Головна ⇒ 📌Класична література ⇒ Віктор Забіла – До коня
Віктор Забіла – До коня
ДО КОНЯ
Що, мій коню, що, мій добрий,
Годі гарцювати,
По байракам через рови
Годі вже стрибати,
Як, було, колись стрибаєш,
Як, було, гарцюєш,
Хропеш, іржеш, під собою
І землі не чуєш.
Шовкова твоя грива
З вітром розмовляла,
Удила в зубах скрипіли,
Збруя вся тріщала.
Не заржеш уже тепер так,
Не пирнеш ніздрями,
Не вириєш у коліно
Ямки ти ногами.
Тепер ледве ноги тягнеш,
Голову схиливши,
Невесело і дивишся,
Три дні мов не ївши.
Де та сила, що носила
Тебе в чистім полі,
Як
Що живе на волі?
\”Літа, літа все забрали, –
Кінь сказав мовчавши. –
Колись носивсь під тобою,
Голову піднявши,
Залізо в зубах скрипіло,
Поводи ірвались;
Тепер сіна не вкушу вже –
Зуби поз’їдались.
Шерсть, як стерня, піднялася,
Не така вже стала
Мнякесенька, гладесенька,
Як колись бувала\”.
Правду, конику, ти кажеш,
Літа все забрали,
Як здумаєш, під Москвою
Як колись стояли.
Гарно, весело жилося,
Відкіля все бралось!
Серце нудьги не бачило,
З горем не стрічалось.
До циган, було, поїдеш,
Пісень заспівають,
Загаркають, затанцюють,
Душу потішають.
Інколи і так траплялось:
Все позаставляєш,
Копійки нема в кишені –
Байдуже, гуляєш!
Тебе, було, осідлаю,
Я на тебе сяду,
Шабля збоку брязкотіла,
Ментик літав ззаду.
Минулося, не вернеться
Уже серцю радість;
Пройшли літа молодії,
Вже приходить старість.
Тобі, коню, усе не так,
Ти горя не знаєш:
Овса трошки да водиці –
Дак ти й не скучаєш.
А тут думка, а тут серце
Як почнуть змагаться:
Нащо літа погубив так?
Їм вже не вертаться,
Як тій воді, що весною
Із-під снігу ллється,
Хлюпочеться по ямочкам,
Неначе сміється.
Несе, що їй попадеться,
Де схоче – покине,
Да не довго попограє –
І сама погине.
О! Якби тая водиця
Да не запинилась,
Не одному б в жарке літо
Вона пригодилась.
Якби ти не такий щирий
І я не завзятий,
Не прийшла б ще наша пора
Де так розмовляти.
Люта доля щастя моє
Кинула у воду
Глубокую да й сказала:
\”Шукай собі броду\”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Віктор Забіла – Розлука РОЗЛУКА \”Нехай не жде, нехай не жде, Годі сподіваться, Щоб, як голуб з голубкою, Так поцілуваться!\” Не така була розмова, Не так розмовляла, Як колись мені клялася, Як колись казала, Що кохає мене дуже, Душі не жалівши; Що не треба їй нічого, Мене полюбивши. Тепер не те, тепер друге Мені вже співає, Вже не скаже: […]...
- Віктор Забіла – Туга серця ТУГА СЕРЦЯ Літа мої молодії, Вам вже не вертаться; Душі моїй прийшла пора Слізьми обливаться. Серцю мойму як хотілось, Так не удалося: Схаменулось, стрепенулось, Кров’ю запеклося. Одно мені тепер в світі Тільки вже зісталось, Щоб скоріше серце моє З світом розпрощалось. Кохав дуже я дівчину, Як росу травиця, Як голубку голуб сизий І як волю […]...
- Віктор Забіла – Два вже літа скоро пройде Два вже літа скоро пройде, Як я закохався; Якби знав я своє горе, Лучче б був не знався Я з тобою, дівчинонько, То б не знав і муки, Не знав би я, як то любить, Не знав би і скуки. Як не бачу тебе тиждень, То за год щитаю; А побачу, і то тяжко, Що […]...
- Віктор Забіла – Ох, коли б хто знав, як тяжко Ох, коли б хто знав, як тяжко Так на світі жити, Як мені тепер прийшлося, Бозна-що й робити. Полюбив я дівчиноньку, І мене дівчина. \”Дуже люблю\”, – побожилась, Да лиха година, Що я такий безталанний На світ уродився: І сам бідний, і з бідною Вірно полюбився! Що ж тепер мені осталось: Плакать да нудиться Або […]...
- Віктор Забіла – Сирота СИРОТА Без худоби сиротині Тяжко в світі жити; Хоч який він буде чесний, Все буде тужити; Чесна душа йому в тілі – Тільки всього й буде: Мало тепер її хвалять Вже на світі люди. Тепер дивляться в кишеню, Не на чоловіка, Не дивляться, яка душа І чи ціла пика. Нещасніша всього в світі Бідна сиротина; […]...
- Віктор Забіла – Палій ПАЛІЙ Іде військо запорозьке, Під небо куріє. Куди ведеш, отамане, Козаків, Паліє? \”Де старшина звелить мені Ворогів рубати, Там і будем, бо за віру Не страшно вмирати. Я присягнув, я поклявся Царю з козаками До послідньой каплі крові Биться з ворогами. Покидаєм жінок своїх, Діток, батьків рідних, Ми вже себе не жалуєм, Нам їх жалко, […]...
- Віктор Забіла – Повіяли вітри буйні Повіяли вітри буйні Да над синім морем; Забилося серце моє Перед лютим горем. Повіяли вітри буйні З холодного краю; Розлучили з дівчиною, Котру я кохаю. Да не вітри: люди злії Мені се зробили; Самі мене звели з нею, Самі й розлучили. Перестали вітри буйні, Всюди стало тихо; А у мене, нещасного, Все на серці лихо. […]...
- Віктор Забіла – Будяк БУДЯК Поралися люди в полі – Хліб святий збирали І діток своїх маленьких Всіх позабирали. Інші колоски збирали, К матеркам носили. \”Любий Сидір! Любий Семен!\” – За те їх хвалили. \”І я, мамо, осьде скілько, Дивись, назбирала!\” \”І ти, любая, Хотинко, – Мати їй сказала. – З’їжте сальця трошки з хлібцем, Да не розкидайте; Як […]...
- Віктор Забіла – Маруся МАРУСЯ Жала дівка жито в полі, Сама й зажинала, Не бачилась довго з милим, Бачити бажала. Не дуже то пильнувала, Усе оглядалась, Бо милого козаченька Вона сподівалась. Уже й вечір, його нема, Дівка плакать стала, Що не вийшов він до неї, Що й мало нажала; Додому пішла із поля, Цілий день не ївши, Всю ніченьку […]...
- Віктор Забіла – Голуб ГОЛУБ Ой застогнав голуб У темній дуброві На гольї сухенькій; Ой заплакав тяжко Гіркими сльозами Козак молоденький. Ой застогнав голуб У темній дуброві, Неначе в неволі; Ой плакав тяжко Козак молоденький По нещасній долі. Ой застогнав голуб Аж лунь застогнала У темній дуброві; Ой заплакав тяжко Козак молоденький Да ще й кучерявий. \”Ой чого ж […]...
- Віктор Забіла – Осінній вітер ОСІННІЙ ВІТЕР Не так уже сонце світить, Не так воно й гріє; І вітерок не тепленький, Холодний вже віє. Не весняний, що од серця Тугу як би зносить, А осінній, що у лісі Мовби хто голосить. Із дерева лист зриває, Дуброва пустіє, Світить сонце, теє ж сонце, Да ба, вже не гріє. Пора прийшла, зима […]...
- Віктор Забіла – Кохання КОХАННЯ Світить місяць, да не гріє, Мороз пече, вітер віє, Дме хтось трійкою такий До дівчини, що кохає, – Хтось такий того не знає, Що милая не його. Коні добрі орчикові Крешуть огонь об підкови, Морди тягнуть по землі; На аршин повитягали, У каблучку позгинались, Біжать, летять, як стріла. Корінний дзвіночком дзвонить, Машталір його погонить, […]...
- Віктор Забіла – До невірної ДО НЕВІРНОЇ Було б шануваться, З другими не знаться, Жили б, жили бі ми з тобою, Як би серце із душою. А тобі як новенький, Зараз тобі і миленький: Мене зараз покидаєш, Мене зовсім забуваєш. А божилася й клялася, Що зовсім вже оддалася Мені серцем і душею І що будеш вік моєю! Ти ніколи не […]...
- Віктор Забіла – Пугач ПУГАЧ Близько мене стогне пугач Саме серед ночі, Віщує він нещасному Скоро закрить очі, Стогне пугач, стогне сірий Да над головою, Мабуть, її прийшла пора Присипать земльою. Сумно стогне, як застогне, Душа аж трепеще, Подумає: на тім світі Чи не буде легше. На сім світі серце моє Радощів немало, Воно зроду веселої Пісні не співало. […]...
- Віктор Забіла – Сорока СОРОКА Сорока в дворі скрекоче, Гостей возвіщає; Ждала дівка козаченька, Котрого кохає. Ждала, ждала, виглядала, Миленький не їде, – Мабуть, тоді він вже буде, Як місяць ізійде. Зійшов місяць, вже й високо, Зіроньки блищали, – Виглядали карі очі Да й плакати стали. Гірше горя, гірше нудьги Того дожидаться, Хто на цілий вік поклявся, Щоб із […]...
- Віктор Забіла – Човник ЧОВНИК Чи довго я, нещасний, Буду так крушиться? Пора б уже перестати Скучать да нудиться! Пливе човник без весельця, К берегу звертає, Ніхто човником не править – Вітром прибиває; І до берега причаливсь Да й остановився, Не найшлось і там нікого, Кому б він згодився. Не було йому спокійно З берега лежати; Знай, все стукався […]...
- Віктор Забіла – Сидів я над річкою Сидів я над річкою Да й дивився в воду; Чому радощей ніколи Я не бачив зроду? Думав, гадав: за що б долі Так мене карати? Чи я хотів кого вбити, Або що б одняти Худобу в кого чужую Або що б украсти? Мабуть, прийдеться нещасним Мені вже й пропасти. Хвиля була превелика, Вітер так і […]...
- Віктор Забіла – Соловей СОЛОВЕЙ Не щебечи, соловейку, Під вікном близенько; Не щебечи, малюсенький, На зорі раненько. Як затьохкаєш, як свиснеш, Неначе заграєш; Так і б’ється в грудях серце, Душу роздираєш. Як засвищеш голосніше, А далі тихенько: Аж у душі похолоне, Аж замре серденько. Зовсім трошки перестанеш, Лунь усюди піде; Ти в темну ніч веселися, І як сонце зійде. […]...
- Віктор Забіла – От і празника діждались От і празника діждались, Веселяться люди! А мені, мабуть, ніколи Радощей не буде. Дивлюсь на все, як без очей, Бо щастя не маю; Я і в будень, я і в празник Нуджусь да скучаю. Минулося моє щастя! Не бачусь я з нею. Не бачуся з дівчиною, З милою моєю; Лучче б серце розлучили Моє із […]...
- Віктор Забіла – Пісня (Не плач, дівчино… ) Не плач, дівчино, По своїй долі, Що не вийшла заміж, Зате ж ти на волі, Як пташечка тая, Що всюди літає, В зеленім садочку Сидить та співає, Собі щебече, Якую знає, Якую серденько Співати бажає. А вже в неволі Не заспіваєш Такую пісеньку, Як сам бажаєш. І ти ж на волі, Дак веселиться Треба, дівчино, […]...
- Віктор Забіла – Пісня (Послухате мою пісню… ) Послухате мою пісню, Я вам заспіваю Про гарну дівчиноньку, Якую я знаю; Русявая, круглолиця, Очищі чорненькі, Моторная, як на диво, Ротичок маленький; Як квіточка, хорошая, Як тополька, статна І, як лебідь, білесенька, Зовсім уся знатна; Губоньки – як би намисто, Що добрим зоветься; Сонечко неначе зійде, Вона як сміється. А як пісні заспіває, Солов’я не […]...
- Соловей (скорочено) – Забіла Віктор Не щебечи, соловейку. Під вікном близенько; Не щебечи, малюсенький. На зорі раненько. Як затьохкаєш, як свиснеш. Неначе заграєш; Так і б’ється в грудях серце, Душу роздираєш. Як засвищеш голосніше, А далі тихенько: Аж у душі похолоне, Аж замре серденько. Зовсім трошки перестанеш, Лунь усюди піде; Ти в темну ніч веселися, І як сонце зійде. Твоя […]...
- Забіла Віктор – Біографія Забіла Віктор Миколайович народився 1808р. на хуторі Кукуріківщина, тепер с. Забілівщина Борзнянського р-ну Чернігівської області, в сім’ї дрібного поміщика, нащадка старовинного козацько-старшинського роду. Навчався в 1822 – 1825 рр. в Ніжинській гімназії вищих наук. В 1825 – 1834 рр. служив у війську. Вийшов у відставку в чині поручика, решту життя провів на своєму хуторі поблизу […]...
- Віктор Забіла – Біографія Віктор Миколайович Забіла (1808 – листопад 1869) – український поет-романтик. Забіла Віктор Миколайович (крипт. – Ол-др.) – український поет. Народився 1808р. на хуторі Кукуріківщина, тепер с. Забілівщина Борзнянського р-ну Чернігівської області, в сім’ї дрібного поміщика, нащадка старовинного козацько-старшинського роду. Навчався в 1822 – 1825 рр. в Ніжинській гімназії вищих наук. В 1825 – 1834 рр. […]...
- Соловей – Забіла Віктор Не щебечи, соловейку, Під вікном близенько; Не щебечи, малюсенький, На зорі раненько. Як затьохкаєш, як свиснеш, Неначе заграєш; Так і б’ється в грудях серце, Душу роздираєш. Як засвищеш голосніше, А далі тихенько: Аж у душі похолоне, Аж замре серденько. Зовсім трошки перестанеш, Лунь усюди піде; Ти в темну ніч веселися, І як сонце зійде. Твоя […]...
- Віктор Забіла – Соловей (Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)) Віктор Забіла Соловей Не щебечи, соловейку. Під вікном близенько; Не щебечи, малюсенький. На зорі раненько. Як затьохкаєш, як свиснеш. Неначе заграєш; Так і б’ється в грудях серце, Душу роздираєш. Як засвищеш голосніше, А далі тихенько: Аж у душі похолоне, Аж замре серденько. Зовсім трошки перестанеш, Лунь усюди піде; Ти в темну ніч веселися, І як […]...
- Гуде вітер вельми в полі!.. – Забіла Віктор Гуде вітер вельми в полі! Реве, ліс ламає; Плаче козак молоденький, Долю проклинає. Гуде вітер вельми в полі! Реве, ліс ламає; Козак нудить, сердешний, Що робить, не знає. Гуде вітер вельми в полі! Реве, ліс ламає; Козак стогне, бідолаха, Сам собі гадає: “Ревеш, вітре, да не плачеш, Бо тобі не тяжко; Ти не знаєш в […]...
- Лугом іду, коня веду – Родинно-побутова пісня “Лугом іду, коня веду, Розвивайся, луже! Сватай мене, козаченьку, Люблю тебе дуже! Сватай мене, козаченьку, Люблю тебе дуже! Ой хоч сватай, хоч не сватай, Хоч так присилайся, Щоб та слава не пропала, Що ти залицявся. Щоб та слава не пропала, Що ти залицявся”. “Ой коли б ти, дівчинонько, Трошки багатенька, Взяв би тебе за рученьку, […]...
- Як я розумію образ білого коня Шептала? (за оповіданням В. Дрозда “Білий кінь Шептало”) Ти знаєш, що ти людина? Ти знаєш про це чи ні? В. Симоненко Індивід… Особистість… Індивідуальність… Колись російський письменник М. Горький писав: “Людина – це звучить гордо”. Так, якщо людина – принципова, має свої цінності, розуміється в чеснотах, обраною стежкою по безмежних просторах землі. Тому-то земля й 4юме-режена стежками людських доль, що тягнуться до обрію […]...
- Непомнящий Віктор – І хотів би я, щоби ти знала І хотів би я, щоби ти знала, що я відчуваю, І хотів би я, щоби ти відчувала те, що відчуваю я, Ну а поки втікай від мене так, як я від тебе втікаю, Ніби по реверсу, ніби нестримна ріка. І якщо є пекло, я буду у ньому горіти, І якщо є слова правдиві, я хотів […]...
- Забіла Наталя – Біла шубка Казка про хвалькуватого зайчика. Був собі зайчик. Усіх зайчиків звичайно звуть Стрибайчиками або Побігайчиками. Але цей зайчик був такий хвалько, що всі звали його Зайчик-Вихваляйчик. От збере він навколо себе юрбу зайчат і починає вихвалятися: – Я найрозумніший, я найспритніший! Я бігаю швидше за всіх, я стрибаю вище за всіх! Слухали, слухали його зайчата, а […]...
- Лугом іду, коня веду, розвивайся, луже скорочено – Родинно-побутові пісні “Лугом іду, коня веду, розвивайся, луже. Сватай мене, козаченьку, люблю тебе дуже: (2) Ой хоч сватай, хоч не сватай, хоч так присилайся, Щоб та слава не пропала, що ти залицявся”. (2) “Ой коли б ти, дівчинонько, трошки багатенька. Взяв би тебе за рученьку, повів до батенька”. (2) “Ой коли 6 я, козаченько, була багатенька, Наплювала […]...
- Віктор Непомнящий – Я знайшов собі іншу Я знайшов собі іншу, вона схожа на тебе, Померли надії на нас і на наше майбутнє, Нам більше бачитися з тобою немає потреби, Але знай, ти для мене залишишся незабутня. Ти не мій ідеал – в тебе надто багато недоліків, Хоча полюбив я тебе через них, і твої проколи, Ще багато зламається душ, безліч стане […]...
- Алегоричність образу коня Шептала в однойменному оповіданні Володимира Дрозда (народився 1939 року) Народився в с. Петрушині на Чернігівщині в родині селян. Заочно закінчив Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка. Працював редактором у видавництвах, був головним редактором журналу “Київ”. Прозаїк. Автор повістей (“Ірій”), романів (“Катастрофа”, “Самотній вовк”, “Спектакль”, “Балада про Сластьона”, “Листя землі” та ін.). У творах В. Дрозда переплелася фантастика і життєва правда, […]...
- Володимир Лучук – Сіла хмара на коня (Збірка) 1968 рік, видавництво “Веселка” СІЛА ХМАРА НА КОНЯ Сіла Хмара На коня: Хмара Хмару Доганя. Вітер Збоку Як набіг Збив коня Відразу З ніг. Випустила Хмара Віжки І пішла За обрій Пішки. ВТІК ЗЕЛЕНИЙ ОЛІВЕЦЬ Ніс Івасику руці Різнобарвні олівці. Біг Івась за дідом Слідом І спіткнувсь на толоці. Дід до внука повертає: – Що […]...
- Павло Тичина – Як упав же він з коня Як упав же він з коня Та й на білий сніг. – Слава! Слава! – докотилось І лягло до ніг. Ще як руку притулив К серцю ік свому. Рад би ще він раз побачить Отаку зиму. Гей, рубали ворогів Та по всіх фронтах! З криком сів на груди ворон, Чорний ворон-птах. Вдарив революцйонер – Захитався […]...
- Володимир Лучук – Сіла хмара на коня Сіла Хмара На коня: Хмара Хмару Доганя. Вітер Збоку Як набіг Збив коня Відразу З ніг. Випустила Хмара Віжки І пішла За обрій Пішки....
- Непомнящий Віктор – Хоч ти не дощ, але стікаєш по обличчю Хоч ти не дощ, але стікаєш по обличчю, Не море ти, але на смак солона, Коли прийду в твоє я місто по узбіччю, Не проганяй мене з свого порога. Можливо я дійду до тебе тільки по складам, Бо буквам розберусь або на розділові, Тобі молитись буду і твоїм богам, Як в день, так і в […]...
- Леонід Кисельов – Не дайте, щоб заснула край коня Ой впилася, моя матінко, від ножа, А заснула, моя матінко, край коня. Пісня Не дайте, щоб заснула край коня, То наша мати. Іншої не буде. Бо кине вас. І піде межи люди Чужинними шляхами навмання. Не дайте, щоб заснула край коня. Сурмлять газети, радіо гука, Що живемо у віці атомовім, І хоч за все ми […]...
- Алегоричний образ коня Шептала (за оповіданням Володимира Дрозда “Білий кінь Шептало”) В короткому оповіданні “Білий кінь Шептало” Володимир Дрозд зумів порушити глибокі соціальні проблеми, які хвилюють кожну особистість, схильну до самоусвідомлення і самовираження. Алегоричний образ білого коня стає символом індивідуума, що відрізняється від оточення, виділяється з натовпу. І читач розуміє, що насправді думки, що спадають на думку Шепталові, то роздуми людини – неординарної, особливої… Таку людину […]...
Створений словесного портрета легендарної поетеси марусі чурай.