Хто в кого украв щастя? (за драмою І. Франка “Украдене щастя”)

Молода гарна дівчина – сирота Анна – кохала такого ж молодого мужнього юнака Михайла Гурмана, який славився своєю запальністю, хоробрістю, завзятістю. Все йшло до весілля. Тим часом Михайла відправили служити. Заздрісні брати Анни, аби позбавити її посагу, скористалися нагодою розбити майбутній шлюб. Вони повідомили сестрі, що її коханий загинув десь у Боснії, показали навіть фальшивого листа з повідомленням про його загибель. Як тяжко журилася Анна. за коханим, можна лише здогадуватися, бо у творі про це прямо не розповідається. Але пройшов час, брати підібрали Анні пару і віддали її заміж за тихого наймита з далекого села Миколу Задорожного. Анна прожила з ним кілька років.

Аж ось стало відомо, що Гурман живий, служить жандармом і вже розпитувався про Анну.

Ціла буря почуттів знялася в душі Анни: і гнів на братів, і переляк, і відчай, і щось таке, в чому вона й собі поки що не зізнавалась.

Уже при першій зустрічі з коханим Анна рішуче відповіла йому: “Я шлюбна жінка, я чоловіка маю”. Але душевний надлом у неї вже стався. Вона почала мучитися протиріччям між любов’ю

і моральним обов’язком. Михайло надто рішучий, щоб відступитися від втраченого, здавалось, назавжди, щастя.

Гурман хоче заарештувати Миколу, але жінка не попереджає про це свого чоловіка. Для чого? Хіба це допоможе? І чи справді вона сама хоче, щоб усе залишалось по-старому? Вона ж кохає Михайла!

Обидва чоловіки – Микола і Михайло – кохають Анну. Створюється “трикутник”. Зав’язується “гордіїв вузол”, який можна лише розрубати: Михайло знайшов своє втрачене молодече кохання і вже ніколи не випустить Анну з рук, Микола теж кохає Анну, вона його дружина, дорадниця і перша помічниця, Анна кохає Михайла, але їй безмежно жаль і чоловіка. Отже, ситуація заходить у безвихідь.

Михайло усуває з дороги Миколу, запроторюючи того до в’язниці, а сам ходить до чужої жінки, наважується привселюдно танцювати з нею, викликаючи різке осудження селянської громади.

Усі троє знову зустрічаються: Микола повертається з в’язниці. Але миттєвої розв’язки не відбувається, адже Микола слабкодухий і не робить нічого рішучого. Розв’язка настає, коли напівп’яний Микола сокирою вбиває жандарма. Його не заарештовують, оскільки вмираючий Михайло взяв усю вину на себе, сказавши, що вчинив самогубство.

На цьому закінчується зовнішній конфлікт. Але чи розв’язаний конфлікт внутрішній? Звичайно ж, ні. Троє нещасливих людей шукають щастя. Здається, воно близько, вони думають, що ось-ось – і давні питання будуть розв’язані, і все в їхньому житті залагодиться. Але вийшло навпаки. Анна, мабуть, не зможе залишитися з Миколою – вбивцем її Михайла, останні зв’язки, що їх єднали, порушилися, вони вже чужі одне одному люди. Микола, поза всяким сумнівом, відчуватиме докори совісті, дивлячись на вбиту горем дружину. Михайло ж наклав головою за пошуки свого щастя.

Хто винен? Відповідь може бути різною: брати, якщо взяти конкретних носіїв зла, суспільство, доля, фатум, природні закони. А точніше, винне суспільство, яке й влаштовує долі людей.