Я утверждаюсь – Тичина Павло

Я єсть народ, якого Правди сила
Ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! –
А сила знову розцвіла.

Щоб жить – ні в кого права не питаюсь.
Щоб жить – я всі кайдани розірву.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
Бо я живу.

Тевтоніє! Мене ти пожирала,
Як вішала моїх дочок, синів
І як залізо, хліб та вугіль крала…
О, як твій дух осатанів!

Ти думала – тобою весь з’їдаюсь? –
Та, подавившись, падаєш в тріву…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
Бо я живу.

Я єсть народ, якого Правди сила

/> Ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! –
А сила знову розцвіла.

Сини мої, червоні українці,
Я буду вас за подвиг прославлять,-
Ідіть батькам на допомогу й жінці,
Дітей спішіте визволять!

Па українських нивах, на російських,
Па білоруських – я прошу, молю! –
Вбивайте ворогів, злодюг злодійських,
Вбивайте без жалю!

Нехай ще в ранах я – я не стидаюсь,
Гляджу їх, мов пшеницю ярову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
Бо я живу.

Із ран – нове життя заколоситься,
Що з нього світ весь буде подивлять,
Яка земля! яко зерно! росиця! –
Ну

як же не сіять?

І я сіяю, крильми розгортаюсь,
Своїх орлів скликаю, кличу, зву…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
Бо я живу.

Ще буде: неба чистої блакиті,
Добробут в нас підніметься, як ртуть,
Заблискотять косарки в житі,
Заводи загудуть…

І я життям багатим розсвітаюсь,
Пущу над сонцем хмарку, як брову…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
Бо я живу.

Я єсть народ, якого Правди сила
Ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! –
А сила знову розцвіла.

Фашистська гидь, тремти! Я розвертаюсь!
Тобі ж кладу я дошку гробову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
Бо я живу.

1943 р. 16 вересня.
Кремлівська лікарня.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Сосюра третя рота скорочено.
Ви зараз читаєте: Я утверждаюсь – Тичина Павло
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.