Євангеліє

Євангеліє (грецьк. euangelion – добра звістка) – жанрове визначення перших чотирьох книг Нового Заповіту, який є продовженням Старого Заповіту, частиною Біблії. Тут викладені основи християнського віровчення, мовиться про життя, вчення і воскресіння Ісуса Христа, викладене у чотирьох версіях, авторами яких були Матвій, Марко, Лука та Іван. Ці тексти вважаються канонічними, визнані християнською церквою, на відміну від апокрифічних Є., котрих нараховується кілька десятків. Чотири канонічні Є. називають синоптичними, власне, зведеними. За жанровою

природою вони сполучають у собі оповідь, учительну проповідь, цикл сентенцій-притч, У киево-руську книжність Є, потрапило у старослов’янському перекладі, здійсненому з грецької мови Кирилом (Костянтином) та Мефодіем. Існує два типи Є.. – тетраевангеліє (четвероевангеліе), де тексти євангелістів від Матвія до Івана розташовані у відповідній послідовності, на відміну від апракосних Є. Від XI-XIV ст. збереглося близько 150 тетраєвангелій, зокрема найдавніші, писані глаголицею, – Зографське та Маріїнське. З-поміж старослов’янських апракосних Є. відоме глаголичне Ассеманове, кирилична Савина книга, Остромирове

Є. Перші тексти Є. з українсько-білоруським мовним колоритом з’являються у XVI ст., це передовсім Пересопницьке Є. (1556-61), перекладене Михайлом Василевичем та архімандритом Пересопницького монастиря Григорієм, здійснене у селі двірці та місті Пересопниці на Волині. Близьке до цього рукописного Є. також Житомирське. Перші друковані Є. з’явилися наприкінці XVI ст., зокрема видання Василя Тяпинського-Омеляновича (1575-80), перекладене за польськомовною Біблією Симона Будного. Тетраевангеліє ввійшло до складу Острозької Біблії (1581). Український переклад Святого Письма здійснювали у XIX ст. М. Мочульський, П. Куліш та ін., але перший текст у перекладі П. Куліша, І. Нечуя-Левицького та І. Пулюя з’явився друком 1903 у Відні. В Україні здавен існували також тлумачні Є., на основі яких постали учительні Є. – своєрідні збірники проповідей на євангелійні теми. Є. завжди правило за одне з невичерпних джерел світової і вітчизняної літератур.