Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Євангеліє
Євангеліє
Євангеліє (грецьк. euangelion – добра звістка) – жанрове визначення перших чотирьох книг Нового Заповіту, який є продовженням Старого Заповіту, частиною Біблії. Тут викладені основи християнського віровчення, мовиться про життя, вчення і воскресіння Ісуса Христа, викладене у чотирьох версіях, авторами яких були Матвій, Марко, Лука та Іван. Ці тексти вважаються канонічними, визнані християнською церквою, на відміну від апокрифічних Є., котрих нараховується кілька десятків. Чотири канонічні Є. називають синоптичними, власне, зведеними. За жанровою
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Остромирове євангеліє Остромирове євангеліє – найдавніша датована рукописна пам’ятка церковнослов’янської мови східнослов’янської редакції. Переписане в 1056-57 уставом з болгарського оригіналу дяком Григорієм для новгородського посадника Остромира. За змістом О. є. – вибрані євангельські читання. дискусійним є питання про місце переписування О. є. (Київ, Новгород), а також про київське походження переписувача. У мові О. є. відчуваються незначні впливи […]...
- Пересопницьке євангеліє Пересопницьке євангеліє – пам’ятка давньоукраїнської мови і рукописної книжної культури України середини XVI ст. Містить чотири євангелія, перекладені з старослов’янської на “просту” українську мову “для ліпшого вразуменія люду християнського посполитого”. Першу частину перекладу виконано 1556 у монастирі с дворець на Львівщині; повністю роботу завершено 1561 у с Пересопниці на Волині при сприянні княгині Насті Гольшанської-Заславської. […]...
- Аналіз книги “Зелене Євангеліє” Б.-І. Антонича Мотив незнищенності матерії переходить з “Книги Лева” в “Зелену Євангелію”, книжку, суцільно підкорену ідеї пантеїстичного тлумачення природи. Ніщо тут не було щасливою випадковістю. Книжка була відредагована поетом, і деякі вірші її публікувалися за його життя в пресі. Захищаючи їх від “обурених” читачів, він писав: “Антонич – така сама частина природи, як трава, вільхи, зозулі, лисиці […]...
- Мова-посередник Мова-посередник – мова, що стала проміжною ланкою у поширенні оригінального літературного твору. Нині М.-п. вважаються розповсюджені європейські мови ( Англійська, німецька, французька), якими переважна більшість перекладів виконується вперше. Наприклад, М.-п. для Лесі Українки у перекладі гімнів “Рігведи”, написаних санскритом, – німецька; І. Франко, перекладаючи індійські легенди з “Махабгарати”, також користувався німецьким посередником; П. Куліш, намагаючись […]...
- Мадригал Мадригал (італ. madrigale – пісня рідною, материнською мовою, від лат. mater – мати ) – в епоху раннього Відродження – лірична пісня італійською мовою, на відміну від тих, які складалися латиною. Тексти для таких музичних М. писали Ф. Петрарка, дж. Боккаччо, Ф. Саккеті. Музичну форму М. розробляли композитори П. Казелла і Ф. Ландіно. В літературі […]...
- Українські переклади Біблії I. Від церковнослов’янської до української. (Відомо, що Біблію для слов’янських народів переклали у IX столітті Кирило та Мефодій. Староболгарська мова цього перекладу на землях Київської Русі набула місцевого значення і дістала назву старослов’янської. Сьогодні це мертва мова, як давня грецька чи латинська.) II. Потреба перекладу Біблії українською. (Починаючи з XVI століття на хвилі національно-визвольної боротьби […]...
- Холостий віршовий рядок Холостий віршовий рядок – незаримований віршовий рядок на відміну від інших рядків. досить часто спостерігається у східній поезії (газелі, рубаї, туюги та ін.), трапляється і в українській, зокрема у катрені, де можуть не римуватися перший і третій рядки і т. п.: З козацького чуба – Печаль та згуба… Та вільний вітер (А. Мойсієнко)....
- Лубкова література Лубкова література – дешеві масові літературні видання з ілюстраціями. Поширювалися в Україні (та Росії) з другої половини XVIII ст. Спочатку на лубках (липовому лубі), містили віршові та прозові ілюстровані тексти (адаптовані тексти рицарських романів про Бову Королевича, Єруслана Лазаревича та ін., житій святих тощо). З’являлися співаники (“Молодий чумак”, 1884; “Сліпий кобзар”, 1883), сонники, побутові сцени […]...
- Апокрифи Апокрифи (грецьк. apdkryphos – таємне, заповідне) – велика група християнського епосу, пов’язана із сюжетами Св. Письма, Житіями Святих, версіями першопочатку світу тощо. Існували у рукописному вигляді. Зміст А. відбитий у “Палеї толковій” та “Палеї історичній”. Окрему групу складають А. есхатологічні, де мовиться про Страшний суд та потойбіччя (“Книга про тайни Єнохові”, “Ходіння Богородиці по муках” […]...
- Кенотафія Кенотафія (грецьк. kenotаphion – порожня могила) – надгробний пам’ятник, споруджений не на місці поховання померлого. На відміну від епітафії, вірш-напис на могилі, хоч покійник пропав безвісти, а також віршований текст, не призначений для напису на пам’ятнику (“На вічну пам’ять Котляревському” Т. Шевченка, “П. Савченкові” М. Рильського, “Гнатові Михайличенку” П. Тичини, “Левиний етюд. Пам’яті Е. Хемінгуея” […]...
- Консонантизм Консонантизм – система приголосних фонем певної мови. На відміну від вокальних фонем при творенні приголосних окремі органи мовлення наближаються одні до одних. Це спричинює виникнення перешкод, породжує шум. К. української літературної мови складають 32 фонеми – 22 твердих і 10 м’яких: /в/, /й/, /л/, /м/, /н/, /р/; /б/, /п/, /д/, /т/, /дз/, /ц/, /дж/, /ч/, […]...
- Ізометризм Ізометризм (грецьк. ISQS – рівний та metron – міра) – рівнометричність, притаманна квантитативному віршуванню, подеколи проявляється в силабо-тоніці, зокрема у байкових та акцентних віршах, а також у верлібрах (називають їх ще гетерометричними віршами). І. заснований на рівній кількості мор як одиниці часу для визначення короткого складу та однаковому характері стоп – одинакової комбінації довгих та […]...
- Дискурс – визначення Дискурс (міркування, промова, виступ, сукупність висловлювань) – способи, форми організації мовної діяльності (писемної чи усної), тексти. Одиницями дискурсу є конкретні висловлення, які функціонують у реальних історичних, суспільних і культурних умовах, а у своєму змісті и структурі відображають часовий аспект Дискурс уживається як стиль (романтичний, модерний, постмодер – нии), а також як ідіолект – індивідуальний стиль […]...
- Логаеди Логаеди (грецьк. logaoidikos, від logos – слово та aoide – спів) – у квантитативній версифікації – вірші мішаних розмірів, утворені сполученням чотиридольних стоп (дактиль, анапест) із тридольними (ямб, хорей), поширені в античній поезії, зокрема в ліриці та трагедії. На їхній основі витворювалися нові строфічні структури (Алкеева строфа чи Фалекіїв вірш). Вживаються і в тонічних віршах, […]...
- Ізохронізм Ізохронізм (грецьк. isos – рівний та chronos – час) – рівночасся; принцип ритмічної організації вірша, котрий полягає у поділі його на ритмічні групи, рівні між собою у часі їх вимови. На основі І. будувалося античне віршування, а також східне (аруз), класичне китайське, санскритські джаті тощо. Принцип І. складає платформу тактометричної системи російського віршознавця О. Квятковського. […]...
- Хор Хор (грецьк. choros – співочий колектив, що виконує вокальні твори) – група осіб (танцюристів та співаків) – учасників святкування бога діоніса у Стародавній Греції, котрі виконували відповідні дифірамби. Згодом з’явився і трагічний X., ставши складником еллінського театру; складався з корифея (керівника) – обов’язкової дійової особи, котра сюжетно пов’язувалась з акторами, а також хоревтів – учасників […]...
- Символізм в літературі Символ – (від давньогрец. Symbolon – знак, прикмета) – багатозначний алегоричний образ, заснований на подобі, схожості або спільності предметів і явищ життя. У символі може бути виражена система відповідностей між різними сторонами дійсності (світом природи і життям людини, суспільством і особистістю, реальним і ірреальним, земним і небесним, зовнішнім і внутрішнім). Символ тісно пов’язаний за походженням […]...
- Тема Тема (грецьк. thеma – те, що лежить в основі) – коло подій, життєвих явищ, змальованих, представлених у творі в органічному зв’язку з проблемою, яка з них постає і потребує осмислення. Т. художнього твору відрізняється від життєвих подій, явищ дійсності тим, що вона характеризує явище, сприйняте, побачене митцем. Т. іманентно пов’язана з конкретно-чуттєвим, образним мисленням, тяжіє […]...
- Декламація Декламація – мистецтво виразного, художнього виголошення, читання літературного твору. Широко культивувалося в школах України ще з XVI-XVIII ст., в яких вивчали риторику і піїтику, виголошували “орації” (промови), декламували вірші під час вітання знатних осіб, урочистих церемоній, великих церковних свят. Поширеною була д. віршованих діалогів, шкільних релігійних драм. декламатори виголошували тексти піднесено, пишномовно, з трафаретними жестами, […]...
- Ізоморфізм Ізоморфізм (грецьк. isos – рівний, morphe – форма, вигляд) – поняття, що характеризує відповідність між структурами подібних об’єктів. Ізоморфними є системи, в яких кожному елементові однієї системи відповідає лише один елемент другої системи і навпаки. Коли характеризують І. об’єктів пізнання, то абстрагуються від природи, сутності їх елементів, зосереджуються тільки на структурах. У цьому сенсі говорять […]...
- Дисфемізм, дифемізм Дисфемізм, дифемізм (ісп. disfemismo) – троп, протилежний евфемізмові, який полягає у вживанні замість емоційно і стилістично нейтрального слова чи виразу більш грубого, вульгарного. У художній літературі і публіцистиці д. допомагає висловити негативне, критичне, зневажливе ставлення до певного факту, явища, персонажа: “На все життя зріднила нас тюрма, / нам суджено в ній гибіти й сконати” (І. […]...
- Анімізм Анімізм (лат. апіта, animus – душа, дух) – світосприйняття, базоване на переконанні в існування душ та духів як першооснови всього сущого, на уявленні про природу як живу істоту, Воно закладало основи первісного міфологічного світогляду, збережені донині у глибинах етногенетичної пам’яті, у колективному несвідомому (архетипах). А. притаманний також і монотеїстичним віросповідуванням (християнству, ісламу, іудаїзму та ін.), […]...
- Білий вірш Білий вірш – неримовані вірші з чіткою внутрішньою метричною структурою, де на місці рими лишається чиста клаузула. Найбільшого розвитку Б. в. досяг у драматургічних жанрах (В. Шекспір, дж. Мільтон, Й.-В. Гете, О. Пушкін, І. Кочерга та ін.), за класичний взірець яких можуть правити твори Лесі Українки (“У пущі”, “В катакомбах”, “Йоганна, жінка Хусова”, “Лісова пісня”, […]...
- Паралелізм Паралелізм (грецьк. parallelos – той, що рухається поряд) – аналогія, уподібнення, спільність характерних рис або чину. Найчастіше трапляється у синтаксичних ситуаціях, відомих із фольклорної традиції, принаймні за піснями легендарної Марусі Чурай, в яких витворюється психологічний П.: Як ми кохалися, як зерно в горісі, Тепер розійшлися, як туман по лісі! Як ми кохалися, як голубів пара, […]...
- Постшістдесятники в українській літературі Витіснене покоління, також Постшістдесятники,- генерація поетів в українській літературі, найбільша активність яких припадає на сімдесяті роки XX століття. Термін було запропоновано українським письменником Іваном Андрусяком, який, зокрема, спирався на оцінки критика Володимира Моренця. На думку критика Володимира Моренця, поети “витісненого покоління”, на відміну від шістдесятників, не вдосконалювали соцреалізм, а творили нову для української літератури поетику. […]...
- Притча Притча – повчальна алегорична оповідь, в якій фабула підпорядкована моралізаційній частині твору. На відміну від багатозначності тлумачення байки, у П. зосереджена певна дидактична ідея.-IL-відома за “Панчатантрою”. Вона широко, застосовується в євангелії, виражаючи в алегоричній формі духовні настанови, як, приміром, “притчі Соломона”, що вслід за Псалтирем набули широкого вжитку за/часів Київської Русі. Особливої популярності зазнала “Повість […]...
- Легенда Легенда (лат. legenda – те, що належить прочитати) – 1. Найпоширеніший жанр європейського середньовічного письменства (починаючи з VI ст.), що сформувався у католицькій писемності переважно як житіє святого, написане в день його пам’яті, або як збірник повчальних оповідань про життя святих мучеників, ісповідників, святителів, преподобних, пустинників, стовпників, який називали “Патериком”. У західноєвропейських країнах особливу популярність […]...
- Парадигма Парадигма (грецьк. parаdeigma – приклад, взірець) – 1. Ряд об’єднаних певною спільною ознакою мовних одиниць, кожна з яких визначається через відношення протиставлення до інших, тобто через парадигматичні відношення. Спочатку термін “П.” зі значенням “взірець словозміни, система словоформ, які утворюють одну лексему” (наприклад, правда, правди, правді, правдою і т-п.) застосовувався у морфології, а згодом почав використовуватися […]...
- Абстракціонізм Абстракціонізм – одна з течій авангардистського мистецтва. Виникнувши на початку XX ст, (В. Кандинський, Наталія Гончарова, П. Пікассо, П. Мондріан, О. Архипенко, П. Клее та ін.), А. сягнув свого апогею у 50-ті. Філософсько-естетична основа А. – неміметичний принцип художнього мислення, ірраціоналізм, відхід від ілюзорно-предметного зображення, абсолютизація чистого вираження та самовираження митця засобами геометричних фігур, ліній, […]...
- Автентичний Автентичний (грецьк. authentikos – на підставі достеменних даних, достовірно) – цілком вірогідний, заснований на першоджерелах. А. вважають оригінальні, точні тексти художніх творів певних авторів, їх епістолярій, щоденникові записи тощо, наявні у рукописах, першодруках, авторській коректурі та ін. За приклад А. текстів можуть бути “захалявна” книжка Т. Шевченка, листування Лесі Українки з Ольгою Кобилянською, щоденникові записи […]...
- Гуситська література Гуситська література – пам’ятки чеської літератури, пов’язані із гуситським рухом та його натхненником Я. Гусем, представлені піснями, трактатами, проповідями, листами, маніфестами, хроніками. Найпоширенішими були пісні – сатиричні, вояцькі тощо, зібрані у різних збірниках, зокрема у “Їстебницькому канціоналі” (1420). Мелодія гімну таборитів “Хто ж бо ви, божі вої” надихала багатьох чеських митців, зокрема композиторів Б. Сметану […]...
- Адресат Адресат – одержувач листа. В естетичній комунікації – сприймач художнього твору, його реципієнт. На відміну від психологічного (сприймач), прагматичного (споживач), соціологічного (реципієнт, публіка), літературознавче поняття А. розрізняє реальних адресатів (читачів фізичних), на яких свідомо чи потенційно розраховує письменник, пишучи твір, та А. як естетичну позицію, ідеального читача. Від характеру орієнтації на нього значною мірою залежать […]...
- Іван Андрусяк – ці тексти як жінки Ці тексти як жінки регочуть віддаються Виношують тремтять від дотику руки А їхній чорний трон на паперовім блюдці Немов старий магніт притягує зірки Їм сниться по ночах шалений шов бетону Підземної стіни точений барельєф І місяць як кольє стискає плоть червону І венам золотим розлитись не дає Ці тексти як жінки вони старіють зранку Але […]...
- Ілюстрація Ілюстрація (лат. illustratio, від illustro – освітлюю, роз’яснюю) – зображення, яке наочно пояснює або доповнює будь-який друкований текст (карта, схема, репродукція), зокрема – тексти літературно-художніх творів. У книжкових ансамблях, що включають І., виникає змістова взаємодія між творами однієї форми суспільної свідомості – мистецтва, які належать до його різних видів (поезія і графіка, література і малярство […]...
- Епістола Епістола (грецьк. epistole – лист), або Епістолярна література – різножанрові твори художньої літератури, в яких використовується форма листа чи послання, узалежнена законами художньої умовності. Свого розквіту Е. сягнула в добу Просвітництва: з’явилися відкриті листи-памфлети, листи-новели, листи-визнання. У цьому жанрі написані також “Юлія, або Нова Елоїза” Ж.-Ж. Руссо, “Мандри Хамфрі Клінкера” дж. Смоллета, “Страждання молодого Вертера” […]...
- Гіпердактилічна рима Гіпердактилічна рима – співзвуччя слів, у яких наголошуєте м четвертий, п’ятий, навіть шостий склад від краю. Маю; властива європейській, зокрема українській поезії, крім певних експериментальних винятків, – М. Рильський ( вікно” із циклу “Вікна говорять”), М. Рудницький, М. Ба тощо. Характерна для російської лірики, живленої власними фольклорними джерелами, – “Пісня про купця Калашникова” М. Лермонтова, […]...
- Гомериди Гомериди – корпорації еллінських епічних поетів-рапсодів, які вважали себе спадкоємцями Гомера. Називалися також аедами. Термін вживався щодо кожного виконавця та інтерпретатора творів Гомера. В цьому розумінні таким себе вважав Й.-В. Гете, працюючи над епічними поемами “Герман і доротея” та “Ахіллеїда”. Г. можна кваліфікувати і перекладачів “Іліади” й “Одіссеї”, зокрема Бориса Тена, котрий переклав ці твори […]...
- Строфа Строфа (грецьк. strophe – поворот, зміна, коло) – фонічно викінчена віршова сполука, яка повторюється у поетичному творі, об’єднана здебільшого спільним римуванням, представлена інтонаційною та ритміко-синтаксичною цілісністю, відмежована від аналогічних сполук помітною паузою та іншими чинниками (закінчення римованого ряду, відносна змістова завершеність тощо). Проте безпідставно ототожнювати С. з будь-яким версифікаційним елементом, зокрема з римуванням, бодай тому, […]...
- Віршування Віршування, або Версифікація (лат. versus – вірш та facio – роблю) – 1) мистецтво виражати свої думки у віршованій формі; 2) система організації поетичного мовлення, в основі якої міститься закономірне повторення певних мовних елементів, що складаються на підставі культурно-історичної традиції певної національної мови. Система В. – це сукупність норм та принципів версифікаційної майстерності, розбудовується на […]...
- Оповідь Оповідь – зображення подій і вчинків персонажів через об’єктивний виклад їх від першої особи, на відміну від розповіді – викладу від третьої особи. У літературнім творі О. здійснюється оповідачем. У порівнянні з розповіддю в О. виявляється більш безпосередній, фамільярний стосунок з адресатом....
Значення івана котляревського для української культури.