Василь Стус – Звіром вити, горілку пити
Звіром вити, горілку пити – і не чаркою, поставцем,
І добі підставляти спите вірнопідданого лице.
І не рюмсати на поріддя, коли твій гайдамацький рід
Ріжуть линвами на обіддя кілька сот божевільних літ.
І не бештати, пане-брате, а триматися на землі!
Нею б до печінок пропахнути, в грунт вгрузаючи по коліна.
А щоб звикнути – остудити, закропити у крик, у кров,
Заперіщить вишневим віттям віком викрадену любов.
І з ордою під дикі галаси прорешечуватись гробами,
Раз жене нас ненатля сказу по роках, по віках, по горбах!
IV.1964
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Василь Стус – Тюремних вечорів смертельні алкоголі Тюремних вечорів смертельні алкоголі, Тюремних досвітків сліпа, як близна, ртуть. А сто мерців, обсівши серце, ждуть Моєї смерті, а своєї долі. І день при дні глевтяники жують, Аби чим-небудь душу закропити. Валує дим – то дні несамовиті Вершать а чи розпочинають путь – По спогадах, що в пам’яті гніздяться, По втратах, що тебе з усіх […]...
- Верстаю шлях – по вимерлій пустелі… – Стус Василь Верстаю шлях – по вимерлій пустелі, Де мертвому мені нема життя, За обріями спогаду – оселі Ті, до котрих немає вороття. А все ж – бреду, з нізвідки до нікуди, А все ще сподіваюся, що там, Де кубляться згвалтовані іуди, Мале є місце і моїм братам. Побачити б хоч назирці, впівока І закропити спраглий погляд […]...
- Василь Стус – На Колимі запахло чебрецем На Колимі запахло чебрецем І руто-м’ятою, і кропивою. Кохана сестро, дякую! З любов’ю Паду в про тебе спогади лицем. А й спогади: сліпна коротка мить, І ти в сльозах – обранена об мужа. Квадратний отвір вахти, і байдужа Сторожа. І дрібненький син кричить: “Татусю, до побачення!” А ми Вдивляємося в те, що не екрані Яви […]...
- Василь Стус – Сто років як сконала Січ Сто років як сконала Січ. Сибір. І соловецькі келії. І глупа облягає ніч Пекельний край і крик пекельний. Сто років мучених надій, І сподівань, і вір, і крові Синів, що за любов тавровані, Сто серць, як сто палахкотінь. Та виростають з личаків, Із шаровар, з курної хати Раби зростають до синів Своєї України-матері. Ти вже […]...
- Василь Стус – Свіча у свічаді К.: Сучасність, 1977. – 120 с. Із сорока двох віршів кілька автор відновив по пам’яті, і вони згодом увійшли до збірки “Свіча в свічаді”, виданій 1977 р. за кордоном видавництвом “Сучасність”. До книжки увійшли також вірші із збірки “Зимові дерева”, про які сказано у вироку суду, що вони мають “наклепницький зміст” (зокрема, “Не можу я […]...
- Трени М. Г. Чернишевського – Стус Василь І Народе мій, коли тобі проститься Крик передсмертний і тяжка сльоза Розстріляних, замучених, забитих По соловках, сибірах, магаданах? Державо напівсонця, напівтьми, Ти крутишся у гадину, відколи Тобою неспокутний трусить гріх І докори сумління дух потворять. Казися над проваллям, балансуй, Усі стежки до себе захаращуй, А добре знаєш – грішник усесвітній Світ за очі од себе […]...
- Василь Стус – Менi здається, що живу не я Менi здається, що живу не я, А iнший хтось живе за мене в свiтi В моїй подобi. Нi очей, нi вух, Нi рук, нi нiг, нi рота. Очужiлий В своєму тiлi. I, кавалок болю, I, самозамкнений, у тьмущiй тьмi завис. Ти, народившись, виголiв лишень, А не прирiс до тiла. Не дiйшов Своєї плотi. Тiльки перехожий […]...
- Василь Стус – Пам’яті А. Г Ярiй, душе. Ярiй, а не ридай. У бiлiй стужi сонце України. А ти шукай – червону тiнь калини На чорних водах – тiнь її шукай, Де жменька нас. Малесенька шопта Лише для молитов i сподiвання. Усiм нам смерть судилася зарання, Бо калинова кров – така ж крута, Вона така ж терпка, як в наших жилах. […]...
- Василь Стус – Уже Софія відструменіла Уже Софія відструменіла, Відмерехтіла бузковим гроном. Ти йшла до мене, але не встигла За першим зойком, за першим громом. Немов почвара в пекельнім колі, Довкола ж тіні, довкола кволі. Благословляю твою сваволю, Дорого долі, дорого болю. Сніги і стужа. Вітри й морози. Гудки і крики. Чорні прокльони. Собачий гавкіт. Крик паровоза. І закмашини і заквагони. […]...
- Наснилося, з розлуки наверзлося… – Стус Василь Наснилося, з розлуки наверзлося, З морозу склякло, з туги – аж лящить. Над Прип’яттю світання зайнялося – І син біжить, як горлом кров біжить. Мов равлики, спинаються намети, А мушля в безсоромності цноти Ніяк не знайде барви для прикмети Твоїх надсад, твоєї німоти. І шклиться неба висліпла полуда – Тверда труна живих, як живчик, барв. […]...
- Василь Стус – Вік би не бачити й не чуть Вік би не бачити й не чуть Про тебе, скрипко чорна, А вірші йдуть, і йдуть, і йдуть, Неначе кров із горла, І пахнуть рутою, котра Уже напівзабута, І пахнуть м’ятою. добра Сам Бог мені прелютий Був зичив, даючи цей хист Проклятий – віршувати На власну голову. А зміст? А змісту не добрати. Коли топилася […]...
- Василь Стус – Вони сидять за столом Вони сидять за столом, Поклавши перед собою жилавi руки. Ось сухi i нервовi – маминi, Ось татовi – важкi наче гирi, Сидить сестра – таємнича усмiшка Сновигає її непевним обличчям, Усмiхаючись вона думає про своє. Маленька племiнничка шестилiтня Навдивовижу вiдкритим поглядом, Пласким, як медуза, По черзi прилiплюється до брата, Матерi, тiтки, Сидить мiй син, Вибавляючись […]...
- За літописом Самовидця – Стус Василь Украдене сонце зизить схарапудженим оком, Мов кінь навіжений, що чує під серцем ножа. За хмарою хмари. За димом пожарищ – високо Зоріє на пустку усмерть сполотніле божа. Стенаються в герці скажені сини України, Той з ордами ходить, а той накликає Москву. Заллялися кров’ю всі очі пророчі. З руїни Вже мати не встане – розкинула руки […]...
- Василь Стус – На Лисiй горi догоряє багаття нiчне На Лисiй горi догоряє багаття нiчне, I листя осiнне на Лисiй горi догоряє, А я вже забув, де та Лиса гора, i не знаю, Чи Лиса гора впiзнала б мене. Середина жовтня, пора надвечiр’їв твоїх, Твоїх недовiр i невiр i осiннього вiтру. I вже половина життя забуваеться. Грiх Уже забувається. Горе i радiсть нехитра. Середина […]...
- Василь Стус – А скажи – А скажи – Модільяні був ідіот? – допитувалась вона, коли я вправними, як і піаніста, пальцями вигравав на засмаглих персах. – Такий же ідіот, як і всі в цьому світі, – повчав я, обіймаючи успокоєні вибухи її сідниць. – Розумієш, старий, я часто думаю про незвичайність мистецтва. Це зайва розкіш. – Так, мистецтво – […]...
- Василь Стус – Громадяни, дотримуйтесь тиші – Громадяни, дотримуйтесь тиші, Вимагають чотири щити навколо високої вежі, Де великими літерами зазначено “Всесоюзний науково-дослідний центр По акліматизації картоплі на Марсі”. – Колись вона була дешевша за сірники, Патетично вигукує високий дідусь, Гладячи рукою кота, Що визирає з-під пальта, Яке бувало в бувальцях. – Ви бачили, в них ніколи не гасне світло, Підносить догори […]...
- Василь Стус – Ця п’єса почалася вже давно Ця п’єса почалася вже давно, I лиш тепер збагнув я: то вистава, Де кожен, власну сутнiсть загубивши, I дивиться, i грає. Не живе. Отож менi найщасливiша роль Дiсталася в цiй незнайомiй п’єсi, В якiй я слова жодного не вчив (сувора таємниця). Автор теж Лишається iнкогнiто. Актори Чи є чи нi – не знаю. Монолог? Але […]...
- Василь Стус – Сто плах перейди, серцеокий Сто плах перейди, серцеокий, сто плах, сто багать, сто голгоф, а все оступають мороки і все твій поріг зависокий, бо світ розмінявся на кроки причаєних надкатастроф. Бо що застарі наші болі над цей невидимий стобіль? Всі вітри зійшлися у полі і владять тобою поволі і грають тобі на басолі страшний козачок божевіль. Зростає твій крик […]...
- Василь Стус – То все не так. Бо ти не ти То все не так. Бо ти не ти, I не живий. А тільки згадка Минулих літ. Черед мости Віків блага маленька кладка. А небо корчиться в тобі Своїм надсадним загасанням, Яке ти тільки звеш стражданням. Ці роки, збавлені в ганьбі,- То так судилося…...
- Василь Стус – Вечірній сон Вечірній сон. I спогади. I дощ Колише світ розпуклого ясмину. Бездомний вітер. Спи, маленький сину, Спи, сину мій маленький, коли хоч. Немає мами нашої давно – Вертала, поспішала, забарилась. Надворі дощ і ллє як із барила. Заснеш – і чуєш: торготить вікно. Здається, хтось підійде до дверей, Проситиме негоду переждати. Ти ж, синку, спи і […]...
- Василь Стус – Надворі дощ? – Надворі дощ? – я запитав – А так, на небі ні хмарини I сльози на очах дружини Від сподівань і від ослав – А що ти, плачеш? та покинь – Авжеж, сміюся. довгі злидні В цій подобизні днів невидні. Так розтає пітьмою тінь. – Їй-богу, не збагну. Дарма. Усе збагнеш, коли прикрутить. А хто […]...
- Василь Стус – Мумiя 1 Голова його заполонена спогадами. (Вiчне перемелювання однiєї iстини: Гримаси пiдлостi, пiдлiсть пiдлостi, Пiдлiсть пiдлостi пiдлостi). Хтиво показує старечим ротом : Те, що було 1968 року нової ери Вiддзеркалює, нiби в мертвiй водi, Подiї 1968 року перед Христом. Рухається, зазираючи в брезклу воду. Пiдiйшов побачив збагнув Збагнув пiдiйшов побачив. Все вже збагнуте, Пiдiйшов побачив, Нi […]...
- Василь Стус – Вдасться чи ні Вдасться чи ні Сього разу повернутись додому? Вдасться чи ні? Cтарий терикон шахти 10-біс, Де ти в дитинстві збирав вугілля, Обріс чотирма новими. I де з них твій давній – не збагнеш. Вулицею здибають тебе Незнайомі люди. Двоє старих, Чий син десять літ тому Загинув в авіаційній катастрофі, Колишуть немовля. Давні стежки переорано, Дороги дитинства […]...
- Василь Стус – Перевиховання Пан-отця Обернули На войовничого атеїста Спочатку він опирався: Як це пройти До самого краю свого тіла Аби увійти в антисебе? Все одно, що бути Розстріляним Та з часом таки призвичаївся Замість звичайного хреста Тепер він носив хрест Іх впаяними по краях Гривениками Найостаннішої чеканки Перевихований Чувся щасливим Він легко мирився З єдиним клопотом: Найостанніше Було […]...
- Василь Стус – Раз на тиждень Раз на тиждень Вони викопуються з землі, З нірки, сизої од самотності, І збираються разом. Кожен кріт уявляє себе людиною, Забуваючи, що він кріт, Але забувши, який він кріт, Йому важко уявити себе людиною. I тоді вони силують себе, Щоб пригадати небо над головою, Уявляють світанні кольори Ніч вечір дощові хмари Поки стає важко й […]...
- Василь Стус – Вертання Перерізане світлом вікно Вулиці – біле по білому Аж до болю. Насип. Далеке шосе. Машини. I небо вологе – над. Шлях у себе: Вабить (уже закритий), Відкривається (на розлуці). Темінь. Шукай. Що там? Сніг, Бором – кукурудзиння. Досвітні таємниці. Терикон. Смердюча річка Глибом випахла. Нехитрі подорожі Ставком. Дитяча зверхність, Невимовлене зріднення З кригою, з вітром. […]...
- Василь Стус – Вiдлюбилося Вiдлюбилося. Вiдвiрилося. Вiдпраглося. День врiвноважений, Як вичовганий валун. Поступово перетворюєшся На власний архiв, Дорогий, Мов померлий родич. Нiчний ставок попiд соснами, Книги, самота – Бiльше не зворохоблюють. Свiт – мiрiадом досяжних мет. Забаганки – здiйсненнi. Простягни руку попереду – Схололими пальцями Вiдчуєш самого себе. Спокiй Вичинений....
- Василь Стус – Мертвий сон Мертвий сон галактик як не здушить нас, Спати, спати, спати, бо минувся час. Ніч блукає глупа у глухім степу. Хто там світ протупав – тупу-тупу-ту. Чи якась почвара, чи якійсь відьмак, Чи господню кару насилають так? Ніби дерта рана репається діл, Та, од жаху п’яний, стелеться ковил. Вирви та байраки, скитських баб ряди. Хто ж […]...
- Василь Стус – Пам’ятi М. К. Зерова Колеса глухо стукотять, Мов хвиля об паром, Стрiчай, товаришу Хароне, З лихом i з добром. Колеса б’ють, колеса б’ють, Кудись торують путь, Уже й додому не вернуть, Додому – не вернуть. Колеса глухо стукотять, Колеса стукотять В христа, в вождя, в усiх божат I в мать i в перемать. Москва, гора Ведмежа, Кем I Попiв-острiв […]...
- Василь Стус – Вперіодрозгорнутогобудівни Вперіодрозгорнутогобудівни Цтвакомунізмунавсьомуфронті Я вийшов уранці за ворота – Бачу: крізь штахетини Коза пробує дістати цибулю З палісадника (у цибулі багато вітамінів Отож її садять замість квіток). Я вжарив по ній цеглиною І файно влучив, що аж – аж – аж. Ось що мені згадалось і потішило, Коли ввечері я вкладався на сон....
- Василь Стус – Виховання Подолай себе, грішнику, Правили вихователі, Шмагаючи йому спину Канчуками I бідолашний не витримав Добре натужився І посунувся з себе Поминаючи грішну плоть Відбігши на кількадесят метрів, Іще чуючи ляскання батогів, Він украй розгубився: Куди йому бігти – Уперед чи назад Повертати йому зовсім не кортіло, але залишатися Без шкіри не вабило теж Можеш бігати навколо […]...
- Василь Стус – досить крові – досить крові,- продекламував кат, Коли ніж, загнаний мені поміж ребер, Стримів у спині. А я подумав, скулившись весь од болю: Що як він захоче ще й лікувати мене?...
- Василь Стус – Пірнаю в ночі, наче в сни Пірнаю в ночі, наче в сни, До ранку не прочахну. А три весни, як три стіни, Пополотніли з жаху. Ще видиться: тонка сосна Пірнути в небо хоче, Стоїть дружина голосна І в безвість тупить очі. Туди провадять тільки сни, Але немає шляху. А три весни, як три стіни, Пополотніли з жаху....
- Василь Стус – Автопортрет зі свічкою Тримай над головою свічку, Допоки стомиться рука – Ціле життя. Замало – нічку. Довкола темінь полохка. Літають кажани, як кулі. Нестерпом студиться щока. Де ви, крилаті? Гулі-гулі! Як вам – нестерпно – без небес? Аж очі підвели, поснулі. О ні, ти не один воскрес! Як в бодню – пугачеві скрики. Десь бродить землячок-дантес. О шанталавий, […]...
- Василь Стус – Попереду, нарештi, порожнеча Попереду, нарештi, порожнеча I довгождана. Вiчнiсть пiзнаю, Даровану годиною лихою. А бiлий свiт – без кольору i звуку, Нi форми, нi ваги, анi смаку – Розлився безберегою водою. Цей бенкет смертi в образi життя Щасливого вiдстрашує i врочить: Устромиш ногу в воду – i помреш....
- Василь Стус – дума Сковороди Блакитний світ – як блекота, Блакитний світ – звечірнів. З тобою ж – тільки той і та, І тільки те, що вірне. Чи йми їм віри чи не йми – Вони живуть, як п’ють. Живуть сами і ждуть сами, Сами себе кують. А все те – хто ти, що ти сам, А все те – […]...
- Василь Стус – де свінула Софія світанкова Де свінула Софія світанкова, Упав каштан, немов морений дуб. О рідна стороно! Бувай здорова, Ти щонайтяжча із моїх загуб. Сухий мороз і не зацвівши в’яне, На яблунях і листя вже нема. Камінний гроб. І ти – мов дерев’яний, Мов чорт, із нього дибишся сторчма. Така журба, що може задушити – Ані тріпнешся. Ось ти, жало […]...
- О земле втрачена, явися!.. – Василь Стус О земле втрачена, явися Бодай у зболеному сні І лазурове простелися, Пролийся мертвому мені! І поверни у дні забуті, Росою згадок окропи, Віддай усеблагій покуті І тихо вимов: лихо, спи!.. Сонця клопочуться в озерах, Спадають гуси до води, В далеких пожиттєвих ерах Мої розтанули сліди. Де сині ниви, в сум пойняті, Де чорне вороння лісів? […]...
- Василь Стус – Як страшно відкриватися добру Як страшно відкриватися добру. Як страшно зізнаватись, що людина Iще не вмерла в нас. Як страшно ждати, Коли вона захована помре У темряві, щоб нишком відвезти На цвинтар душ, і щастя запопасти, Якого вже до ран не прикладеш. Як вабить зло. Як вабить гріх – піти Світ-за-очі, повіятися з вітром І власної подоби утекти, Мов […]...
- Василь Стус – Синові (переклад) Редьярд Кіплінг – Синові (в перекладі Василя Стуса) Коли ти бережеш залізний спокій Всупір загальній паніці й клятьбі, Коли наперекір хулі жорстокій Між невірів ти віриш сам собі. Коли ти вмієш ждати без утоми, Обмовлений, не станеш брехуном, Ошуканий, не піддаєшся злому І власним не хизуєшся добром. Коли тебе не порабують мрії, В кормигу дум […]...
Твір балада про соняшник.