуть Моєї смерті, а своєї долі. І день при дні глевтяники жують, Аби чим-небудь душу закропити. Валує дим – то дні несамовиті Вершать а чи розпочинають путь – По спогадах, що в пам’яті гніздяться, По втратах, що тебе з усіх […]...
14. Василь Стус – Як добре те, що смерті не боюсь я… (АНАЛІЗ) Аналіз твору Василь Стус “Як добре те, що смерті не боюсь я… ” 1986 р. Літературний рід : лірика. Жанр : ліричний вірш. Вид лірики : патріотична і філософська. Провідний мотив : незламність, здатність залишатися людиною за будь-яких обставин. Віршовий розмір : ямб. У поезії-заповіті “Як добре те, що смерті не боюсь я… ” Стус […]...
15. Не можу я без посмішки Івана – Стус Василь Не можу я без посмішки Івана Оцю сльотаву зиму пережить. В проваллях ночі, коли Київ спить, А друга десь оббріхують старанно, Склепить очей не можу ні на мить, Він як зоря проміниться з туману, Але мовчить, мовчить, мовчить, мовчить. Ні словом не озветься. Ані пари Із уст. Вусате сонечко моє! Несуть тобі три царіє со […]...
16. Василь Стус – Вночі його кусали блохи Вночі його кусали блохи, А те, Що половина людей земної кулі Досі ще стогне під гнітом капіталізму Не давало йому змоги Склепіти очей....
17. Василь Стус – Як добре те, що смерті не боюсь я… (Характеристика твору) Характеристика твору Василя Стуса “Як добре те, що смерті не боюсь я… ” 1986 р. Літературний рід : лірика. Жанр : ліричний вірш. Вид лірики : патріотична і філософська. Провідний мотив : незламність, здатність залишатися людиною за будь-яких обставин. Віршовий розмір : ямб. У поезії-заповіті “Як добре те, що смерті не боюсь я… ” Стус […]...
18. Василь Стус – Ця п’єса почалася вже давно Ця п’єса почалася вже давно, I лиш тепер збагнув я: то вистава, Де кожен, власну сутнiсть загубивши, I дивиться, i грає. Не живе. Отож менi найщасливiша роль Дiсталася в цiй незнайомiй п’єсi, В якiй я слова жодного не вчив (сувора таємниця). Автор теж Лишається iнкогнiто. Актори Чи є чи нi – не знаю. Монолог? Але […]...
19. Василь Стус – Громадяни, дотримуйтесь тиші – Громадяни, дотримуйтесь тиші, Вимагають чотири щити навколо високої вежі, Де великими літерами зазначено “Всесоюзний науково-дослідний центр По акліматизації картоплі на Марсі”. – Колись вона була дешевша за сірники, Патетично вигукує високий дідусь, Гладячи рукою кота, Що визирає з-під пальта, Яке бувало в бувальцях. – Ви бачили, в них ніколи не гасне світло, Підносить догори […]...
20. Василь Стус – Чоловік підійшов до меморіуму Чоловік підійшов до меморіуму І прочитав на ньому власне ім’я: Вічна слава героям, Що полягли за незалежність Вітчизни. Йому приемно й боляче. Під однією сорочкою Колима і Ташкент. Та мешканці міста зігнорували його: Хто повірить цій байці? Якщо ти й живий – тим гірше для тебе: Вшановуєм тільки мертвих. Весь клопіт скінчився, коли видали довідку: […]...
21. Трени М. Г. Чернишевського – Стус Василь І Народе мій, коли тобі проститься Крик передсмертний і тяжка сльоза Розстріляних, замучених, забитих По соловках, сибірах, магаданах? Державо напівсонця, напівтьми, Ти крутишся у гадину, відколи Тобою неспокутний трусить гріх І докори сумління дух потворять. Казися над проваллям, балансуй, Усі стежки до себе захаращуй, А добре знаєш – грішник усесвітній Світ за очі од себе […]...
22. Василь Стус – дума Сковороди Блакитний світ – як блекота, Блакитний світ – звечірнів. З тобою ж – тільки той і та, І тільки те, що вірне. Чи йми їм віри чи не йми – Вони живуть, як п’ють. Живуть сами і ждуть сами, Сами себе кують. А все те – хто ти, що ти сам, А все те – […]...
23. Василь Стус – Я сидів на весіллі Я сидів на весіллі Серед поважних молодиків – У того голос, наче в диякона, Той остаточно схрип від горілки й співу, А та в котрий вже раз переконувала присутніх, Що не така вже й дурепа, Як здається на перший погляд. Я вигукував з усіма “гірко!” І думав про Валентина Мороза, Згадував його лоб і волосся […]...
24. Василь Стус – Вiдлюбилося Вiдлюбилося. Вiдвiрилося. Вiдпраглося. День врiвноважений, Як вичовганий валун. Поступово перетворюєшся На власний архiв, Дорогий, Мов померлий родич. Нiчний ставок попiд соснами, Книги, самота – Бiльше не зворохоблюють. Свiт – мiрiадом досяжних мет. Забаганки – здiйсненнi. Простягни руку попереду – Схололими пальцями Вiдчуєш самого себе. Спокiй Вичинений....
25. Василь Стус – Рятуючись од сумнівів Рятуючись од сумнівів, Б’ю телеграму собі самому: Вчасколивесьрадянськийнарод Івсепрогресивнелюдствоготуєть Сягіднозустрітичерговийз’іздкпрс, Бажаю тобі великих успіхів, Щиро заздрю, що ось уже тридцять років Ти живеш у найщасливішій у світі країні. Але й після цього досада не минає. Тоді я примушую себе пригадати, Що міжнародна обстановка Сьогодні складна як ніколи І заспокоююсь....
26. Василь Стус – Чого ти ждеш? Чого ти ждеш? Скажи – чого ти ждеш? Кого ти виглядаєш з-перед світу? Кого ти сподіваєшся зустріти, А най і стрінеш – віри не доймеш? Тамтого світу закуток глухий, А в ньому жінка, здумана зігзиця, Шепоче спрагло: боже, най святиться, О най святиться край проклятий мій. Ще видиться: чужий далекий край І серед степу, де […]...
27. Василь Стус – Вертання Перерізане світлом вікно Вулиці – біле по білому Аж до болю. Насип. Далеке шосе. Машини. I небо вологе – над. Шлях у себе: Вабить (уже закритий), Відкривається (на розлуці). Темінь. Шукай. Що там? Сніг, Бором – кукурудзиння. Досвітні таємниці. Терикон. Смердюча річка Глибом випахла. Нехитрі подорожі Ставком. Дитяча зверхність, Невимовлене зріднення З кригою, з вітром. […]...
28. Василь Стус – Вони сидять за столом Вони сидять за столом, Поклавши перед собою жилавi руки. Ось сухi i нервовi – маминi, Ось татовi – важкi наче гирi, Сидить сестра – таємнича усмiшка Сновигає її непевним обличчям, Усмiхаючись вона думає про своє. Маленька племiнничка шестилiтня Навдивовижу вiдкритим поглядом, Пласким, як медуза, По черзi прилiплюється до брата, Матерi, тiтки, Сидить мiй син, Вибавляючись […]...
29. Василь Стус – Тагіл. Зима. Шістдесят перший рік Тагіл. Зима. Шістдесят перший рік. I я солдат, що після всіх скорочень Попав сюди – докантувати строку, Одержав за зразкове воєнробство (були солдатські жарти – воєнраб) Увільнення. Напевне, цілий рік Проживши між боліт, ялин, казарм, До міста не показуючи носа, Я звикнув пити був (замість горілки – Трійний одеколон). Онучі прати Хоч раз на місяць. […]...
30. Василь Стус – В мені уже народжується бог В мені уже народжується бог, І напівпам’ятний, напівзабутий, Немов і не в мені, а скраю смерті, Куди живому зась – мій внук і прадід – Пережидає, заки я помру. Я з ним удвох живу. Удвох існую, Коли нікого. I гримить біда, Мов канонада. Він опорятунок, Я ж білоусто мовлю: порятуй, Мій господи. Опорятуй на мить, […]...
31. Василь Стус – Я знав майже напевно Я знав майже напевно, Що вiн обiкрав моїх друзiв, Зробив нещасною мою матiр, А дружину призвiв до сухот. I сповнений рiшучостi, Я подався до нього на розплату. – де ти, мiй кате? Гукнув я на весь знелюднiлий зал, В якому кат проживає. У вiдповiдь чотири реви, Одбитi од стiн, Вдарилися об стелю I, мертвi, впали […]...
32. Василь Стус – Світанок у лісі Щось бризнуло попереду, Наринуло і вдарило У груди подорожнього. Заледве голубим струмком Бринів поранок між дерев, А зараз повінь зринула І ліс заворожила. І солов’ї, по горло в ніч Загорнені, почувши шум Світання, захлинаються, Аж згіркло в горлі. Бреде в ранковій синяві Світанний гомін. дерева Стоять, мов коні, що прядуть Сполохано ушима. Їх вітер скоро […]...
33. Останній лист довженка – Стус Василь Прозаїки, поети, патріоти! Давно опазурились солов’ї, Одзьобились на нашій Україні. А як не чути їх? Немає сил. Столичний гамір заважкий мені. І хочу вже на затишок, і, може, На спокій хочеться на придеснянський, І хочеться на мій селянський край. Пустіть мене до себе. Поможіть Мені востаннє розтроюдить рану, Побачити дніпро, води востаннє У пригірш, із […]...
34. Василь Стус – Напередодні свята Напередодні свята, Коли люди метнулися по крамницях, Виносячи звідти шпроти, смажену рибу, Шинку і горілку з перцем, Якийсь дивак, обутий в модні черевики (такі тиждень тому були викинули В універмазі “Україна” – двадцять два П’ятдесят з навантаженням – дитячі штанці Вісімнадцятого розміру), облився чортівнею І підпалив себе. О, він горів, як порося, смажене примусом,- Налетів […]...
35. Василь Стус – Людина флюгер Людина флюгер. Так. Людина флюгер. Пiдвладний вiтровi, а не собi. Я знаю? Може, бог чуттями править. Чуттями править, може, дика товч Ще не оговтаних бажань людських. А ти живеш навпомацки – i тiльки. Самопiзнання – самозагасання. Триматися у власному сiдлi – Такi химери юностi, що шкода I часу i себе i бога – теж. I […]...
36. Василь Стус – Ми сиділи за пляшкою шампанського Ми сиділи за пляшкою шампанського В тихенькому прокуреному кафе. I вона відчувала себе царицею, Афродитою, що проминувши рибалок (за столиками забивали козла), Алкоголіків, невтомних шукачів Великих жіночих бюстів, Щойно зайшла в таверну, Де тінь, і вино, і прихисток. А коли ми вийшли На знелюднілий вечірній берег І я, не ждучи нагоди, Спробував її взяти, Хвиля […]...
37. Василь Стус – Пам’яті А. Г Ярiй, душе. Ярiй, а не ридай. У бiлiй стужi сонце України. А ти шукай – червону тiнь калини На чорних водах – тiнь її шукай, Де жменька нас. Малесенька шопта Лише для молитов i сподiвання. Усiм нам смерть судилася зарання, Бо калинова кров – така ж крута, Вона така ж терпка, як в наших жилах. […]...
38. Василь Стус – Як страшно відкриватися добру Як страшно відкриватися добру. Як страшно зізнаватись, що людина Iще не вмерла в нас. Як страшно ждати, Коли вона захована помре У темряві, щоб нишком відвезти На цвинтар душ, і щастя запопасти, Якого вже до ран не прикладеш. Як вабить зло. Як вабить гріх – піти Світ-за-очі, повіятися з вітром І власної подоби утекти, Мов […]...
39. Василь Стус – То все не так. Бо ти не ти То все не так. Бо ти не ти, I не живий. А тільки згадка Минулих літ. Черед мости Віків блага маленька кладка. А небо корчиться в тобі Своїм надсадним загасанням, Яке ти тільки звеш стражданням. Ці роки, збавлені в ганьбі,- То так судилося…...
40. Василь Стус – Надворі дощ? – Надворі дощ? – я запитав – А так, на небі ні хмарини I сльози на очах дружини Від сподівань і від ослав – А що ти, плачеш? та покинь – Авжеж, сміюся. довгі злидні В цій подобизні днів невидні. Так розтає пітьмою тінь. – Їй-богу, не збагну. Дарма. Усе збагнеш, коли прикрутить. А хто […]...