Вірш Миколи Руденка – Скіфський казан

Ото були часи: щоб скіфський цар
Міг воїнів злічить – хай кожен мечник
З усіх усюд для нього вишле в дар
Стріли своєї кутий наконечник.

Заворушились табуни й гурти
У росах степового різнотрав’я.
Яскріли списи, брязкали щити
Аж десь від Каспію до Подунав’я.

І за наказом царського гінця
Всю безліч стріл в печах перетопили –
Між скелями на березі дінця
Казан з тієї бронзи встановили.

Ледь видимий в легкому тумані,
Нещадним втіленням земної моці
З’явився цар на білому коні
Із сагайдаком золотим при боці.

Хиталось узбережжя від голів –
Та ось перед царем схилилась кожна.
Диміло вогнище: п’ять пар волів
У тому казані зварити можна.

І їх варили, їли та пили,
Та по кущах горланили без ладу.
Цар був щасливий: зварені воли –
Достатні символи земної влади.

Ну, може, ще відрізані носи,
Бо цар – як цар він дбає про
Покірність.
О вільний степ! О золоті часи!
Я вас благословляю за помірність.

23.05.1981


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Твір що робить мене щасливим.
Ви зараз читаєте: Вірш Миколи Руденка – Скіфський казан
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.