Веселка

(поема-казка)

Якось, дивлячись на вечорове небо, мені згадалося Шевченкове: Зоре моя вечірняя, зійди над горою, Поговорим тихесенько в неволі з тобою. Розкажи, як за горою сонечко сідає, Як у дніпра веселочка воду позичає.
З того й почалося:
Було семеро нас у Матері Білої. Послала Мати Червону по воду: – Піди, доню, на оболоню, бо вже одгриміло по небеснім коню. Пішла Червона понад річкою, собою залюбувалася у плесі – і не вертається.
Посилає Мати Оранжеву – і з тою таке ж сталося. Потім пішла Жовта, за нею Зелена,
Тоді Блакитна,

Синя і Фіолетова.
Чекає не дочекається Мати, не терпиться у хаті, визирнула за ворота та й сплесла у долоні: – Які красні мої доні!

*

А доки вони милуються своєю красою, відгадаймо народні загадки:
Вийшла звідкись гарна дівка, на ній стрічка – семицвітка, а де з річки воду брала, там коромисло зламала.

Червоні коромисла через річку повисли.

Давно ти здогадалася, що мова йде про веселку, яку ще називають у нас веселиця, веселуха, райдуга, дуга. А на Поліссі і радовниця, і денша, і коромисел. Я придумав речення, щоб запам’ятати кольори веселки і їх порядок (червоний, оранжевий, жовтий, зелений,

блакитний, синій, фіолетовий): Чарівниця Осінь Жар-птаху Зазиває Бабин Сад Фарбувати.

Пісенька

Гей біле, біле,
Берись до діла.
А жовте, жовте,
Діжу побовтай,
Поки червоне
Не охолоне,
А поки синє
Згусне – застине.
А ти, зелене,
Сідай до мене.
Прийде блакитне
Слізоньки витре,
Прийде рожеве –
Смуток розжене.
А потім чорне
До сну пригорне.

Казочка про сльозу

Один Хлопчик прокладав дорогу на столі для свого автомобіля. І треба було трапитися катастрофі: звідкись узялася чашка, вибігла на дорогу – і потрапила під колеса. Звичайно, старші покарали Хлопчика, старші часто бувають несправедливими до дітей. Адже Хлопчик увесь час виспівував сигнали. Адже чашка сама вибігла на дорогу. Адже і не він її розтовк, як подумати, а машина.
Хлопчикові стало жаль себе (і трохи чашки), він вибіг на подвір’я, і дві сльози викотилося з очей. Одна капнула на зелений листок – і спалахнула різнобарвними промінцями. Хлопчика це здивувало, і він запитав Сльозу:
– А що це у тобі?
– Веселка,- відповіла Сльоза.
– Але ж мені зовсім не весело. Мені сумно. Може, то суминка?
– Ні. Бачиш, як вона радісно виграє різними кольорами, аж бринить, як бджілка. Ти її виплакав.
– То так можна виплакати з себе усю веселість. А тоді завжди буде сумно,- промовив Хлопчик і подумав, що зовсім не варт часто рюмсати.- Піду розповім сестричці, вона була більшою плаксою, ніж я, то певно краще знає про Веселку.
А тим часом до Сльози підкотилася Краплина.
– Ти теж Сльоза?
– Ні, я Роса.
– А звідки ти випала?
– Нізвідки. Роса просто появляється.
– Як це нізвідки? Я ось випала з ока.
Тут саме нагодилося Сонечко, або ж Божа Корівка.
– Ми – Роса і Сльоза. А ти хто?
– Я Сонечко.
– А ти звідкіль випало? – не вгаває Сльоза.
– А я не випало, я прилетіло.
Сльоза і Роса вдали, ніби розуміють, що це прилетіти, хоч насправді не знали.
– А в мене Веселка,- похвалилася Сльоза.
– Овва,- відповіла Роса і перекотилася на ту половину листка, що був осяяний сонцем, і в ній переломився промінець у грайливу веселку.
– Але ж ти не випала з ока? – чудується Сльоза.
– Ну, то й що? – втрутилося Сонечко.- І я, коли захочу, матиму таку ж веселку.
Воно підняло панцерні оранжеві крильця і з-під них розгорнуло прозорі вітрильця до сонця. На них з’явилося по веселці.
– І ти не випало з ока, а прилетіло,- розмірковує Сльоза,- звідки в тебе веселка? Напевно, неправду я сказала свому Хлопчикові, що він виплакав свою веселість.
– А веселки беруться від Великого Сонця,- пояснило Сонечко.- Воно вміє їх виготовляти скільки завгодно. давайте полетимо над річку, там пройшов дощик, і я покажу вам велику-превелику веселку.
Коли повернувся Хлопчик разом із сестричкою, на листкові Сльози не було. Куди ж вона ділася? Адже вона без крилець. А над лугом, за садком, майоріла велика-превелика Веселка.

А тепер спробуємо відгадати ще три “кольорові” загадки:

– Вона червона?
– Ні, чорна.
– Чому ж вона біла?
– Тому що зелена.
(Смородина.)

Весною біла, літом зелена, восени жовта, зимою добра.
(Груша.)

Чий календар?

Тільки й того, що живу:
Квітень,
Зелень,
Жовтень,
Червень.
А тоді весь час – костень: лежу собі кісточкою, ні жива, ні мертва.
(Ягода.)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Галина малик де вчилася.
Ви зараз читаєте: Веселка
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.