Євген Дудар – Еліксир молодості



Євген ДУДАР

ЕЛІКСИР МОЛОДОСТІ

Приходжу до своїх ровесників. Сімдесятилітніх хлопців і дівчат. А вони заздрісно:

– Щось ти, Ільку, все молодієш. Он Варвара з тобою до школи ходила, а поглянь на неї. Зігнулася в дві погибелі. Ти ж – ніби огірочок свіженький.

– Еліксир молодості,- кажу.- У мене є онук. Чотири роки. Як ртуть. Всі на роботу йдуть, мене з ним вдома лишають. Для прикладу хоча б учорашній день. Тільки схопився з ліжечка, вже кричить:

– Діду! Ставай на руки і на ноги! Будеш кінь…

Я навкарачки. Він дав мені в зуби

ремінець від штанів, виліз мені на спину, шльопнув кописткою по тому місцю, де має бути хвіст:

– Вйо-о-о, коню! Брикай! Брикай! Підкидай ногами! Фицай, іржи! Добрикався я до того, що на підлозі простягнувся. А він:

– Діду, ти вже здох?

– Здох,- кажу.

– Тоді давай будемо лупити з тебе шкіру…

Скинув з мене сорочку. Почав відтягувати шкіру. Такий масаж зробив, що досі вся спина горить. Добре, що я ницьма лежав. Набридло йому це заняття. Каже:

– Давай у перукарню гратися.

Посадив мене на свій дитячий стільчик. Окутав рушником навколо шиї. Почав за бороду і за вуса смикати. Стриже, значить. У мене

з очей вже сльози течуть, а він:

– Не плач. Ти ж мужчина. Герой…

Не встиг я витерти заплакані очі, він бовсьнув мені на голову чашку холодної води:

– Освіжимо трохи…

Поки я рушником витирав голову, він встиг притягти і включити пилосос.

– Завивку будемо робити…

Тоді надів мені на голову каструлю:

– Висушити треба…

Але раптом йому стрільнула інша думка:

– Діду, давай будемо робити весілля. Ти – барабан… І затарабанив ложками по каструлі на моїй голові.

– Грай! Грай! – кричить.- Отак губами грай: “Ту-ру-ру-ру! Ту-ру-ру-ру!” Ніби труба…

Сиджу. Турурукаю. Він тарабанить ложками по каструлі. І наспівує:

Тиша навкруги,

Сплять гаї й луги…

– Яка там, дитино, тиша,- говорю.- Вліз би ти під оцю каструлю…

– Діду, не говори! Грай!.. Після цього вигукнув:

– Діду! Цирк! Давай будемо робити цирк. Ставай на руки, підніми догори ноги і ходи…

Видно, йому не дуже сподобався мій номер. Бо як я тільки гепнувся на підлогу, переробив мене на місяцехід. Прив’язав мені до ноги шнур від пилососа, клацає вмикачем і командує:

– Старт! Лізь на софу і джуми, як машина. Отак: джу-у-у… Я джумлю. Рачки лізу на софу, тоді на стіл.

– На шафу! Діду, лізь на шафу! І джуми голосніше!

На шафу я зопалу видряпався. Але джуміти перестав. Бо бачу, що злізти мені буде набагато важче.

– Що ти бачиш, діду? – питає онук знизу.

– Кратери. Давай,- кажу,- стели біля шафи ковдру, перину. Тоді подушки. Спробуємо зробити м’яку посадку.

На щастя, прийшла на обід невістка. Від здивування рот розкрила:

– А ви чого на шафу залізли?

– Я не на шафі,- кажу.- Я на Місяці. У космос мене запускав. Підтягуй стола. Будемо якось приземлятися…

Отаке-о. А ви заздрите, що я моложавий. Варварою дорікаєте. Та якби Варварі таке ось випробування, вона ще на танці бігала б…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір без друга життя погане.
Ви зараз читаєте: Євген Дудар – Еліксир молодості