Характеристика образів комедії “Мина Мазайло” М. Куліша



ОБРАЗ МИНИ МАЗАЙЛА

Харківський службовець Мина Мазайло, українець за походженням, вирішив змінити своє “плебейське прізвище” на щось милозвучніше. Мина сподівається, що тоді для нього настане справді щасливе життя. Але разом із прізвищем відмовиться він і від свого українства, від “мужицтва” й стане одного чудового дня Сиреневим, Розовим, Тюльпановим, на крайній випадок – Мазєніним. Саме в прізвищі він убачає причину своїх службових і життєвих поразок. “Мазайло” для нього, як камінь на шиї, тавро його соціального рабства.

ОБРАЗ

МОКІЯ

Син Мокій, “вдарений мовою”, без п’яти хвилин комсомолець, у драмі виступає антиподом свого батька й мріє додати до “Мазайла” загублену половину “Квач”. “Мазайло-Квач” звучить для Моки як музика. Він чужий націоналізму та далекий і від інтернаціонального пафосу комсомольців. Єдине, чим Мока захоплений – це багатством української мови. Мовні симпатії Куліша зробили постать Моки ніби позитивною й такою, що виражає авторські ідеї, а позитивний герой з Моки – ніякий. Мока дійсно має глибокі знання української історії, літератури, фольклору, тонке відчуття мови. Він романтик

і мрійник. Його філологічні коментарі захоплюють і чарують. Уля каже: “… Він на тебе словами отими тощо… аж пахне”. Але коли він говорить дівчині замість слів кохання: “Ах, Улю! Мені вже давно хотілось вам сказати…

Хотілось сказати, а тепер ще охотніше скажу: Улю! Давайте я вас українізую!” – то звучить смішним. У суперечці з батьком Мокій грубий, жорсткий, нестриманий. У нестямі кричить: “З новим прізвищем! У криницю!”.

ТІТКА МОТРЯ

Заскорузлості поглядів і ворожості до української мови, історії, культури можна лише подивуватися, її репліки смішні, але й небезпечні. Побачивши на вокзалі напис українською “Харків”, вона цілком серйозно питає: “Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортили город?”. Те, що в українській опері “Тарас Бульба” артисти співають по-українському вона називає “безобразієм”. Її докази мають незаперечну логіку: “Да єтого не может бить, потому што єтого не може бить нікада!”. Українська мова для неї – просто “австріяцька вигадка”. Убивчим за силою сарказму є висловлювання тьоті Моті: “По-моєму, прілічнєє бить ізнасіло – ванной, нєжелі українізірованной”. Вона рознервувалася, коли Уля сказала, що її ноги відповідають “українському стандарту”, бо відразу кинулася крадькома вимірювати свої. Завдяки майстерності й таланту М. Куліша ім’я “тьотя Мотя” перейшло в народі до розряду прізвиськ.

ДЯДЬКО ТАРАС

Це теж гротескна фігура. Він виступає за збереження старого, патріархального, без урахування нових умов життя. Проте в суперечці, хто в кого “вкрав” слова, змінювати чи не змінювати прізвище Мазайлові, дядько виявляється слабшим за тітку Мотю й здається на її милість. Є в нього й висловлювання, не позбавлені здорового глузду, продиктовані любов’ю до рідного краю й народу, глибоким знанням історії.

ІНШІ ОБРАЗИ

Що стосується Лини й Рини, то це такі собі войовничі міщаночки, які повністю поділяють зневагу свого чоловіка й татуся до всього українського. Вони постійно милуються собою перед дзеркалом, кокетують й охають та ахають, беручись за серце, як шляхетні дівиці. Між собою ж мати й дочка розмовляють грубо, з лайками та образами, кожна вважає себе розумнішою за іншу, їхні повсякденні заняття – плітки, підглядання, обговорення нарядів та заздрість до тих, хто “добре влаштувався” в житті. Коли щось виходить за рамки їхнього розуміння та уявлення, воно піддається беззастережному осуду й навіть прокльону. Мати, дізнавшись про категоричну відмову сина міняти прізвище, пропонує: “Може, проклясти?”. І дивується: “І в кого він такий удався? У кого? Здається ж і батько, і я всякого малоросійського слова уникали… “. Отже, ці два сатирично-комедійні персонажі – уособлення тупого й зарозумілого міщанського середовища часів М. Куліша.

Трохи окремо стоїть у п’єсі постать Улі. Автор постійно підсміюється, іронізує в ремарках: “Уля – як Уля”. Тобто така, як усі дівчати її кола. Вона самозакохано видивляється в люстерко, емоційно-сентиментальна, мрійлива. Але мрії її поки що не простягаються далі “вигідної партії”. Уля, як і її подруги, насторожено ставиться до українізації, теж прагне хоч трохи змінити прізвище Розсохина, щоб звучало не по-українськи – Розсоха.

Але коли вона познайомилася з Мокієм і закохалася в нього, то серцем сприйняла його погляди. Під упливом Мокія Уля стала ходити до бібліотеки, читати, цікавитися мовою й до деяких “філологічних” висновків дійшла вже сама.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 3.67 out of 5)
Loading...



Биография анатолия качана на украинский мови.
Ви зараз читаєте: Характеристика образів комедії “Мина Мазайло” М. Куліша