Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Хронологія
Хронологія
Хронологія (грецьк. chrоnos – час і logos – слово, наука) – допоміжна історична дисципліна, що встановлює точні дати історичних подій, документів, фактів літературного життя, творчої і видавничої історії літературних творів. І. Франко надавав великого значення точному датуванню навіть окремих поезій Лесі Українки, щоб якомога адекватніше простежити розвиток таланту, зміну тематики, еволюцію авторської свідомості. для істотних історико-типологічних висновків щодо оновлення художнього мислення показовим є встановлення інтенсивності публікації творів М. Коцюбинського, В. Стефаника, Лесі Українка, Ольги Кобилянської та багатьох інших митців нової генерації в щільному часовому відрізку 1895-1902.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Хронологія життя і творчості Лесі Українки Дати подаються за юліанським стилем, в дужках подано дати за григоріанським стилем. Скорочення : Деятели – деятели революционного движения в России. Биобиблиографический словарь. – М. : 1930 г. Документи – Леся Українка. документи і матеріали. – К. : “Наукова думка”, 1971 р. ІЛІШ – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, Київ, ф. … […]...
- Канонічний текст Канонічний текст – текст, раз і назавжди встановлений, стабільний у цілому і зокрема, обов’язковий для всіх видань. Встановлення К. т. здійснюється шляхом вивчення всіх фактів, пов’язаних з його створенням. Питання про К. т. і саму процедуру “канонізації” – встановлення К. т. – проблематичне, як і питання про авторську волю, особливо в тих випадках, коли автор […]...
- Ілюстрація Ілюстрація (лат. illustratio, від illustro – освітлюю, роз’яснюю) – зображення, яке наочно пояснює або доповнює будь-який друкований текст (карта, схема, репродукція), зокрема – тексти літературно-художніх творів. У книжкових ансамблях, що включають І., виникає змістова взаємодія між творами однієї форми суспільної свідомості – мистецтва, які належать до його різних видів (поезія і графіка, література і малярство […]...
- Атрибуція Атрибуція (лат. attributio – визначення, приписування) – одна з проблем текстології, що полягає в установленні авторської приналежності художнього твору, виданого анонімно чи підписаного псевдонімом, а також на випадок містифікації. Водночас А. покликана з’ясувати достовірність (автентичність) цього твору, його автора, місце й час його написання, аргументовано спростувати сумніви щодо авторства, які спорадично виникають довкола імен, скажімо, […]...
- Аргументація Аргументація (лат. argumentum – логічне доведення, argumentatio – наведення аргументів) – обгрунтування будь-якого положення, судження. В літературознавстві, передусім у теорії літератури, в історико-літературних працях, вимоги, розроблені логікою щодо істинності суджень, діють тільки частково, оскільки мистецтво істотно відмінне від науки. Тим більше своєрідною є А. в літературній критиці. Якщо в науці головним аргументом є думка, істинність […]...
- Прогрес (Поступ) у літературі Прогрес (Поступ) у літературі (лат. progressus – поступальний рух) – одне із загальносоціологічних понять, яке використовується в традиційному літературознавстві для характеристики історико-літературнрго процесу. П. у л. – це зміни предметів і явищ, які полягають в їх висхідному русі від нижчого до вищого, від менш до більш досконалого. П. у л. супроводжується регресом – рухом у […]...
- Ансамбль книги Ансамбль книги (фр. ensemble – разом) – певна сукупність результатів літературно-художньої, історико-філологічної, науково-публіцистичної, образотворчої і художньо-промислової діяльності, що утворюють ідейно-естетичну єдність. Означаються три типи ансамблів книги: 1 – містить тільки твори художньої літератури, функціонально зорієнтований на максимальний ідейно-емоційний вплив самого тексту художнього твору і оперативність включення його в актуальний контекст; 2 – ілюстровані видання художніх […]...
- Актуальність художнього твору Актуальність художнього твору (лат. actualis – дійовий, справжній, нинішній) – суголосність художнього твору (передусім; – його тематики, проблематики) з сучасністю, його відповідність потребам і смакам читачів того часу, коли твір написаний, опублікований або перебуває у процесі читання (рецепції). А. х. т. – один із критеріїв його оцінки в соціологічній критиці. Проте актуальність у мистецтві не […]...
- Купюра Купюра (фр. соupurе, від соuper – різати) – скорочення або викреслення в літературному тексті. За походженням розрізняють К. авторські, редакційні, цензурні. Відновлення К. у виданих текстах вимагає пошуку оригінальних текстів, авторських рукописів, коректур, текстологічної роботи, з’ясування авторської волі, встановлення канонічного тексту і т. п. Яскравим прикладом цензурної К. може бути видання поезій В. Симоненка, де […]...
- Ідея художньою твору Ідея художньою твору (грецьк. idea – першообраз) – емоційно-інтелектуальна, пафосна спрямованість художнього твору, яка приблизно може бути охарактеризована як провідна думка, ядро задуму автора. Уже етимологія слова “І.” вказує, що воно виникло тоді, коли духовний світ людини мав синкретичний характер, а в індивідуальній і суспільній свідомості не було виразної диференціації художньо-образного і логічно-понятійного мислення, мистецтва […]...
- Українські літературні стилі та напрями – Визначення Літературний процес – безперервний, надзвичайно складний, іноді суперечливий, іноді регресивний розвиток літератури, який визначається всією сукупністю явищ і фактів (він включає літературно-художні видання, літературну критику, розвиток течій, напрямів, стилів, родів, видів, жанрів, епістолярну літературу, мемуари), спричинених як єдиними нормами загальнолітературного світового розвитку, так і його національними особливостями. Стиль – сукупність ознак, які характеризують твори певного […]...
- Історико-функціональне вивчення літератури Історико-функціональне вивчення літератури – розділ літературознавства, в якому вивчається функціонування художньої літератури у свідомості читачів, динаміка сприйняття художніх текстів, біографій письменників, перебіг художніх тенденцій. Найчастіше тут мовиться про сукупність критичної рецепції, зафіксованої у рецензіях, статтях, наукових студіях та інших документах, сприйняття певних творів у межах відповідної доби, позначених естетичними цінностями, рівнем культури їхніх авторів та […]...
- Художній образ – визначення Художній образ – особлива форма естетичного освоєння світу, за якої зберігається його предметно-чуттєвий характер, його цілісність, життєвість, конкретність, на відміну від наукового пізнання, що подається у формі абстрактних понять. Формою мислення у мистецтві виступає художній образ. Це основа будь-якого виду мистецтва, а спосіб творення художнього образу – головний критерій приналежності до різних видів мистецтва. Образи […]...
- Тин Тин (грецьк. typos – відбиток, форма, взірець) – образ-персонаж, який концентрує в собі риси характеру, спосіб мислення, світоглядні орієнтації певної групи людей або нації, залишаючись яскраво індивідуальним, неповторним. Це зумовлено тим, що людина є біосоціальною істотою, яка успадковує природні задатки від батьків, несе в собі ознаки “колективного підсвідомого”, формується як особистість у конкретному мікро – […]...
- Етиографізм Етиографізм (грецьк, ethnos – плем’я, народ і grаpho – пишу) – відображення в літературі і мистецтві національного традиційного побуту (житло, господарство, ремесла, одяг, їжа, родинне життя, тощо), звичаїв, обрядів. Е.- органічний складник національного в мистецтві і як його етнічна константа має свої особливості в його історії. Суттєвою особливістю Е. в художній літературі, є національна мова, […]...
- Філософія і література Філософія і література – багатоаспектна проблема, в процесі осмислення якої розкривається роль філософії у творчості письменника, її значення для розуміння та інтерпретації художніх творів, роль мистецтва слова в поширенні філософських ідей. для літературознавства суттєве значення має грань проблеми, позначена терміном “філософія літератури”. Внаслідок особливої уваги письменника до універсальних аспектів буття, світобудови, сенсу людського життя його […]...
- Строфіка Строфіка – розділ віршознавства, що вивчає властивості, внутрішню структуру строфи як ритмічно-інтонаційної цілості, як фонічно викінчену віршову сполуку, а також історію її виникнення, еволюцію, зв’язок з жанром та віршовим розміром, визначає її класифікацію. Водночас термін “С.” вживається у значенні строфічного ладу творів певного автора чи стильової течії або явища....
- Видання Видання – твір друку, який має самостійне поліграфічне оформлення, встановлені вихідні дані і призначений для поширення вміщеної в ньому інформації. У випадку відсутності даних про автора чи вихідної інформації В. кваліфікується як анонімне або безвихідне. За редакцією тексту В. може бути 2-е, 3-є і т. д., а також доповнене, виправлене. Особливим чином оформлюваними є В. […]...
- Нарис Нарис – оповідний художньо-публіцистичний твір, у якому зображено дійсні факти, події я конкретних людей. За обсягом наближається до невеличкого оповідання, новели, але позбавлений чіткої, завершеної фабули, обов’язкової для новели, притаманної оповіданню. Фабула в Н. подекуди намічена, має фрагментарний характер. Н. – це твір суспіль-но-політичної, побутової, історичної чи психологічної тематики. Серед основних різновидів Н. – Н. […]...
- Історія літератури Історія літератури – галузь науки про літературу, яка досліджує її розвиток у зв’язку з розвитком суспільства та його культури, прагнучи виявити внутрішні закономірності літературного процесу. Спираючись на здобутки філософії, естетики, теорії літератури, ретельно простежуючи всю сукупність художніх творів, їх сприймання читачами і критичні оцінки, історики літератури описують динаміку літературно-мистецького життя, літературних напрямів і течій, виявляють […]...
- Рецептивна естетика Рецептивна естетика (лат. receptio – сприйняття) – різновид естетичної теорії, яка зосереджується на проблемі сприймання художніх творів, їх впливу на публіку (естетика впливу). Спираючись на праці естетиків-феноменологів (Н. Гартмана, Р. Інгардена), систему положень розробили німецькі філологи Г.-Р. Яусс і В. Ізер в 70-х XX ст. Це, власне, проблема читача, яка активно розроблялася і в українському […]...
- Українська література 10-хх років ХХ століття. Формування і розвиток українського модернізму РЕФЕРАТ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТЕМА: УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРЕАТУРА 10-хх РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ. ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО МОДЕРНІЗМУ. Українська література впродовж усього ХIX ст. розвивалася в річищі народницької традиції, кредом якої було служіння народові (розумілося головним чином селянство). Реалізм минулого століття пройшов кілька етапів свого розвитку: просвітительський у поєднанні з бароковими та бурлескниними тенденціями (І. Котляревський, П. […]...
- Принципи аналізу літературного твору Принципи аналізу літературного твору – основні положення прийнятої літературознавцем концепції художньої літератури, які спрямовують його літературно-критичну рефлексію щодо конкретних літературних творів. П. а. л. т. ефективно виконують евристичні функції, якщо вони узагальнюють істотні особливості художньої літератури як мистецтва слова з її родо-жанровим розмаїттям, а не випливають лише зі світоглядних позицій літературознавця. Трактування літератури як образного […]...
- Медитація Медитація (лат. meditatio – роздум) – жанр ліричної поезії, в якому автор розмірковує над проблемами онтологічного, екзистенціального і т. п. гатунку, здебільшого схиляючись до філософських узагальнень. М. – різновид феноменологічного метажанру. Їй найбільш властива така форма виявлення авторської свідомості, як суб’єктивований ліричний герой. Основні опозиції медитативної лірики – “людина і суспільство”, “людина – людина”, “людина […]...
- Гармонія Гармонія (грецьк. harmonia – злагодженість, скріплення) – естетична категорія, яка виражає співмірність, взаємозв’язок елементів будь-якого явища, які в певній системі становлять цілісність, що має естетичну цінність. У такому широкому значенні Г. використовується для характеристики явищ об’єктивної дійсності, змісту художнього твору, його форм, взаємовідповідності між ними. Г. співвідноситься з дисгармонією, і в цьому співвідношенні виявляється відносність […]...
- Літературний напрям Літературний напрям – відносно монолітна і внутрішньо упорядкована сукупність літературних (ідейно-художніх) тенденцій, усталена в ряді визначних чи епохальних творів, що з’явилися приблизно в один і той же час. Л. н. є важливим чинником літературного періоду. В межах одного літературного періоду може виступати кілька літературних напрямів, наприклад, у Просвітництві – класицизм, рококо, сентименталізм. Назва домінантного напряму […]...
- Контактні зв’язки Контактні зв’язки (лат. contactus – дотик) – різновид літературних зв’язків, які грунтуються на взаємному знайомстві письменників або на ознайомленні митця з творчістю інших навіть при відсутності особистих контактів. Порівняльно-історичні чи типологічні студії літературного процесу, осягаючи його динаміку, літературну спадкоємність, діалектику традицій і новаторства, впливів і взаємовпливів, відрізняють К. з. від типологічних збігів, схожостей, зумовлених спільною […]...
- Одивнення Одивнення – цілеспрямоване увиразнення митцем художнього образу в силовому полі найнезвичніших асоціацій задля оновлення світосприйняття. Мовиться про створення такої форми, яка б передавала настрої та переживання автора, змушувала б реципієнта самому продовжити процес її сприймання з віднайденого, свіжого кута зору. В такому аспекті окреслюється чимало поезій І. драча, приміром, “Балада про відро”: Я – цинкова […]...
- Проблематика та конфлікт у художньому творі Проблематика – аспект змісту твору, на якому акцентує свою увагу автор. Коло проблем, охоплених авторським інтересом, питань, поставлених у творі, становить його проблематику. Дозвіл поставленої у творі художнього завдання – частина творчого процесу письменника, що знаходить своє втілення в проблематиці його твори. Проблематика художнього твору безпосередньо пов’язана з авторським задумом. Вона може бути відображена “напряму”, […]...
- Інтелектуалізм у літературі Інтелектуалізм у літературі (лат. intellectus – розум, пізнання, intellectualis – розумовий, розсудливий) – умовна назва стильової домінанти твору або літературної течії, пов’язаної з відчутною перевагою інтелектуально-раціональних елементів образного мислення митця над емоційно-чуттєвими. Якщо виходити з єдності емоційної та інтелектуальної сфер духов-ного світу людини, то І. не має аксіологічного статусу, є диференційною ознакою певного типу людини, […]...
- Конфлікт Конфлікт (лат. conflictus – зіткнення, сутичка) – зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, супроводжуваних складними колізіями. Залежно від сфери життєдіяльності людей К. поділяють на виробничі, громадські, політичні, побутові. Вони, творчо трансформовані уявою митця відповідно до його задуму, живлять К. художніх творів і реалізуються передусім […]...
- Історико-біографічна література Історико-біографічна література – сукупність художньо-наукових творів, об’єднаних наявністю в них героя, котрий залишив помітний слід у суспільно-політичному, науковому, мистецькому, літературному житті. Це один із найдавніших видів літератури, його витоки сягають античних часів. Основою еллінської біографії вважають енкомій – громадянську надгробну поминальну промову, яка, в свою чергу, походила з іще давніших “заплачок”. Перші біографічно оформлені енкомії […]...
- Емоції в літературі Емоції в літературі (лат. emoveo – хвилюю, збуджую) – психічні стани, акти, які проявляються в свідомості людини у вигляді переживань, Чуттєвого збудження. Е. зумовлені ставленням людини до дійсності, відбивають її. Психологи розрізняють Е. як прості форми чуттєвого контакту з довкіллям (радість, втіха, сум, тривога і т. п.), а почуття – як складніші емоційно-смислові утворення, пов’язані […]...
- Аперцепція Аперцепція (лат. ad – до, percipere – сприймати) – у психології – уважне, зосереджене сприймання зовнішнього щодо людини світу на основі попереднього досвіду, на противагу перцепції як несвідомому, автоматичному сприйманню. Розмежування термінів “А.” і перцепція привертає увагу літературознавців до увиразнення відмінностей між сприйманням художнього твору підлітками і дорослими читачами, неосвіченими і філологічно вишколеними читачами з […]...
- Художня деталь в літературі Художня деталь – засіб словесного та малярського мистецтва, якому властива особлива змістова наповненість, символічна зарядженість, важлива композиційна та характерологічна функція. Через деталь значною мірою виявляється спосіб художнього мислення митця, його здатність вихопити з-поміж безлічі речей чи явищ таке, що у сконцентрованому, спресованому вигляді економно і з великою експресивністю дає змогу виразити авторську ідею твору. Художня […]...
- Критерій оцінки літературного твору Критерій оцінки літературного твору (грецьк. kriterion – мірило, засіб судження) – система засобів (принципів, зразків, норм, канонів, аргументів) для визначення своєрідності художніх творів, оцінки їх естетичної досконалості чи недосконалості, належності до сфери мистецтва. Термін “К.” етимологічно і понятійно пов’язаний із терміном “критика”: критика – судження, оцінка, К. – засіб судження, мірило оцінки. Якщо предмети матеріальної […]...
- Перифраз, Перифраза Перифраз, Перифраза (грецьк. periphrasis – описовий вираз) – мовний зворот, який вживається замість звичайної назви певного об’єкта і полягає в різних формах опису його істотних і характерних ознак. П. можуть бути як довільні, так і фразеологічні сполучення слів: майстер сцени – артист, театральний режисер; благородні птахи – лебеді; чорне золото – вугілля; бити себе в […]...
- Етика Етика (грецьк. ethos – звичка, звичай, ethicos – моральний) – філософська наука про походження і сутність моралі, моральної свідомості людини. Е. систематизує, класифікує і пояснює норми і правила, які регулюють поведінку людини в суспільстві з урахуванням особистих, колективних і громадських інтересів. Термін “Е.” часто вживається для позначення моралі як сукупності моральних уявлень, якостей людини, тому […]...
- Інтуїція Інтуїція (лат. intuitio, eid’intueor – уважно вдивляюсь) – здатність людини безпосередньо, раптово, без логічно розгорнутого дискурсивного мислення осягати сутність явищ або питань, які привертають її увагу чи були предметом тривалого зосередження. Без І. неможливе ні виникнення художнього твору, ні його повноцінне естетичне сприйняття. Сучасні дослідники, враховуючи історію вивчення суті і функцій І., називають такі її […]...
- Слово Кобзаря – гостра зброя в руках народу (за поезією “На роковини Шевченка”) (1 варіант) Леся Українка рано почала займатися літературою. Писала вона завжди українською мовою, любила українські пісні. Як відомо, великий вплив на неї мала і творчість Т. Шевченка. Тому не дивно, що Леся Українка присвятила геніальному Кобзареві вірш, в якому яскраво зображено вплив Шевченка на всю українську літературу та на розвиток української духовності. Леся Українка вважала слово найгострішою […]...
Плани на майбутнє.