Вірш Миколи Руденка – Іще б мені хоч раз відвідати поляну



Іще б мені хоч раз відвідати поляну,
Де в травах гомонять дуби-богатирі;
Де золото кульбаб надвечір гасне тьмяно
І повагом пливе шуліка угорі;

Де в осоці верба, підгризена бобрами,
Мов скеля, нависа над талом молодим;
Де треба, щоб зладнать з лихими
Комарами,
З сирого кізяка густий добути дим.

Тут, кажуть, уночі горять вогні болотні
Чи світяться корчі, зотлілі до трухи.
Тут днює череда, в якій корів півсотні,
А власники – по черзі пастухи.

Вони щодня мені щось розказать повинні
(Що я пописую, те відають усі).
А я дивлюсь на них – і навіть в ластовинні
Несхибно впізнаю продовження Русі.

Та ж сама мова в них і та ж селянська
Втома
(Мов щойно звідти ми – женем бджолиний
Рій).
Де в світі не бував – ніде не мався вдома.
І тільки серед них побачив серцем: свій!..

Якби мені сказав той, хто не любить
Жертви,
Кому віддавна жаль життя і підошов:
– Туди не йди, бо там тобі належить
Вмерти,-
Я б, не вагаючись, на землю ту пішов.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Смішна та людина яка соромиться бути собою.
Ви зараз читаєте: Вірш Миколи Руденка – Іще б мені хоч раз відвідати поляну