Василь Стус – Яка любов! Минула ціла вічність



Яка любов! Минула ціла вічність,
як я любив. І марив день за днем,
що все пливе і пам`ять промине
розлуку, геть до титли й коми вивчену.
А знову йду в ту келію, між віт
журливої берези. Ждати буду
якісь незвідані чуття приблудні,
де цнота обертається на встид.
А там розлуки буде на обох,
а буде там і радості німої –
всіма грудьми відчути довгий борг
перед минулим з білим узголов`ям,
де ще струмує двійко чорних кіс
і двійко довгих рук, пітьмою п`яних,
і двійко уст, од пристрасті захланних,
спроваджують зненацька під укіс
старої цноти. Під печаль і під
крило якоїсь грішниці святої,
що дарувала нам такі покої,
де спать не сором і любить – не встид,
де можна все забрати і віддати,
і серед ночі стратити межу
собі самому.
… В друга, в жінку, в матір
веде тебе за руку щедра й журна
твоя кохана.
Липень 1965


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір на тему лист до лесі українки.
Ви зараз читаєте: Василь Стус – Яка любов! Минула ціла вічність