Вірш Миколи Руденка – Перед землетрусом



Між сірих скель Південного Алтаю
(Там, де Катунь розбурхано реве)
Зустрів я сонях побіч прірви скраюb-
Створіння покалічене, криве.

Як він попав на ці холодні скелі –
У дикий хаос височин і круч?

Довкола ні людини, ні оселі –
Лишень змокріла вовна сірих туч.

Земляче мій нещасний, де ті пальці,
Які тебе зронили в твердь гори?
Що звідали в житті старі бувальці –
Лиш розкуркулення чи й табори?

Вони лягли в соснову домовину
Чи просто серед листя і трухи?
Даруй мені сріблисту насінину –
Хай розповість про страдницькі шляхи.

Зненацька сонях, змучене створіння,
Гранітну товщу корінцем прошив –
І щось гойднулося в його корінні,
Неначе гору він заворушив.

Здавалося, то огир шию здибив –
Земля з-під ніг пливла серед відлунь.
Тряслась гора, униз летіли глиби –
Котилися в розгнівану Катунь.

Що сталося? Чому це почалося?
Як спінилась катунська течія!
А в мене наїжачилось волосся:
Хто зрушив гору – соняшник чи я?

22.09.1986


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Опис кімнати.
Ви зараз читаєте: Вірш Миколи Руденка – Перед землетрусом