Юлія Кириленко – І плаче ніч

Related posts:

1. Юлія Кириленко – до матері Коли посріблить сивина твої вже скроні, Далекі спогади у зморшках оживуть, Я міцно-міцно стисну у долонях Ті руки, що лише тепло несуть. Їх поцілую – й очі засіяють, Тихенько спуститься усмішка на уста… У цілім світі кращого немає, Ніж материнська заповідна доброта. Із першим подихом народжується в серці, У кожнім погляді усе життя вона, Наповнює […]...
2. Юлія Кириленко – давай порахуємо зорі Давай порахуємо зорі на небі, І хай нас розділять міста, Свої на дністровій простелю я греблі, Твої ж упадуть на вуста. Давай порахуємо зорі – не гроші, Ціни їм не скласти в віках, І хай подивуються з нас перехожі, Що сяйво розквітло в руках. Давай порахуємо зорі в півночі, Складемо до пазухи їх, Це бачачи […]...
3. Юлія Кириленко – Про що мовчиш? Про що мовчиш? Ховаєш погляд, Тремтять обпалені вуста… Рахую подумки до ста, Терпкий хоч проганяю спогад, Та бережу твого листа. Про що мовчиш? Скажи хоч слово, Я зрозумію все сама, Без болю й радощів нема. Хоч там брехня – нектар медовий, Хоч правди крапля прегірка, Хоч трунку звабного ріка, Те прагну знати, я готова. Про […]...
4. Юлія Кириленко – Обійми ранків досі пахнуть кавою Обійми ранків досі пахнуть кавою, Коли шепоче вечір “Вже пора”, Коли хвилини бавляться октавою Солодких струн душі… Майстерна гра! Фрезове небо напуває посмерки, А зорі мружаться, стривожені від сну… Я не люблю, коли у серце лізуть поспіхом, Люблю, коли збирають по зерну, Коли єдина мить – єдиний дотик, Наступна – то найбажаніший скарб, Коли чуття […]...
5. Юлія Кириленко – Рожевих уст твоїх світанок Рожевих уст твоїх світанок, Рум’янця ніжний оксамит, І наших мрій метеорит Розтане, коли прийде ранок, Лиш сяде сонечко на ганок, А місяць втопиться в дніпрі, У ранньозоряній порі Чигає вже на нас розлука, Що крає серце без ножа, Знайома наша, не чужа, Щодня їй подаємо руку, Впускаючи криваву муку, Бо нам по-іншому не можна… Від […]...
6. Юлія Кириленко – Наш пароль Зима лиш крок – а тут весна вже плаче, Малиново-п’янким кипить дощем… Невже душі моїй отак призначено, Що погляд їй тавро їдке спече? Нам кажуть: у що віриш – те і збудеться, Реальність постає з палких думок. Тоді я стану затишною вулицею, Аби щодня ловити твій моторний крок. Ти кажеш, що сумуєш… доведи мені! Як […]...
7. Юлія Кириленко – Пробач Пробач, та я, мабуть, не долюбила… Пробач, та я, мабуть, не долюблю… В мені розтала іскри тої сила, Що слала пісню вітру-скрипалю. Пробач, та я, мабуть, не залишусь, Пробач, та я, мабуть, піти повинна. Ти осушив до дна із серця муст, І опустошив всі мої судини. Пробач, та доля, мабуть, оступилась, Пробач, що я тебе […]...
8. Юлія Кириленко – Лиш потерпи Лиш потерпи, це не на мить – навічно Твоєї я торкнулася душі, Ти зможеш посміхатися зустрічним, Та серця більш не зможеш їм лишить. Лиш потерпи, це не на мить – назавше, Як я в твоїх, так ти в моїх очах. Життя ми вип’єм із одної чаші, І зорі ми розсиплем по вітрах. Лиш потерпи, не […]...
9. Юлія Кириленко – Палає осінь золотом багряним Палає осінь золотом багряним, Струмує венами калинове вино. Моє тепло ввійшло в меридіани, В моїй душі розбурхане дніпро. Сумує осінь, слізно листям плаче Про те, що зледеніло на устах… Її жахають погляди незрячих, Що янгола не бачать на плечах. Шукає осінь серце небайдуже, Щоб взимку руки холод не скував. Та не знайшла, дощами терпко тужить, […]...
10. Юлія Кириленко – Скидаю хреста Скидаю хреста, Обезкрилений лебідь, Знімаю всі болі зі скронь… Приносять листа Із адресою: “Небо”. Щасливий раптовий дзвінок. Липневі меди, Срібні звуки сопілки, Троянди п’янкий аромат – Все влилось сюди, І внизу мілко-мілко: “Натомлений мій адресат, Залишилось трішки, Ти більш не зазнаєш Ні болю, ні втрат, ні жалю. Ти втомишся пішки, Не близько до раю, По […]...
11. Юлія Кириленко – Зглянься світе наді мною! Зачекай, не спіши, більш не треба Душу ніжну словами кропити, Подивись, сонцесяйний мій Фебе, Глянь на мене, блаватовий світе! Хоч тобі далебі не до мене, Ти вгорі загаптований цвітом, Я ж сплітаю тут руки студені, Проростаю в душі неофітом. А десь там, серед вулиць-мережок, В’ються долі нитки мов шовкові, Мойри плутають їх обережно Візерунками на […]...
12. Юлія Кириленко – два янголи Де два світи переплітають руки, Небесна плине лазурова світлотінь, В чеканні, після довгої розлуки Зустрілась дівчина із янголом святим. Ця мить у карбі дивним поєднанням Очей ясних, мов сяйво всіх зірок, Вона для них і перша, і остання, У дім свій – в рай, або в безодню крок. Вона не може руку простягнути, Не може […]...
13. Юлія Кириленко – Бабусенько Бабусенько, голубко мого серця, Побудьмо лиш з тобою наодинці, В житті я не випрошую гостинці, А прошу в Бога доленьки люстерце, Щоб глянуть і побачить там тебе, Де мудрості дітей моїх навчаєш, Де старості ніяк не помічаєш, Де лютий біль ніколи не шкребе… Бабусю, обійми мене, будь ласка, Не знаю, скільки нам відміряв Бог, Та […]...
14. Юлія Кириленко – Лист від музи Я пишу тобі сотні літ, Доки небо світанком тішиться, Доки кров досягає ланіт, Твого тихого раю грішниця. Ти до себе мене візьми, Заварю тобі чаю із м’яти, Замість ковдри укрию крильми, Щоб було тобі солодко спати. Я напою твою пам’ять словом, Чистим словом, без домішок хмелю, І тікатиму завжди раптово, Щоби ти не звикав до […]...
15. Юлія Кириленко – Они держались за руки Они стояли, держались за руки, Плотно сжимая пальцы, Мне в окно постучалась радуга: “Некрасиво так долго пялиться”. Дескать, что о тебе подумают, Ни манер, ни стыда, ни совести. Под альтанки лазурной рюмкою Две души укрывались от горестей. А я просто любуясь, завидую… По алее шагают устало, Тем двоим 60 как минимум, Но улыбка на лицах […]...
16. Юлія Кириленко – Милый папочка Милый папочка, в твой день рожденья С чистым сердцем хочу пожелать Я Господнего благословенья, И лет сто этот день отмечать. На плече твоем пусть неустанно Ангел крыльями машет святой, Отгоняет беду и нежданно Наградит тебя вечной весной. Ты надежда моя и опора, Мой корабль на волнах судьбы, Не одно уж поддалось нам море… К Богу […]...
17. Юлія Кириленко – На сугробах застылых душ На сугробах застылых душ Нити дней обвила человечность. Мы друг другу до боли чужды, До крови мы друг с другом вечны. Безупречный новый костюм, Из эфиров сплетенное платье. Кошельки с нами пляшут румбу, Жаля яда пунцовой печатью. На кусочки распродан мир, Почитаются ловкость и гибкость. ” – Что сегодня у нас на гарнир? – два […]...
18. Юлія Кириленко – Я не вмію читати вірші Я не вмію читати вірші І писати я їх не вмію, Просто часом я ними хворію, Ніби грипом, чи ще чимось іншим. Ось іду я собі спокійно, Перехожим вдивляюсь у вічі, Та не так, як на допиті слідчий, Лише тихо, легесенько, мрійно… Аж раптово хапає за комір, І вперед підганяє дужо, Вітер мій, що за […]...
19. Юлія Кириленко – Буду жити, щоб жила Вкраїна Постріли. Кулі. Ніч. Душі летять врізнобіч. Спалахи. Морок. Жах. Кров зріє на вітражах. Мамо! Тату! Вже йдуть! Квітку рум’яну зірвуть… Я житиму в крихтах цих дат… Хлопчику, кинь автомат! Де ти? По тебе йду! Руки немов у льоду… Ні, я не вірю! Живи! В жалобі схилились церкви… Сьогодні так сонячно в нас, В мого серця […]...
20. Юлія Кириленко – Горгони-вулиці пронизують міста Горгони-вулиці пронизують міста, Їх підперезують в один кривавий дотик… Крізь кілометри ти протягуєш уста, Ловлю їх крізь доріг журливі ноти. Відомо всім, хто відстань зчаклував – Диявол так жартує недоречно. Так от над чим сміявся Борислав, Ми як і він стражданнями наречені. Відмірюю до зустрічі секунди, В мої крокуєш подумки обійми. Мов з марева сліпучий […]...
21. Дмитро Павличко – “Був день, коли ніхто не плаче… “ Був день, коли ніхто не плаче, Був ясний день, як немовля. Та я здригнувся так, неначе Твоє ридання вчув здаля. Я знаю – ти не заридала, А в світі, що гуде й гримить, Мене лиш пошепки назвала, До себе кликнула в ту мить....
22. Павло Грабовський – Плаче небо, вкрите хмарами Плаче небо, вкрите хмарами, Що над нами восени Без кінця пливуть отарами Із сумної сторони. Темний гай додолу хилиться, Буйне листя опада; Різва пташка не осмілиться В поле вилетіть з гнізда. Тільки галич перелякана Скиглить, зграями шуга; З жалібного її каркання На душі росте нудьга. Сльози осені журливої, Що минули ясні дні, Се – плач […]...
23. Юлія Алейнікова – Вип’ємо кави востаннє Вип’ємо кави востаннє. Дивися мені у очі. У нас такі різні бажання… Тепер ти мене не хочеш. Боявся завжди обпектися, А я полюбляю гаряче. Добре, що ми розійшлися. Бачиш, ніхто не плаче. Пий свою каву без цукру, Я буду пити солодку. Дай на прощання руку. Передчуваю свободу....
24. “Се любов моя плаче так гірко ” (за інтимною лірикою І. Франка) Іван Франко – одне з найбільших імен в історії української літератури. Його творчість багатозмістовна і високохудожня, йому були підвладні, мабуть, усі літературні жанри. До якого б твору Франка ми не звернулись, у кожному підняті важливі проблеми, кожний примушує задуматись, викликає хвилювання. Найсильніший вплив справляє, звичайно, лірика, бо цей жанр покликаний діяти передусім на душу людини, […]...
25. Юлія Холод – Життя коротке Життя коротке, Життя маленьке – Чотири нотки, Пісочку жменька… Сьогодні плачеш, А завтра звикнеш. Тепер щось значиш, А завтра зникнеш. Життя коротке, І треба жити, За щось боротись, Когось любити. У той пісочок Вмістити море, Гарячі ночі, Холодні зорі. І вже за краєм Душа бентежна В мовчанні взнає – Життя безмежне…...
26. За ким плаче гітара? Про життя і творчість іспанського поета і драматурга Ф. Г. Лорки I. Великий іспанський поет і драматург. (У поверненні до народної пісенної творчості, до традицій іспанського романсу, у синтезі поетичної образності бачив Гарсіа Дорка шляхи оновлення іспанської поезії. Він уміло поєднував народнопісенну традицію з модерністськими прийомами сучасної йому європейської поезії.) II. І поет, і драматург. 1. Поезія, близька до іспанського романсу. (Його перші поетичні збірки завоювали […]...
27. Іван Андрусяк – зоря як дичина пройде поміж рядами Зоря як дичина пройде поміж рядами Судини і кістки полуда і лайно Ти вибереш вікно як пам`ятку для дами А дама не прийде і лишиться вікно Гортанна тінь руки на чорному фіранку Кому її віддам сьогодні уночі Одягнуті мерці не в патоку а в рамку Я нині сам піду провідати мерців Опуклі від стіни відчалять […]...
28. Павло Мовчан – Моє вікно Моє вікно. Перекреслене рамами. Обплетене вітами яблунь, Обліплене листям. Воно З шматками блакиті Склом облите. На ньому, мов шаблі, Танцюють блискавки дзвінколезі. Йому належить Через квадрати Світло цідити в кімнату, Вихлюпувать з сірих стін Все темне на вулицю. Моє вікно – то кін, Де я роль головну виконую. Я часто бачу, як воно плаче І […]...
29. Юлія Мохнач – Літо якесь безсоромне і зовсім холодне Літо якесь безсоромне і зовсім холодне, Тільки й тепла, коли ступнями по вуглях. Птахи розучились літати й падають долі, А люди навчились ходити, але не той шлях. Літо це хмуре збирає криваві врожаї, Всі труни і клуні вже повні, набиті сповна, Та знов опускаються стяги в тихій печалі, І ходять по колу усі, наче зняті […]...
30. Юлія Алейнікова – Не клич мене. Не клич, благаю, знову Не клич мене. Не клич, благаю, знову. Бо я прийду. Я знаю, що прийду. Щоб вкотре привести тебе додому, Себе налити в душу цю пусту. Не клич мене. Не замикай це коло. Цей цикл із марних зустрічей й прощань. У серці не лишилося живого Вже місця для нещирості й вагань....
31. Юлія Алейнікова – Він просто проходив повз Він просто проходив повз, Поки я своє віддирала тіло Від асфальту. Коли наркоз Надій і мрій на мене вже не діяв. Я в ньому шукала рятунку, Як голосу глузду під час істерики. Я знала, що ці стосунки Малесенька скринька з метеликом: Відкриєш – втече, мов дим, Залишиш – він складе крила. Ти випадково був трохи […]...
32. Марта Тарнавська – “Мені назустріч над вечірнім морем… “ Мені назустріч над вечірнім морем Примчався вітер, пристрасний і хижий. Під ноги хвиля стелиться в покорі І біла піна стопи ніжно лиже. Поклав на море місяць білу смугу – Це шлях для всіх, кому у серці тісно, А я топлю в морському шумі тугу, І губиться в морському шумі пісня. Знаки людей на пісковому пляжі […]...
33. Юлія Алейнікова – Не вір мені Не вір мені. Не вір мені. Не вір. Мечеться у грудях дикий звір. Ти змушуєш його лягти на спину, Лоскочучи йому м’який живіт. Моє терпінння склало заповіт. Я більше не вдаю холодну леді, В мені вулкани й плавлені дроти. В мені пульсуєш ти, Палаєш ти. Не вір мені. В мені немає правди. Але лишися. Поруч. […]...
34. Анна Чатич – мати когось? Це коли.. знаєте, падаєш, а тебе ловлять, Міцно тримають, кажуть, що хтось є близько. Це коли під ногами відчуваєш чиюсь підлогу, Тобі дають тапки – стає не так вже й слизько. Це коли.. знаєте, крила тобі тримають Міцно так, міцно. кажуть, що ще знадобляться. Лікують думки, їздять з тобою в трамваях Й пишуть: “я буду, […]...
35. Юлія Алейнікова – Ти маєш право лиш дивитись вслід Ти маєш право лиш дивитись вслід. Якщо самотність – місто, Я твій гід. Ти маєш право тільки на мовчання. Якщо твій сум – це черга, Я в ній крайня. І згадавши те, чого не буде, Ти маєш право гірко Посміхнутись. Коли ж ця туга в’їсться до кісток Ти маєш право На один Дзвінок....
36. Юлія Лисенко – А ця тебе опалить, спопелить А ця тебе опалить, спопелить, Все з коренем живе із тебе вирве. Її б тобі в обійми хоч на мить: Разом увись летіти чи у прірву… Твоє повітря, віра… та й життя – Міліє все, коли її немає. Затям нарешті, що вона не та, Кого роки із пам’яті стирають. В очах стемнілих глиб її душі. […]...
37. Леся Семенюк – Натщесерце ненатішусь Натщесерце ненатішусь, ще й Пеленою огорну повіки : І вдивляючись до кавових очей, Відчуваю, що твоя навіки! Защемить, у серці водограй, Защебечуть солов`ї на думці! Ти мене так жадібно кохай, Як кохають раз в житті безумці! Заскрегоче той сейф почуттів, За яким заховали всю почесть… А в розлуці проведені дні… Кожен день надолужимо, хочеш?! Я […]...
38. Юлія Мусаковська – Знайди собі жінку для життя Знайди собі жінку для життя, Для продовження роду, Для праці, Для збереження традицій і звичаїв. Жінку, яка відлипає, мов тісто від пальців, Коли її достатньо вимісиш. Жінку, яка крохмалить постіль і сорочки, Має маленьку родимку на верхній губі, Знає дати народження всіх твоїх родичів, Не забуває спитати, Чим ти сьогодні обідав. Жінку, яка розуміє з […]...
39. Юлія-Ванда Мусаковська – Чотири стіни Чотири стіни, і глухо неначе в танку, І це фіолетове плаття старе, як світ Воно пам’ятає перші наші світанки, Де липи, немов обурені пуританки, До нас простягали кістляві долоні віт Чотири стіни, і фото заплющить очі, Бо парко, бо тисне у скроні йому картон І я забуваюся… просто забути хочу Неголені щоки, зовсім дитячий почерк […]...
40. Вірш – “Єдине” Вдивившись у небо я бачу, як його затягують хмари Вдивившись у світ я бачу, як його затьмарюють гроші і влада Вдивившись у душу не бачу нічого… Лиш мертві надії замотані в сірі безколірні хмари… Це все що я маю, ці мертві надії, ці сірі безколірні хмари… І сум огортає, надії вмирають вже сонце не сяє […]...