Володимир Сосюра – Знов село
ЗНОВ СЕЛО
Знов село. По блакитному трапу
сходить сонце над маревом нив.
Я в пальті і у фетровій шляпі,
де колись у свитині ходив.
Де колись неповторного літа
одягнув я, смуглявий юнак,
коли став на заводі робити,
не свитину, а теплий піджак.
Роки йшли силуетами станцій,
що минали на фоні заграв,
коли я гострооким повстанцем
на шинель піджака проміняв.
А коли одлунало й багнети
ми змінили на пера, тоді
я купив в церобкопі штиблети,
став ходити у шляпі й пальті.
Я життя вже заповнив анкету,
приза
І смуглявим, і ніжним поетом
перед огнищем рідним стою.
Як колись, в цей провулок, садами,
я повз верби пройшов, через гать…
Та не вийдуть мене біля брами
ні сестра, ні Сірко наш стрічать.
Вмер мій батько. І брата не стало.
Сплять вони під хрестом край села…
Нашу хату давно поламали,
ту, що нашою і не була.
Щоки чують, як котяться перла
тихі й теплі… Вертатись пора.
Санітаркою юною вмерла
од плямистого тифу сестра.
Друга вмерла недавно від раку.
Скільки сліз я за нею пролив!
А старого й глухого собаку
від жалю я з нагана забив.
і до мене біжать школярі…
– Це – поет наш, Володька Сосюра! –
їх усмішка – мов квіти зорі…
– Чом це ти одягнувся буржуєм?
Одяг цей не приносить добра… –
Мені “Зиму Червону” цитує,
критикує мене дітвора.
Вийшов вчитель… Згадки – як намети…
Ми говорим про те і про те…
– Я не знав, що мій учень поетом,
українським поетом зросте… –
каже він. Запалив я цигарку,
вчитель – теж. Скільки споминів, слів!
Як колись я від нього потайки
цигарки в час перерви курив…
Марив буть я тоді інженером,
вийти з бруду на сонячний шлях…
Бив з рогатки собак і за пера
біля школи ходив на руках…
Попрощалися. Дощ уже крапа…
Марив я… Як давно це було…
Що вернусь я в пальті і у шляпі
З гомінливого міста в село…
Ах ви, мрії, ви, милі, дитячі,
як обличчя за дальнім вікном…
Над селом небо осені плаче,
дим заводу пливе над селом…
Працювать, працювать, безумовно!
Кожній хвилі нема ж вороття!
Ні! Я зовсім іще не заповнив
золотої анкети життя.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Володимир Сосюра – Сині трави Сині трави, даль кармінна. Ріки в тумані. В сяйві мрійному долини І огні, огні. Там мій дім і та шипшина, Що колись я рвав. Кароока та дівчина, Що любив – не взяв. Там над гаєм, там на краєм Неба вдалині Рідних птиць веселі зграї І зірниць огні. Там за гаєм, за рікою Голубе вікно. Там […]...
- Володимир Сосюра – Я – квітка осіння Я – квітка осіння… дощі мене мочать, Рве вітер мої пелюстки… І сонце на мене світити не хоче, Тумани пливуть од ріки. Була я колись і пахуча, й хороша… Та все це як сік у маю. І ранками сипле холодна пороша На бідну голівку мою. Пороша розтане, як сонце прогляне Із хмар, як надія, на […]...
- Володимир Сосюра – Катрусі на спомин КАТРУСІ НА СПОМИН Я знов побачив Вас, біляву і веселу, з привітним усміхом на радісних устах. А осінь за вікном жовтаве листя стеле і в вирій одліта за птахом дальній птах. Я той же як колись. Душа моя зелена; а за вікном летить і пада жовтий лист. Я знову Вас зустрів, Ви граєте Шопена; і […]...
- Володимир Сосюра – Сталін Твоє ім’я, як сурми срібний звук, В борні за день завжди ти перед нами. Тебе до зір знесли мільйони рук, Щоб ти сіяв, як прапор, над віками. Ти нас ведеш, як вів колись давно До перемог, скоривши час і далі. Коли серця мільйонів злить в одно – Твоє це серце буде, рідний Сталін! Шумлять міста, […]...
- Володимир Сосюра – Сад САД В огні нестримної навали рубали, різали наш сад… А ми дивилися назад і за минулим сумували… Руками власними тюрму творили ми собі одвічну… О будьте прокляті,- кому назад повернуте обличчя! Кати нас брали на штики за слово, правдою повите… Ви ж розумієте?! Віки не знали ми, чиї ми діти!.. Хтось застромив у серце шило […]...
- Володимир Сосюра – Нальотчиця ВОЛОДИМИР СОСЮРА НАЛЬОТЧИЦЯ ПОЕМА І Біля конторки хлопці п’яні, вгорі вагончики біжать; і труби в синім океані… Туди летить моя душа. Колись на станції з огнями шумів залюднений перон, і чорним привидом між нами ходив в медалях “фараон”… А ніччю плакали шахтьори, лилась горілка і пісні… Мовчала тьма, мовчали гори, і – в небі золоті […]...
- Володимир Сосюра – Третя рота (Павлу Безпощадному) Павлу Безпощадному Я до тебе прийшов, моя мати, Третя Рота, кохана моя, Щоб ще краще про тебе співати, Як співав у минулому я. Про Дінець і заквітчане поле В голубому розгоні доріг, Про завод і про шахти навколо, Про людей героїчних твоїх. Не забуть нам про молодість хмуру, Дзвін кайданів і кров поміж трав… І […]...
- Володимир Сосюра – Вже осені кругом передчуття Вже осені кругом передчуття… І павутиння срібно простяглося Між саду віт. Упавши в небуття, Пожовклий лист торкнув моє волосся, Немов шепнув: “Забудь, забудь про все, Як я забув про те, що звем життям ми. Мене холодний вітер понесе І замете печальними снігами, Як і тебе – байдужий вихор літ, І знать ніхто, і знать ніхто […]...
- Червона зима – Сосюра Володимир I Лисиче над дінцем… де висне дим заводу, Музика у садку та потяг в сім годин… Вас не забуть мені, як рідну Третю Роту… Про вас мої пісні під сивий біг хвилин… На щебінь часто ми до Сущенка ходили, За це платили нам щоденно четвертак. Та по ночах дівчат в половниках любили… О свіжий дух […]...
- Володимир Сосюра – Зима Сном блакитним заснули поля, І долини, і гори, й діброви. Одягла білу шубу земля, Білу шубу зимову. Одлетіли давно журавлі У південні країни з журбою, І заснуло зерно у землі, Щоб проснутись весною, Коли очі закриють поля, Затремтять і тополі, і клени, Й скине білую шубу земля І одягне зелену....
- Володимир Сосюра – І все, куди не йду, холодні трави сняться І все, куди не йду, холодні трави сняться, де дерева шумлять і плачуть за Дінцем, де вулиці п’янить солодкий дух акацій, востаннє за вікном заплакане лице… І сняться все мені далекі темні очі, що в’януть і мовчать в осінній далині… А щоки, як колись, вітри мені лоскочуть, і запах чебрецю несуть вони мені… Ну, як […]...
- Володимир Сосюра – Вступ до поеми “Мазепа” Навколо радощів так мало… Який у чорта “днів бадьор”, Коли ми крила поламали У леті марному до зорь. І гнів, і муку неозору Співаю я в ці дні журби, Коли лакеї йдуть угору Й мовчать раби… Німій, одуреній, забитій, Невже не встать тобі від ран? Москві та Жечі Посполитій Колись жбурнув тебе Богдан. А потім […]...
- Володимир Сосюра – Мені ти приснилась давно Мені ти приснилась давно, Ввійшла ти у думи мої. Я море люблю, бо воно Нагадує очі твої. Розкрив я до сонця вікно Й дивлюсь крізь проміння рої… Я небо люблю, бо воно Нагадує очі твої. І радісні квіти весни, Коли у садах солов’ї, Люблю я фіалки – вони Нагадують очі твої....
- Володимир Сосюра – Сном блакитним заснули поля Сном блакитним заснули поля, І долини, і гори, й діброви. Одягла білу шубу земля, Білу шубу зимову. Одлетіли давно журавлі У південні країни з журбою, І заснуло зерно у землі, Щоб проснутись весною, Коли очі розкриють поля, Затремтять і тополі, і клени, Й скине білую шубу земля І одягне зелену. 1956...
- Володимир Сосюра – Коли світало Балада Вони його спіймали край вокзалу і кинули, безсилого од ран, в глухий підвал… Водою і металом, як люті пси, вони його терзали, а він мовчав, маленький партизан. Вони по нім підборами гриміли, мов крізь туман, звучав глузливий сміх… І як його не мучили, не били, – він повен був для них страшної сили, не […]...
- Володимир Сосюра – Любіть Україну (неінтернаціональна версія) Любіть Україну, як сонце любіть, як вітер, і трави, і води… В годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди. Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її, вічно живу і нову, і мову її солов’їну. Без неї – ніщо ми, як порох і дим, розвіяний в полі вітрами… Любіть […]...
- Володимир Сосюра – Марія Задуманий вітер над городом віє, Ідуть перехожі невпинним прибоєм, І я поміж ними йду, повний тобою, Горять ліхтарі, мов шепочуть: “Маріє!..” І солодко серце стискає і мліє, Мов сон мені дивний, невиданий сниться… І хочеться в небо злетіти, мов птиця, Де блимають зорі далекі: “Маріє!..” І пісня в душі наростає і спіє, Мов вирватись хоче […]...
- Володимир Сосюра – Марії Якби помножити любов усіх людей, Ту, що була, що є й що потім буде, То буде ніч. Моя ж любов – як день, Не знають ще чуття такого люди. Якби зібрати з неба всі зірки І всі сонця з усіх небес на світі, – Моя любов горітиме яркіш За всі сонця, на тисячі століттів. Якби […]...
- Володимир Сосюра – Це було на острові Цейлоні Це було на острові Цейлоні, Де цвітуть веселкові гаї. Цілував вузькі мої долоні Ватажок із племені Аї. Обережно брав мене за груди, Заливався з радості плачем… І тремтіли стріли у отруті За його похиленим плечем… А коли на сходи пароплава Я зійшла… О море, о любов!.. Як його не кликала, не звала, Ватажок за мною […]...
- Люблю весну, та хто її не любить… – Сосюра Володимир Люблю весну, та хто її не любить, Коли життя цвіте, як пишний сад. І, мов у сні, шепочуть листя губи, І квіти шлють солодкий аромат. Люблю весну, коли плюскочуть ріки, Коли рида од щастя соловей І заглядає сонце під повіки У тишині задуманих алей… Люблю, коли блукає місяць в травах, Хатини білить променем своїм І […]...
- Гей, видно село (народна пісня) Гей, видно село, широке село під горою, Гей, там ідуть стрільці, січовії стрільці до бою. Іде, іде військо крізь широке поле, Хлопці ж бо то, хлопці, як соколи! Приспів: Ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха, гей! Дівчино, рибчино, чорнобривко моя, Вийди, вийди, подивися чимскоріше до вікна, Хлопці ж бо то, хлопці, як соколи! Гей, видно село, широке село під горою, […]...
- Сад (Уривок) скорочено – Сосюра Володимир В огні нестримної навали рубали, різали наш сад… А ми дивилися назад і за минулим сумували… Руками власними тюрму творили ми собі одвічну… О, будьте прокляті, кому назад повернуто обличчя! Брати нас брали на штики за слово, правдою повите… Ви ж розумієте, – віки не знали ми, чиї ми діти!.. Хтось застромив у серце шило, […]...
- Володимир Сосюра – Я знаю силу слова Я знаю силу слова – Воно гостріш штика І швидше навіть кулі, Не тільки літака. Воно проміння швидше, В нім – думка й почуття. Воно іде в народи Для вічного життя. Коли це слово – зброя, Як день, що не схолов, Коли живуть у ньому Ненависть і любов. Воно влуча як куля, Ця зброя золота, […]...
- Володимир Сосюра – Я Вас любив, а Ви ніколи Я Вас любив, а Ви ніколи Мене любити не могли, І от погасло сонця коло, Й мої троянди одцвіли. Немов підрізані ножем, Як і моя надія світла, О, як вони тяглись до світла Крізь тьму з благанням і плачем! Але не вбить любов чудесну, Що так сіяла в їх сльозах… Вони умерли, щоб воскреснуть В […]...
- Дарина Брильова – Зимове село Село на зиму помирає, Вбиває холод все життя. Нема сільського диво-раю, Стає зчерствілою земля, Стають пониклими дерева, Скидаючи додолу дні – Ті дні, які ділили з небом, Що сонцем бавило колись; Стають похмурими дороги, Під інеєм журні поля, Цим світом правлять злі негоди, Цей світ села завмер – зима… Блідими стали навіть люди, Малими стали […]...
- Мазепа (дуже стисло) скорочено – Сосюра Володимир Поема Пролог О, як люблю я рідний край І в щастя мить і у негоду! Дунай, Дунаю мій, Дунай, Ти у піснях мого народу. Я бачу вод твоїх розбіг І постать, зігнену судьбою, Над стародавньою рікою І сльози у очах старих. А він колись гігантом був, В його руках були мільйони Людей… та “Бог мене […]...
- Коли потяг у даль загуркоче… – Сосюра Володимир Коли потяг у даль загуркоче, Пригадаються знову мені Дзвін гітари у місячні ночі, Поцілунки й жоржини сумні… Шум акацій… Посьолок і гони… Ми на гору йдемо через гать… А внизу пролітають вагони, І колеса у тьмі цокотять… Той садок, і закохані зори, І огні з-під опущених вій- Од проміння і тіней узори На дорозі й […]...
- Гей, видно село (скорочено) – Лепкий Левко Гей, видно село, широке село під горою, Гей, там ідуть стрільці, січовії стрільці до бою. Іде, іде військо крізь широке поле. Хлопці ж бо то, хлопці, як соколи! Приспів: Ха-ха, ха-ха. Ха-ха, ха-ха, ха-ха, гей! Дівчино, рибчино, чорнобривко моя, Вийди, вийди, подивися Чимскоріше до вікна, Хлопці ж бо то, хлопці, як соколи! Гей, видно село, […]...
- Леся Українка – Знов весна, і знов надії Знов весна, і знов надії В серці хворім оживають, Знов мене колишуть мрії, Сни про щастя навівають. Весно красна! Любі мрії! Сни мої щасливі! Я люблю вас, хоч і знаю, Що ви всі зрадливі…...
- До брата – Сосюра Володимир На мові нашій дня печать. Вона – як сяйво серед ночі… Її не можна забувать, Вона душі твоєї очі. Єднає з піснею в гаю Вона з життям тебе любовно… Коли ж забудеш рідну мову, Загубиш душу ти свою. Коли йдучи з труда дороги, Слова не ті вкладеш в уста, Немов піджак з плеча чужого Для […]...
- Володимир Сосюра – Маленьким хлопчиком додому Маленьким хлопчиком додому У полі йшов я в шумі трав І у гніздечку кам’яному Сорокопудика спіймав. Тримав я міцно пташеня те, Й на мене зорили з руки Його лякливі оченята, Немов чорненькі ягідки. Над ним сіяла синь квітчаста І птиць лунав щасливий спів… Невже навіки волі щастя Він у долоні загубив? І стиснув серце жаль […]...
- Учитель – Сосюра Володимир Учитель мій! Як ми тебе любили, Як слухали тебе в полоні юних мрій! У пам’яті моїй тримає років сила Твій тихий карий зір і кашель твій сухий. Ти нас повів закохано і сміло В незнаний світ, чудесних повний чар. В твоїх словах, що ми в серцях лишили, Пізнали ми любові й дружби жар. Закони вод, […]...
- Тільки той щасливий, хто любов’ю сяє, в світі ж без любові і життя немає (Володимир Сосюра) Тільки той щасливий, хто любов’ю сяє, в світі ж без любові і життя немає (Володимир Сосюра) Кохання… Воно вічне і всевидюще, воно всемогутнє, бо воно – основа життя і діяння, вогонь боротьби і радості. Це почуття приходить до нас незалежно від нашої волі й бажання. Воно окрилює, бо воно найбільш велике й благородне, священне. Бувають […]...
- Володимир Сосюра – Люблю я море в шумний час прибою Люблю я море в шумний час прибою, Коли воно за валом вал жене. Але ще дужче в чарах супокою Люблю я море мрійне і ясне. Люблю тебе, коли ти балаклива, Як не любив я так іще раніш. Але ще дужче, мавко пустотлива, Люблю тебе тоді, як ти мовчиш…...
- Володимир Сосюра – Мазепа ПРОЛОГ О, як люблю я рідний край І в щастя мить і у негоду! Дунай, дунаю мій, дунай, Ти у піснях мого народу. Я бачу вод твоїх розбіг І постать, зігнену судьбою, Над стародавньою рікою І сльози у очах старих. А він колись гігантом був, В його руках були мільйони Людей… та “Бог мене забув, […]...
- Коли світало – Сосюра Володимир Вони його спіймали край вокзалу І кинули, безсилого од ран, В глухий підвал… Водою і металом, Як люті пси, вони його терзали, А він мовчав, маленький партизан. Вони по нім підборами гриміли, Мов крізь туман, звучав глузливий сміх… І як його не мучили, не били, – Він повен був для них страшної сили, Не видав […]...
- Надя Ковалюк – Хороший мій, я знов тобі пишу Хороший мій, я знов тобі пишу В думках своїх чуттєві телеграми. У них – я зір із неба не прошу: Скажи мені, що буде далі з нами… Колись ти перед вибором стояв Серед доріг, стежок і поворотів. Колись ти у минуле відступав, – До мене ж – залишалось десять кроків… Я все пробачу… та не […]...
- Ганна Йванівна – Сосюра Володимир Я пам’ятаю вчительку мою, Просту, і скромну, і завжди спокійну. Вона любила школярів сім’ю, Як ми її, задуману і мрійну. Як мати, Ганна Иванівна була, Вона із нас не лаяла нікого. Завжди усмішка лагідна цвіла Їй на вустах. Турботи і тривоги Вона сприймала в спокої своїм Так мужньо й твердо. Наче рідний дім, Для нас […]...
- Твір на тему: Моє село Моє село Маленька крапелька величної держави моє село, багато є таких! Зазнало лиха, бідувань і слави Воно живе і вічно буде жить! Нашому селу літ триста п’ятдесят, різні версії є про його назву. Що чумаки возили сіль із Криму й заїжджали часто у корчму. І що перший переселенець дав назву свою. Що княгиня Софія Кантимирівна […]...
- Хлопчик – Сосюра Володимир У полоні білому, в Одесі, Я згадав: у гуркоті навал По мосту йшов хлопчик літ на десять І свистів “Інтернаціонал”. Вдалині хиталися дерева І синів задумано прибій… Раптом крик повітря полудневе Пронизав наказом гострим: “Стій!” Грубий крик і клацання затвора, І лякливе лопотіння ніг… Але куля зла і гострозора Перетнула хлопчикові біг… Перетнула, кинула на […]...
Твір на тему куди ти хотив поихати.