Христина Сирова – Не їхня вина – малодушність

Видихни. Глибоко щоби стиснуло ребра.
Кинь їм слова в спини черстві і йди.
Перед тобою магістралі незвіданих зебр,
Довгих доріг та днів. Їхні вуха оніміли.
І серця стали глухі. Йди від них. Вони
Забирають твій кисень. Розсипаєшся.
Сподіваєшся, що оцінять. Шукай свою стаю
Любий. Серед цих – “своїх” ти чужий.
Перехожий. дивний та інший.
Запалюєш їх, а сам вигораєш до тла.
Ти митець, божевільно шукаючи Істину.
А для них це все марнота.
Кожен клаптик паперу на якому мітиш сліди
Це твоя друга шкіра, а для них стратосфера.
Не доводь свою правду. Не рви серце. Не шарпай.
Для когось твої слова ще стануть бальзамом.
Лікуватимуть душі, зцілятимуть сни.
Любий, ну прости їм. Не їхня вина – малодушність.
І їхні очі знайомі з слізьми.
Ти запакуй свої плани і мрії з собою візьми.
Видихай образи їм в душі. Та прости. Візьми і прости.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Смысл названия романа тихий дон сочинение.
Ви зараз читаєте: Христина Сирова – Не їхня вина – малодушність
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.