Вірш Миколи Руденка – Березняк



Був березняк – стрункі берези
Черкали темінь хмар важку.
А восени дерева-Крези
Жбурляли золото в ріку.

Тут здавна птахи яйця клали,
І як у горах повелось,
Сюди заходили марали,
А часом – обважнілий лось.

Дерев не повалили люди –
Стоять берези ще живі.
Та поруч виросли споруди –
Нові будинки житлові.

Вода холодна і гаряча.
На кухні – холодильник, газ.
У господинь привітна вдача –
За стіл припрошують ураз.

Напевне, добрий в них прибуток
Злиденності нема й ознак…
Чому ж

мене поймає смуток,
Коли заходжу в березняк?

Де пролітала тінь від хмарки
У річковій голубизні,
З’явився сморід кочегарки,
А поруч – ями вигрібні.

Обходять березняк марали,
Тікають птахи за ріку –
Бо засмітили й обікрали
Життя в гірськім березняку.

А ще мене хвилює, мабуть,
Оця загадка непроста:
Що поселян веде і вабить –
Яка в них віра і мета?

Мо’, в світі їхньому верховне –
Лиш зручність, вигода оця,
А що в людині є духовне –
Про це ні гадки, ні слівця?

Ті бездуховні захаращі
Уже не розмете аврал…
Якщо це так. нехай би краще
Тут панував гірський марал.

17.11.1986, Сибір


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Осип маковей хрест у горах.
Ви зараз читаєте: Вірш Миколи Руденка – Березняк