Я утверждаюсь – Тичина Павло
Я єсть народ, якого Правди сила
Ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! –
А сила знову розцвіла.
Щоб жить – ні в кого права не питаюсь.
Щоб жить – я всі кайдани розірву.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
Бо я живу.
Тевтоніє! Мене ти пожирала,
Як вішала моїх дочок, синів
І як залізо, хліб та вугіль крала…
О, як твій дух осатанів!
Ти думала – тобою весь з’їдаюсь? –
Та, подавившись, падаєш в тріву…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
Бо я живу.
Я єсть народ, якого Правди сила
Яка біда мене, яка чума косила! –
А сила знову розцвіла.
Сини мої, червоні українці,
Я буду вас за подвиг прославлять,-
Ідіть батькам на допомогу й жінці,
Дітей спішіте визволять!
Па українських нивах, на російських,
Па білоруських – я прошу, молю! –
Вбивайте ворогів, злодюг злодійських,
Вбивайте без жалю!
Нехай ще в ранах я – я не стидаюсь,
Гляджу їх, мов пшеницю ярову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
Бо я живу.
Із ран – нове життя заколоситься,
Що з нього світ весь буде подивлять,
Яка земля! яко зерно! росиця! –
Ну
І я сіяю, крильми розгортаюсь,
Своїх орлів скликаю, кличу, зву…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
Бо я живу.
Ще буде: неба чистої блакиті,
Добробут в нас підніметься, як ртуть,
Заблискотять косарки в житі,
Заводи загудуть…
І я життям багатим розсвітаюсь,
Пущу над сонцем хмарку, як брову…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
Бо я живу.
Я єсть народ, якого Правди сила
Ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! –
А сила знову розцвіла.
Фашистська гидь, тремти! Я розвертаюсь!
Тобі ж кладу я дошку гробову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
Бо я живу.
1943 р. 16 вересня.
Кремлівська лікарня.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Утвердження нездоланності рідного народу в поезії П. Тичини “Я утверждаюсь” Творчість Павла Тичини нерозривно пов’язана з історією українського народу. Велика любов до рідного краю та співвітчизників надихала митця на вражаючі силою таланту твори. Однією з таких поезій є вірш “Я утверждаюсь”, написаний у трагічні для України роки Великої Вітчизняної війни. Поет утверджує незламність, непереможність українського народу, який живе і буде жити, бо сила його-в Правді: […]...
- Патріотичний пафос вірша П. Тичини “Я утверждаюсь” Патріотизм – одне з найблагородніших людських почуттів, а тому поезія П. Тичини “Я утверждаюсь” завжди привертала до себе увагу, завжди була і буде цікавою українському читачеві. Вірш “Я утверждаюсь” поет написав у 1943 році. Це були роки, коли фашисти надто далеко зайшли в глиб нашої країни. Ось-ось у війні наступить переломний етап, і так потрібне […]...
- Поет, народ і Батьківщина (за віршем П. Тичини “Я утверждаюсь”) Щоб зрозуміти основну думку твору, треба знати, у який період творчості письменника він був написаний. Це роки Великої Вітчизняної війни. Поет живе в столиці Башкирі! – Уфі, багато працює. Він дуже хвилюється за долю своєї Батьківщини, за Україну. Тому гнів і ненависть, ніжність і ліричність, філософська заглибленість у проблеми життя і смерті – це головні […]...
- Павло Тичина – Листи до поета (триптих) Павло Тичина Листи до поета. Триптих І. Елади карта. Коцюбинський, на етажерці лебідь: оце і вся моя кімната, – заходьте коли-небудь! Я привітаю наче друга. Ах я давно Вас ждала, ще як над книжкою поезій сміялася, ридала. Мені все сниться: сонце, співи, і Ви, і день весняний. – І от я з Вами вже знайома, […]...
- Твір на тему: “Я єсть народ, якого правди сила яким звойована ще не була” (П. Тичина) (2 варіант) Ми є нащадками тих, хто заснував нашу рідну Україну. Який глибокий зміст вкладено у ці слова: “Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була”. Скільки випробувань випало на долю українського народу! Скільки страждань, скільки наших пращурів віддали своє життя за те, щоб називатися українцями, щоб бути гідними своєї держави! Протягом багатьох століть […]...
- Павло Тичина – Загупало в двері прикладом Загупало в двері прикладом, заграло, зашкрябало в шибку. – Ану, одчиняй, молодице, чого ти там криєшся в хаті? – Застукало в серці, різнуло: ой горе! це ж гості до мене! Та чим же я буду вітати – іще ж не вварився синочок… Біжить, одмикає сінешні, гостям уклоняється низько. Гостей вона просить проходить – сама ж […]...
- Павло Тичина – Не дивися так привітно Не дивися так привітно Яблуневоцвітно Стигнуть зорі, як пшениця: Буду я журиться. Не милуй мене шовково, Ясно-соколово. На схід сонця квітнуть рожі: Будуть дні погожі. На схід сонця грають грози – Будуть знову сльози! Встала мати, встали й татко: Де ластовенятко? А я тут, в саду, на лавці, Де квітки-ласкавці… Що скажу їм? – все […]...
- Павло Тичина – Війна І Кладусь я спать. Три янголі в головах стоять. Один янгол – все бачить. Другий янгол – все чує. Третій янгол – все знає. І приснився мені Син. Наче він сам проти ворога ставає. А той обступає, просто в груди рубає! (Перший янгол вид свій закриває). І ніби поле рівне, рівне та зелене. І вітер […]...
- На захист миру – Тичина Павло (НА ВСЕСОЮЗНІЙ КОНФЕРЕНЦІЇ ПРИХИЛЬНИКІВ МИРУ В МОСКВІ У ВЕРЕСНІ 1949 p.) Браття! друзі! Побратими! Дні які в нас ясні, чистії А в буржуазії – ніч… З почуттями із святими Ми в Москві зібрались вмісті, Щоб за мир піднести клич. Хоч з країн ми й різних світу – В нас одна мета, едина: Жити в здруженій […]...
- Як дуб із вітровієм бився – Тичина Павло Не одно уже століття Дуб стояв, простерши віття,- Весь в корі, як у броні, Трудні роки, ночі й дні… Знав одне лиш добре діло. Листя дихало й раділо, Дуб добрячим обростав – Доки й сам, як витязь, став. Батьком був він Клену й Глоду. Всім давав він прохолоду. Кожен знав: хай грім гримить – Дуб […]...
- “Я стверджуюсь… бо я живу” (за твором П. Тичини) Вірш “Я утверждаюсь” датований 1943 роком. Це був час, коли Україна звільнилася від фашистської окупації. Тичина разом з письменниками старшого покоління знаходився в евакуації, був далеко від фронтів війни, але його серце проймалося стражданнями від вістей про горе й муки рідного народу. У щоденнику воєнних літ поет писав: “Одколи почалася війна, свого не можу духа […]...
- Біля озера у лісі – Тичина Павло Темний ліс, стежина біла: Чудно так, немовби сниться… – Причаїлась то лисиця? – Ні, гілляка поруділа: Хтось її зламав і кинув. – За яку ж таку провину? Я мовчу – і ти мовчиш. День стає все гарячіш. Залишились батько й мати На узліссі на траві,- Нам обід приготувати. … Що це в тебе на брові? […]...
- Павло Тичина – Евое! ЕВОЕ! Творці революції здебільшого лірики. Революція єсть трагічна лірика, а не драма, як то подейкують. Evoe!* За плугом ходити наші нащадки готуватимуться не менш, як зараз готуються в балетній студії. І на людину, що не вмітиме пісні, дивитимуться як на справжнього контрреволюціонера. Все на світі від примружених очей. Evoe! Антистрофа Приставайте до партії, де на […]...
- Павло Тичина – Іній ІНІЙ Ой цвілось життя зелене – юнь моя – чорнобрів’я! Тисяча півтонів, тіней… А тепер же – що зустрів я? Сивий впав на мене іній… Сивий, сивий іній… Що ж. Нічого. Це нічого. Серце,- цить! Чого ти спориш? В мене ж вік – новий, зустрічний. То й зустрінем… Все суворіш мислить розум строго – вічний. […]...
- Я кличу тебе – Тичина Павло Той сад, і ніч, і зорі – Де вони тепер? Згадай, як весна цвіла, Зі мною ти рада йшла. А в серці – мов крик… А серце розривалось, Бідне, прощалось З тобою навік. Ти їдеш в далекий край… Прощай, люба, Прощай! Ой строгий життя закон: Востаннє глянь з вікон,- Я кличу тебе весь час, Життя […]...
- За всіх скажу – Тичина Павло За всіх скажу, за всіх переболію, Я кожен час на звіт іду, на суд. Глибинами не втану, не змілію, Верхів’ями розкрилено росту. Ніколи так душа ще не мужала! Ніколи так ще дух не безумів! О дух ясний – без яду і без жала – Давно ти снив? – а вже сучасний дій Всього мене обняв, […]...
- Павло Тичина – На захист миру Браття! Друзі! Побратими! Дні які в нас ясні, чистії А в буржуазії – ніч… З почуттями із святими ми в Москві зібрались вмісті, щоб за мир піднести клич. Хоч з країн ми й різних світу – в нас одна мета, едина: жити в здруженій сім’ї. Проти воєн ми і гніту! Вільна щоб була людина Й […]...
- Павло Тичина – Не знаю і сам я, за що так люблю Не знаю і сам я, за що так люблю Безщасную тую Вкраїну мою? За що так кохаю? І що у їй є? – Нещасний народ, його гірке життє: Темнота та голод… Ох, ліпше мовчать! За що ж так любити, за що так кохать? Не знаю, не знаю! – але я люблю, І сили свої всі […]...
- Павло Тичина – Ой не крийся, природо Ой не крийся, природо, не крийся, Що ти в тузі за літом, у тузі. У туманах ти сниш… А чогось так сичі Розридалися в лузі. Твої коси від смутку, від суму Вкрила прозолоть, ой ще й кривава. Певно, й серце твоє взолотила печаль, Що така ти ласкава. А була ж ти – як буря із […]...
- Похорон друга – Тичина Павло Вже сумно вечір колір свій міняв З багряного на сизо-фіалковий. Я синій сніг од хати відкидав І зупинився… Синій, оркестровий Долинув плач до мене. Плакав він, Аж захлинався на сухім морозі: То припадав зеленим до ялин, Що зверху червоніли при дорозі, То глухо десь одлунював в саду. І від луни в повітрі оддавало, Немов, на […]...
- Павло Тичина – Читаю душі ваші, наче книги, я Читаю душі ваші, наче книги, я І сам цвіту – ридаю, як роса… Ах, на землі одна, одна релігія – Страждань краса. Ви ніжно-стомлені,- троянди зломлені: Ой, не цвісти вам знову, не цвісти. Кричать ножі, серцями в серце встромлені: Зглянись хоч Ти! Ріка біжить, хлюпоче, грається. На ній линяють весни, мов убір… Ви плачете. Вам […]...
- Павло Тичина – Гаї шумлять Гаї шумлять – Я слухаю. Хмарки біжать – Милуюся. Милуюся-дивуюся, Чого душі моїй Так весело. Гей, дзвін гуде – Іздалеку. Думки пряде – Над нивами. Над нивами-приливами, Купаючи мене, Мов ластівку. Я йду, іду – Зворушений. Когось все жду – Співаючи. Співаючи-кохаючи Під тихий шепіт трав Голублячий. Щось мріє гай – Над річкою. Ген неба […]...
- Павло Глазовий – Репліки В церкві батюшка писання дочитав святе І сказав: – Ви самогоном надто грішите. Хто умре, втопивши душу В тій гіркій бурді, Той предстане в п’янім виді На страшнім суді. – А якийсь п’яничка кинув репліку в кутку: – Ну, а сам ти, батя, мало видув коньяку? – Піп на репліку не зважив і своє чита: […]...
- Павло Тичина – Прометей Говорить він: – Ви мене держали між скелями, в кайданах, у неволі. Так совісно, сумлінно прикувавши, щоб я і мускулом поворухнуть не смів. Роки йшли. Минали ночі. Тисячоліття терпів я! Дурень, думав: Отямляться царі і зрозуміють мої потреби й болі, – звільнять, одпустять. Та кожна епоха шуміла своїм шумом. І після дня, як звичайно, заходила […]...
- Павло Тичина – до кого говорить? До кого говорить? Блок у могилі. Горький мовчить. Рабіндранате-голубе! З далекої Бенгалії Прилинь до мене на Вкраїну. Я задихаюся, я гину. Я покажу тобі такії речі В однокласовій ворожнечі. Я покажу всю фальш, всю цвіль Партійно-борчих породіль. А братні зуби? дружній зиск? Гнучка політика, як віск. Коли б були це генерали, Ми б знали, що […]...
- Павло Тичина – Осінь така мила Осінь така мила, Осінь Славна. Осінь матусі їсти несе: Борщик у горщику, Кашка у жменці, Скибка у пазусі, Грушки у фартушку. Осінь така мила, Осінь Славна. Прийде, поставить: Мамо, спите? Підведуться мати: – Це ти, моя доню? – Я ішла все лісом, Дуб мене за хустку, Він хотів догнати, Борщик однять! Осінь така мила, Осінь […]...
- Павло Тичина – Закучерявилися хмари Закучерявилися хмари. Лягла в глибинь блакить… О милий друже, – знов недуже – О милий брате, – розіп’яте – Недуже серце моє, серце, мов лебідь той ячить. Закучерявилися хмари… Женуть вітри, мов буйні тури! Тополі арфи гнуть… З душі моєї – мов лілеї – Ростуть прекрасні – ясні, ясні – З душі моєї смутки, жалі […]...
- Золотий гомін – Тичина Павло Над Києвом – золотий гомін, І голуби, і сонце! Внизу – Дніпро торкає струни… Предки. Предки встали з могил; Пішли по місту. Дродки жертви сонцю приносять – І того золотий гомін. Ах той гомін!.. За ним по чути, що друг твій каже, Від нього грози, пролітаючи над містом, плачуть,- Бо їх не помічають. Гомін золотий! […]...
- Павло Тичина – Не бував ти у наших краях (Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)) Не бував ти у наших краях! Там же небо – блакитні простори.,. Там степи, там могили, як гори. А веснянії ночі в гаях!.. Ах, хіба ж ти, хіба ти це знаєш, Коли сам весь тремтиш, весь смієшся, ридаєш. Серце б’ється і б’ється в грудях… Не бував ти у наших краях. Не бував ти у наших […]...
- Павло Тичина – Як ти за мир – мобілізуй же сили ЯК ТИ ЗА МИР – МОБІЛІЗУЙ ЖЕ СИЛИ І рідний люд, і сонце, і земля до нашого сумління промовля: Як ти за мир – мобілізуй же сили, агресорів щоб війни погасили! Якщо ти океан, а не ручай – історії ти рухи помічай, у самий глиб епохи заглибляйся, в серця людей увесь переміщайся. Для чого націй […]...
- Павло Тичина – Пастелі ПАСТЕЛІ I Пробіг зайчик. Дивиться – Світанок! Сидить, грається, Ромашкам очі розтулює. А на сході небо пахне. Півні чорний плащ ночі Вогняними нитками сточують. – Сонце – Пробіг зайчик. II Випив доброго вина Залізний день. Розцвітайте, луги! – : я йду – день – Пасітесь, отари! – : до своєї любої – день – Колисково, […]...
- Ронделі – Тичина Павло І Іду з роботи я, з завода Маніфестацію стрічать. В квітках всі улиці кричать: Нехай, нехай живе свобода! Сміється сонце з небозвода, Кудись хмарки на конях мчать. Іду з роботи я, з завода Маніфестацію стрічать. Яка весна! Яка природа! У серці промені звучать… – Голоту й землю повінчать! Тоді лиш буде вічна згода. Іду з […]...
- Павло Тичина – Плуг Вітер. Не вітер – буря! Трощить, ламає, з землі вириває… За чорними хмарами (з блиском! ударами!), За чорними хмарами мільйон мільйонів мускулястих рук. Котить. У землю врізає (чи то місто, дорога чи луг), У землю плуг. А на землі люди, звірі й сади, А на землі боги і храми: О пройди, пройди над нами, Розсуди! […]...
- Павло Тичина – Кукіль Стріляють серце, стріляють душу – нічого їм не жаль. … Сіло собі край вікна, Засунуло пучечку в рота, Маму визирав. А мати лежить посеред улиці з півхунтом Хліба у руці… Над двадцятим віком Кукіль та Парсифаль....
- Золотий гомін скорочено – Тичина Павло Над Києвом – золотий гомін, І голуби, і сонце! Внизу – Дніпро торкає струни… Предки. Предки встали з могил, Пішли по місту. Предки жертви сонцю приносять – І того золотий гомін. За цим гомоном нічого не чути, навіть не помічаєш грози, які пролітають над містом. Послухай гомон уночі. Разом з ним із сивої-сивої давнини причалюють […]...
- Світає – Тичина Павло Світає… Так тихо, так любо, так ніжно у полі. Мов свічі погаслі в клубках фіміаму, В туман нагорнувшись, далекі тополі В душі вигравають мінорную гаму. Світає поволі… Так тихо, так любо, так ніжно у полі. Світає… Все спить ще: і поле, і зорі безсилі, Лиш птах десь озвався спросоння ліниво, Та пень обгорілий, мов піп […]...
- Павло Тичина – Вітер Не вітер – буря! Трощить, ламає, з землі вириває… За чорними хмарами (з блиском! ударами!) За чорними хмарами мільйон мільйонів мускулястих рук. Котить. У землю врізає (чи то місто, дорога, чи луг) У землю плуг. А на землі люди, звірі й сади, А на землі боги і храми: О пройди, пройди над нами, Розсуди! Й […]...
- Павло Тичина – Антистрофа Грати Скрябіна тюремним наглядачам – це ще не є революція. Орел, Тризубець, Серп і Молот… І кожне виступає як своє. Своє ж рушниця в нас убила. Своє на дні душі лежить. Хіба й собі поцілувать пантофлю Папи? (1919-1920)...
- Павло Тичина – Один в любов Один в любов, а другий в містику, А третій в небо, де орли… І от якомусь гімназистику Вкраїнську музу віддали. І от перебивають копію З солодких руських поетес. Ідуть з утопії в утопію І називають це “Sagesse”*. А справжня муза неомузена Там десь на фронті в ніч суху Лежить запльована, залузана На українському шляху. Чого […]...
- Павло Тичина – Подивилась ясно Подивилась ясно,- заспівали скрипки! – Обняла востаннє,- у моїй душі.- Ліс мовчав у смутку, в чорному акорді. Заспівали скрипки у моїй душі! Знав я, знав: навіки,- промені, як вії! – Більше не побачу,- сонячних очей,- Буду вічно сам я, в чорному акорді. Промені – як вії сонячних очей! 1918...
Сосюра третя рота скорочено.