Як дуб із вітровієм бився – Тичина Павло



Не одно уже століття
Дуб стояв, простерши віття,-
Весь в корі, як у броні,
Трудні роки, ночі й дні…

Знав одне лиш добре діло.
Листя дихало й раділо,
Дуб добрячим обростав –
Доки й сам, як витязь, став.

Батьком був він Клену й Глоду.
Всім давав він прохолоду.
Кожен знав: хай грім гримить –
Дуб од бурі захистить.

Ось минуло ще століття…
Розгулялось лихоліття:
З півночі, з-під білих вій
Хижо глянув Вітровій.

Глянув, станув, розігнався,
Дуб зелений захитався,
Віттям він загомонів:

Стережись! Встає мій гнів!

Ми ж ні в чім тобі не винні.
Ми – в землі, в своїм корінні!!! –
… Та іде на дуба в бій
Розбишака Вітровій.

– Не шматуй красу зелену!
Я – захисник В’язу й Клену.
Ти на нас не налітай! –
Пропадом ти иропадай!

Вітер слухати не хоче –
Дуба рве, свистить, регоче.
Густо Гусінь наліза –
Думає, що дуб – лоза.

Ну, а дуб стоїть, не гнеться,
Силі Вітру не дається.
Тільки віттям стрепене –
Гусінь з нього вниз сипне…

Знов тут Вітер налітає,
Листя на льоту хватає.
– Падай,- каже,- на ріллю,
А то Шашіль я нашлю!

Гульк!

– і справді Шашіль лізе,
Аж кругом все стало сизе.
Дуб тут голос подає:
– дятлику! А де ти є?

Дятел враз себе являє,
Стовбур дуба оббігає,
В Шашіль дзьобом стук та стук –
Й Вітер знову мов без рук.

– Ну що, взяв? – тут дуб до Вітра.-
Сила ти нечиста й хитра.
Ти все ждеш на смерть мою?
Я ж ось, бач, живий стою!

Ох же Вітру і досадно!
Закружляв він листопадне,
Та не вдержавсь па нозі
Й опинився у грязі.

Дуб трясеться, дуб регоче:
– Що твоя ще милість хоче?
У грязюці одпочить?
Так зима вже он спішить!

Вітер мовчки тут підвівся,
Кашлянув та й подавився.
Дуб із нього засміявсь:
– Ну так як – навоювавсь?

Насилав на мене Шашіль,-
А в самого в тебе кашель,
Насилав на мене жах,-
Сам же ледве на ногах.

Зуби в тебе випадають,
Очі й брови вицвітають,
Хочеш крикнуть: “Йде зима!” –
А вже й голосу нема.

Ех ти, Вітре-Вітровію,
Сам собі зламав ти шию.
Отепер іди та й плач
Від самісіньких невдач.

Так промовив дуб могутній –
І про день свій про майбутній
Взяв він думати-гадать,
Та ще й вітами гойдать.

1943


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Опис моря.
Ви зараз читаєте: Як дуб із вітровієм бився – Тичина Павло