Євген Гребінка – Зозуля та снігир

На лубі сидячи, Зозуля куковала:
“Що за годи тепер, зовсім не можна жить!
Од коли, як тепло вже стало,
А гусені нема, черви зовсім так мало.
Пришилось із голоду хоч у кулак трубить”.
“Нащо вам так квилить, мій боже милий?
Снігир Зозулю перебив,-
Коли б я мав ваш стан і сили,
Оцю я погань би не їв,
Щоб сей да той мене, коли б я не доскочив
Собі щодня шматок м’ясця.
От кобець – менший вас, а їсти як захоче:
Летить – і душить горобця.
Зате він з голоду ніколи не нудився”.
“Дурний! дурний!

а в школі вчився! –
Зозуля Сніги ру в одвіт,-
За місто горобця я з’їм жуків десяток
Да гусені, черви десятків три в наддаток
І все-таки наїмсь; зате спитай ввесь сзіт.
Яка Зозуленька? Всі скажуть: птиця славна.
Живе собі, як панна.
Гуляє у садку, нічого не псує,
По гілочках намистечко кує,
Да скілько літ кому прожить віщує;
Нехай же здумаю.- да що тобі й казать!
Хоч злидні в пір’ї обідрать,
Ввесь птичий рід зарепетує:
“Зозуля м’ясо жре. Зозуля хищний птах!
Троха чи не бажа вона орла із’їсти!”
Прощай тогді моє життя в садах!
Прийшлось би утікать хоч за море безвісти.
Так лучче ж тута жить – да зводить черв’ячків”.
Хто хоче полюбить суддю грошозаплода.
Про його розпитай панів,
А не питай у простого народа.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Твір найрідніша у світі людина.
Ви зараз читаєте: Євген Гребінка – Зозуля та снігир
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.