Віктор Забіла – Осінній вітер



ОСІННІЙ ВІТЕР
Не так уже сонце світить,
Не так воно й гріє;
І вітерок не тепленький,
Холодний вже віє.
Не весняний, що од серця
Тугу як би зносить,
А осінній, що у лісі
Мовби хто голосить.
Із дерева лист зриває,
Дуброва пустіє,
Світить сонце, теє ж сонце,
Да ба, вже не гріє.
Пора прийшла, зима близько,
Осінь наступила…
Пора прийшла, і дівчина –
Дівчина змарніла.
Повні груди лебедині
Не такі вже стали,
Біле личко почорніло,
Очиці злиняли.
Цвіт, як небо, були вони,
Як

зірки блищали, –
Тепер вони почорніли,
Тепер плакать не стали
За очима, за бровами,
За личеньком білим,
За літами молодими
Да за серцем щирим,
Що кохало, що кохалось
В радощах, не в горі,
Що красиво красувалось,
Як сонечко в морі.
Зима люта перестане,
Вітерок повіє
Теплесенький, гарнесенький,
Все зазеленіє.
Теє ж сонце знов засвітить,
Теє ж ізнов гріє,
Тая ж дівка, тая сама –
Більш не молодіє,
Із радощів серце в грудях
Більше не заб’ється, –
Подивиться дівка в воду,
Гіркими заллється.
\”Не вертаться весні твоїй, –
Я сказав дівчині. –
Як у лузі серед зими
Не цвісти калині\”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір на тему відгук.
Ви зараз читаєте: Віктор Забіла – Осінній вітер