Юрій Андрухович – Атланти і хліб
Увечері, коли зійде горіння
Зірок і ліхтарів, і наші очі
Такі стають глибокі, аж пророчі,
А руки від утоми – мов коріння,
І в суєту життя, немов у кліті,
Пірнаємо,- в освітлені крамниці,
Вони стоять повз нас, розвівши лікті,-
Опуклі м’язи, ребра та очниці.
А винограду плетиво зелене
Тече по них. А в них стражденні пози,
Бо спрагло й невтоленно, ніби лози
У товщі кам’яній, шумують вени.
Вони у серце міста наче влиті,
Коли у змигах ламп, немов у злоті,
З машин вантажать хліб, розвівши лікті,
Такі ж атланти, тільки з крові й плоті.
Будинків старочасних атрибути,
Пониклі під сторічною вагою,
Посічені грозою та югою.
Їм довелося в цьому світі бути,
Коли зі смерті збуреного плину
Летів метал, відлитий у снаряди.
І лихолітній хліб – їстівну глину –
Ділили по картках – життя заради,
Той самий хліб!..
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Юрій Андрухович – Життєпис Зиновій Блюм, король шинків і яток, Рожевих лярв улюблелий кумир, Літав по крамарях, немов упир, І, ніби кров, смоктав із них податок. Його стрічали радісним “вей мір!” Під усмішкою, що солодша паток, Він позбавляв їх золота й дівчаток, Але, на жаль, порушив міру мір. З тюрми його звільнили вже совіти – Сяк-так почав по-руському триндіти […]...
- Юрій Андрухович – Ветерани, що пишуть вірші, скарги Ветерани, що пишуть вірші, скарги, Одаліски, що поночі йдуть на лови, Аноніми, що вкупі становлять черги, Франкмасони, що в’ють павутини змови, Пушкіністи, твердим розчулені знаком, Патріоти, над кіром пониклі в думах, Юнаки, що б’ють або ставлять раком, Пияки, що знаються на парфумах, Росіянки пишні, з яких купецьке Випирає щоками, грудьми, задами, Кавалери їхні, також опецьки, […]...
- Хліб у житті людини (за поезією “Пахне хліб”) (ІІІ варіант) В усі віки хліб був найбільшим з багатств. У кожній родині – це найперший годувальник, дарунок Божий, батько, всьому голова і розпорядник. Платон Воронько в своїй поезії звертається до теми нелегкої праці хліборобів, а також до вічного образу хліба. Пахне хліб, Як тепло пахне хліб! Любов’ю трударів І радістю земною… Хліб – це наше найдорожче […]...
- Хліб у житті людини (за поезією “Пахне хліб”) (2 варіант) З давніх часів хліб супроводжує людину все її життя. Молодятам на весілля робили коровай. Коли хтось помирав, йому на труну клали хліб із собою. Є багато прислів’їв, пов’язаних з хлібом: “Хліб – усьому голова”, “Зима без снігу-літо без хліба”. Наші предки мали свої обряди на початок посіву, при збиранні хліба. У наші часи роль хліба […]...
- Юрій Андрухович – Фотопавло Чи легко упіймати застояне повітря Провулків архаїчних, немов дагеротип, Коли твоя робітня – завалена дровітня, І не виходять очі, а іноді роти?.. І хто нарешті винен, що з нас такі моделі, Що клацає в порожне щелепа-апарат? Таким, як наші, пискам – не місце у музеї, Бо ми – не те що камінь чи дикий виноград. […]...
- Юрій Андрухович – Алхімія В реторті вариться коктейль – Твоя й моя першооснова, Якої давній менестрель Шукав із музики і слова, – В реторті вариться коктейль (oh, yes, my baby!) Я – Фауст, Гамлет, Вільгельм Тель! Я сплю на небі! Та будні стомлено шиплять В розпечених побитих тиглях, І в суміші отій киплять Сполуки спогадів застиглих. Коли по буднях […]...
- Юрій Андрухович – Сади будинків – цегляний едем Сади будинків – цегляний едем, Де лагідно мовчать скульптурні звірі, Де ранні позивні тремтять в ефірі,- Ми їх на мову птаства покладем. Поля дахів лежать, мов заповіт, Розліт вікна дорівнює вітрилу, І тихо сяє з-під каміння й пилу Рослинний пломінь – давній горицвіт. Ми входимо. На небі – смуга дня. Ми схожі та близькі, немов […]...
- Хліб – усьому голова (за поезією “Бесіди з внучкою про хліб”) (1 варіант) Хліб у народі завжди берегли, цінували, ставилися до нього, як до святині. Про нього люди створили багато приказок, прислів’їв, пісень, і навіть повір’їв. Моя прабабуся говорила, що не можна надкусити та недоїсти шматок хліба. А скільки існує звичаїв та обрядів, які не обходяться без хліба, наприклад, весілля. Весільний хліб, коровай, шишки треба швидко з’їсти, щоб […]...
- Юрій Андрухович – Нехай уже не нам – солодкі ягоди Нехай уже не нам – солодкі ягоди Й вода з ключа, шовкова і правічна, І дві легкі долоні, спраглі злагоди В тремкому палі, мов на вітрі свічка, Нехай уже не нам – ліхтарна вулиця З нічним кафе, підсвіченим і теплим, І все, що продається та купується,- Нехай уже не нам, а ми потерпим, Спокуси обійдемо, […]...
- Хліб у житті людини (за поезією “Пахне хліб”) (1 варіант) У поезії “Пахне хліб” виражено ставлення автора до хліба. Справді, коли я починаю замислюватися над тим, який шлях проходить буханець хліба, перш ніж потрапити на наш стіл у такому вигляді, мимоволі проймаюся повагою до нього і до тих, чия праця залишитися в ньому. Адже ж треба спочатку засіяти поле пшеницею, потім сумлінно доглядати його, а […]...
- Хліб – усьому голова (за поезією “Бесіди з внучкою про хліб”) (3 варіант) Хліб – це основа життя людини, а хлібороб – найпочесніша професія для неї. Хліб є святинею для кожної трудящої людини. Недарма здавна хлібину робили круглою, наче сонце. В поезії “Недожата нива” розповідається про те, як під час Другої світової війни солдат, який в мирному житті був хліборобом, не від Почив перед боєм. Він не зміг […]...
- Юрій Андрухович – Я програвся в карти, а це ознака Я програвся в карти, а це ознака, Що святий Юрко зі мною в конфлікті. Вічно має мухи, старий рубака! Але я не клянчу, тим більше лікті Не кусаю, бо, дуже, не ревний я учень Там, де вчать науки про вертикальне. Мене більше цікавлять вузли сполучень, Переходи духа в матеріальне. Надивився днями крутого порно І спромігся […]...
- Юрій Андрухович – до пані Варвари Л Натрунний портрет міщанки Варвари Лянгиш (XVII ст.) Зберігається у Львівському історичному музеї Тебе – теплу, погідну, лагідну, окату Хочу кликати з ночі, всю з шовку й брокату. Спалює мене поїдом жадання єдине: Їхати до тебе поїздом більш як дві години. Далі мене знищує пожадання друге: “З темниці музейної виплинь, королево!” – Горлав би на всю […]...
- Юрій Андрухович – Повсюдна присутність у хащах тритонів Повсюдна присутність у хащах тритонів, драконів, Грифонів, піфонів і те, як шаліють коти, Обернуті в духів, поява комет і циклонів – Ознаки, що дихає пекло десь поруч. І ти Знаходиш цей отвір, ступаєш у сморід і морок І йдеш над вогнем. І хитаються ветхі мости, І хто його знає – чорти і хорти, і хвости. […]...
- Юрій Андрухович – Так легко нам. І ранок – мов пастель Так легко нам. І ранок – мов пастель. Та ще звучать, глибинні і гортанні, Живі пісні загиблих на світанні, Полеглих у траві між двох пустель. Ще з нами ті, хто бачив це. Вони Болять, солоні й теплі, мов кровина. Солодкий пагін і ясна травина Для них – мов день повернення з війни. Кричать зі сну […]...
- Юрій Андрухович – Що хочеш ти? Спокою під крилом Що хочеш ти? Спокою під крилом Оцього даху, що гримів, як бубни, Коли кохання, рятівне і згубне, Вривалось, ніби вітер, напролом, І ми кружляли!.. передзвони рук, Тугих і чистих, наче мокрі весла, Будили нас, і ніжні рукомесла Витворювали промінь, пісню, звук. А нині ми завмерли, як зима. І ти така, немов ідеш сама Кудись, де […]...
- Юрій Андрухович – дочекалися З циклу “Нотатки фенолога” Дочекалися. Під небом зацвіла осіння рана – В золотій оселі смутку не живу, а розкошую. Трохи полум’я вмістила у пейзаж віконна рама, І поки ще палахкоче світоч дерева ошую. Доростаємо. І листя щораз більшає в господі. І коли ступаю листям, відчуваю, що існую. От і знов – поважчав досвід, ніби камені […]...
- Юрій Андрухович – І перший сніг, і плавний супокій І перший сніг, і плавний супокій. Цвіте різдвяник – в домі тихе свято. Так мало нам потрібно й так багато – Всього в нас є на вуличці вузькій. Тут на снігу з’являються сліди Колишніх свят, і голоси минулі Угвинчуються в стіни, ніби кулі, І кличуть нас до себе назавжди. Ті погуки – блаженні й больові. […]...
- Юрій Андрухович – Циган Василь На чужих наречених – пояси, мов табу. Зостаєшся один і над глиною постиш… Вилітає на площу нічний табун – Скільки збіглося коней до тебе на посвист! Що ж, коли не скрипаль, то бодай конокрад!.. З кольорової глини вдавай амазонок – Щось горить над чолом (а чолом як Сократ) І ростуть монументи, мов ліси, щосезонно – […]...
- Юрій Андрухович – Ринок Замок зіходив на землю все меншими замками, З одною-єдиною баштою, Де графи колишні ставали поволі Фігурами з воску, жокеями, Фотопортретами. Здрібніння квартир і мансард, Навіть шахових партій в альтанках, Відбилось на нашому настрої – Хотілося пити. І врешті, зійшовши по Лисенка, де Обличчя у вікнах немов стародруки, Побачили ми, Як доми продаються, полотна, гравюри, Дівчата. […]...
- Юрій Андрухович – Коло Місто немов сузір’я. Як часто, блукаючи, йшли ми На світло домів, від яких Не лишилося й каменя!.. І хто нам повірить, що йшли ми на світло? Як часто шукали ми гирло, І міст, і причал В опівнічних пустинях дворів, Та хто нам повірить, що річка була тут? Тільки крізь нас переходять міста У непам’ять. Ми […]...
- Юрій Андрухович – Колискова першого дня В кімнаті з вікнами на весну Цвітіння вечорове в’яне. Я у теплі твоєму скресну, Зерно, просвітлене і тьмяне, Найзолотіша із піщинок! Я над тобою. Твій спочинок – Немов рівнина… Ось ти спиш, І ми удвох в оселі тиш. Не сколихну тебе, мій сину. Ця сутінь кольору ожин. Тобі з густих і частих жил Вигойдую галузку […]...
- Юрій Андрухович – Вечеря в шаблековтача Він має щось від різника або від самурая Його ножі то попурі для джазових музик Уста розкрито як врата все до мікрона грає Важливо губи розтягти і зберегти язик Дванадцять дуже гострих страв ножі стилети фінки Гімнастика для щік зубів трахеї язика Та тільки шабля над усе дивіться українки Бо шабля зоряна межа для нього […]...
- Хліб – усьому голова (за поезією “Бесіди з внучкою про хліб”) (2 варіант) З давніх-давен до хліба ставилися як до святині. Саме таке ставлення було через те, що хліб діставався дуже важким трудом. Саме про ставлення до хліба і розповідає поезія, яка поділяється на два окремі вірші, об’єднані однією темою. У першому вірші “Недожата нива” мова йде про те, що у роки війни один солдат пішов вночі жати […]...
- Юрій Андрухович – Залізниця Станіслав – Рахів Тут не зійде жива вода і не зросте суниця, Ми тут поляжемо, По нас проляже залізниця. Тут навсібіч посіяно прокльони і хулу, Який люцифер зажадав лупати сю скалу? За нами падають ліси і мруть найтонші стебла, Залізна пані вкрала нас і очі наші стерла. Повзуть за нами корчмарі, липкі, немов борги, І нам не змити […]...
- Юрій Андрухович – Похвала сьомому трамваєві Сьомий номер їде в бік Личакова, Проз Петра й Павла до кладовища. Ти яснієш, мов корона макова, І на мене світить зірка віща. Антикварне рейками вистукує У заметах білих, як у плесах, Сьомий наш притулок на колесах, І замерзле слово стало мукою. Попри піших з пізніми собаками Опівнічне котимось окремо, Потойбічні лампи, наче бакени, Ми […]...
- Юрій Андрухович – Увійшовши в хащі, де повно птиць Увійшовши в хащі, де повно птиць, Уяви: природа – майстерня Бога, По якій блукає твоя знемога. Все, що можеш ти, – це упасти ниць. Невблаганна зелень зійшла, як мор, Як потоп, як піна, слизька на дотик. Ці рослини горді. Вони наркотик. Ці рослини схожі на хор потвор. “Але що там зелень! Вона – це тло […]...
- Юрій Андрухович – Пісенька за муром “Але за муром джаз і танці лампіонів… “ Б.-І. Антонич Ми з’являємось під зорями й деревами, В пущах осені крилатим листям бавлячись, І, споріднені з ведмедями та левами, Багряніємо, земною кров’ю барвлячись. Червоніємо суницями й малинами, Запахущими ясними полуницями І звірятами – гарячими лисицями,- Спалахнувши враз, до сонця линемо. Або сходимо з лугів, немов зі […]...
- Юрій Андрухович – Сотворіння саду … ми сад в якому виросли дерева Уста в уста мов білий подих саду Де слива ледь волога і рожева Цвіте крізь нас даруючи усладу Уста в уста і тільки так спасемся І чистин вдих кущем росте по жилах А наших тіней зламані пасемця Уже летять і зносяться на схилах Углиб углиб де зіткана з […]...
- Юрій Андрухович – Скупа природа наших середмість Скупа природа наших середмість: На тлі домів, незрима і знищима, Хода дерев. Читаймо це очима З повільних віт, немов бентежну вість. І ти питаєш: ну до чого цей Камінний кущ, і цей букет на сходах, І цей вітраж, мов кольоровий подих Сухих суцвіть – осмута для очей? До чого цей парад настінних пащ, Віконний цвіт […]...
- Юрій Андрухович – Похорон гімназиста С. Гошовського Все небо в упирях. Під небом чорно: Жалобний марш на видиху застряг. Свобода виглядає ілюзорно – Вся площа в пухирях і в шандарях. Ні з місця катафалк. Нестерпно грузько – На цвинтар нецілованих нести. Так провінційно, Вузько, Пласко, Русько: Повсюди пси і “півнячі хвости”. Вінок від магістрату. Від гімназії. Довічне віко з дерева й пітьми. […]...
- Юрій Андрухович – Чернігівська міська артилерія У місті де вже забуто процес уживання апострофа І йодом багата ріка всихається гінко Стали над урвищем валу 12 чорних апостолів А внизу ходять мешканці повз дерево гінкго Залізний атракціон під назвою “пушкі” Охлялі та охололі немов зужиті повії Стережуть гойдалку і невеличкого пушкіна Вогнепальні колись уламки якоїсь росії І от Під валом довкіл розляглася […]...
- Юрій Андрухович – Нарбутове “А” Видатний графік Георгій Нарбут 1917 року в Петрограді Починає створювати високомистецький варіант національної Абетки Нема електрики і хліба і держави Якому ще вклонитися провидцю чи пресвітеру Отечество лежить собі двоглаве та іржаве А ми вчимось писати нашу першу літеру Абетка починається на А Артерія Асирія АптекА АренА рАн глибокА мов трунА Історія кричить немов АбеткА […]...
- Юрій Андрухович – Серпень. дністер … і врешті ми спинилися. Ріка Текла внизу, одвічна і невпинна, А ми, мов на краю материка, Де притча лопушана і люпинна Зросла понад уламки городища, Зніміли, і щільніш замкнулась тиша Над нами, несподівана й тісна, З ознаками оси і цвіркуна. Та лиш на мить, бо мова про ріку. Про вогких берегів колюче лоно, Де […]...
- Юрій Андрухович – Ваня Каїн Знову в руськім царстві пиятика, Навіть голуби на храмах сизі, Брате Каїн, ця сльоза велика На твоїй неголеній мармизі. Що вона таке й куди тікає? Перепив чи перетовк задуже? І дрижиш, мов Каїн, брате Каїн, Мій рудобородий п’яний друже. Мій косоворотий темний роте В Бога просиш різки, наче ласки, Знов на стайнях батогом пороти Від […]...
- Юрій Андрухович – Звичайно, що ріка тяжіє тільки вниз Звичайно, що ріка тяжіє тільки вниз, Повільна і в’язка, немов рослинний слиз, Коли твоя рука багром тримає спис. І дивишся в ріку, і бачиш не рибин, Не мушлі на піску, що світяться з глибин, Не лілію тяжку і ясну, мов ясмин. А бачиш, мов у сні, своє лице в ріці – Самотність у човні, з […]...
- Юрій Андрухович – Єхидна СЕРЕдНЬОВІЧНИЙ ЗВІРИНЕЦЬ З колекції Мікельаньйоло Романо (він же Густав Зуппе) Повертаємся, всіявши зойком оази; Кров на піхвах, засмага східна. Та зачинене місто, мов острів прокази, Або клітка, в якій єхидна. Поки нас не було, поки нас у пустині Прошивала сурма побідна, На стовпах і криницях, мов сіль на хустині, Проступило тавро: єхидна. Ми згубили себе […]...
- Юрій Андрухович – Літо меншає, і звужується коло З циклу “Нотатки фенолога” Літо меншає, і звужується коло – Нині площа провінційна і тісна. Відцвіла, немов остання скрипка соло, Пізня липа, неспокійна і рясна. Пік туризму. Новоспечені прочани Пролітають, наче збуджені рої, Чорним трактом, що веде в Богородчани, В богородичні ожинові краї, І мандрують у липневий центр Європи, До відімкнутих копалень і печер, Де […]...
- Юрій Андрухович – Марко Поло казав неправду, коли Марко Поло казав неправду, коли Запевняв, нібито мули, воли, осли Над проваллям пітьми і тібетом імли Привели його далі на схід – до Китаю. Шлях його, безперечно, – то блуд петлі. Марко Поло, певно, спав у сідлі. Адже далі на схід немає землі, Адже Індія – це межа, це те, що скраю. Про який там […]...
- Юрій Андрухович – Козак Ямайка О скільки конику-братику крутих чудасій на світі Дивився б допоки круки не вип’ють очей а мало По сей бік багама-мама по той бік пальми гаїті І вежі фрітауна бачу як вийду вночі з бунгало І так мені з того гризько що вицвіли всі шаровари Якого лисого чорта з яких попідземних фаун Та й зрадили нас […]...
Василь стефаник творчий шлях.