Юрій Андрухович – Це столиця держави. Тут досить людно

Related posts:

1. Юрій Андрухович – Скоро свято: вся столиця російська Скоро свято: вся столиця російська Закипіла так, мов повстали гнані І голодні. Я нагадую псиська, Що натрапив на слід цитрин, бананів, І, спрямований чітко, як у безмежність, Я собі здаюся майже трамваєм. Нам, їй-Богу, потрібна вкрай незалежність: Торгувати з Кореєю, Парагваєм, Палестиною, Хіною, Барбадосом У портах над Понтом (Херсон, Одеса). Каравани трюмів із кальвадосом, Коньяку […]...
2. Іван Франко – “досить, досить слова до слів складати… “ Досить, досить слова до слів складати, Під формою блискучою, гладкою, Мов хробака під гарною лускою, Пекучий біль і сльози укривати! Лікар іде! Не час тепер ховати Поганих струпів. Смілою рукою Розкрить їх треба, мимо встиду й болю Всю гниль нещадно з тіла виривати. Час показать, що людськість мужем стала, Дитинячих іграшок відреклась, Своє важке призначення […]...
3. Юрій Андрухович – “Фотопластикум” у готелі “Під ружею” Містечкове товариство у цнотливому серпанку Має потяг до видовища і жарту, І йому тепер не досить заглядати за фіранку Чи з біноклів роздягати панну марту, І йому тепер замало трохи площі, трохи неба Розглядати з незахмареної вежі, Бо воно уже свідоме і само зросло над себе, “Фотопластикум” йому розсунув межі, Там, на білому екрані, видно […]...
4. Юрій Андрухович – Балада Повернення Коли мандрівник повернувся додому, Ступив за ворота, зійшов на поріг, Здійнявши на плечі дорогу і втому, – Всі радощі світу вляглися до ніг. Його не забули, його зустрічали: Вечеря з вином – на широкім столі; Чомусь не казав про далекі причали, Замкнувши в устах невідомі жалі. І всім було дивно, і жінка до ранку Зітхала […]...
5. Юрій Андрухович – Азарт У карти, так обшмульгані, що аж, Засіли пан різник і пан музика. Була спокуса виграшу велика, А за вікном був гомін і пейзаж. І все зійшло б гаразд, якби не піка. Вона не йшла – музика впав у раж, Сказав собі: “Ти в пику його вмаж! Дивись, яка паскедна в нього пика!” І різнику в […]...
6. Юрій Андрухович – Життєпис Зиновій Блюм, король шинків і яток, Рожевих лярв улюблелий кумир, Літав по крамарях, немов упир, І, ніби кров, смоктав із них податок. Його стрічали радісним “вей мір!” Під усмішкою, що солодша паток, Він позбавляв їх золота й дівчаток, Але, на жаль, порушив міру мір. З тюрми його звільнили вже совіти – Сяк-так почав по-руському триндіти […]...
7. Юрій Андрухович – Ринок Замок зіходив на землю все меншими замками, З одною-єдиною баштою, Де графи колишні ставали поволі Фігурами з воску, жокеями, Фотопортретами. Здрібніння квартир і мансард, Навіть шахових партій в альтанках, Відбилось на нашому настрої – Хотілося пити. І врешті, зійшовши по Лисенка, де Обличчя у вікнах немов стародруки, Побачили ми, Як доми продаються, полотна, гравюри, Дівчата. […]...
8. Юрій Андрухович – Я програвся в карти, а це ознака Я програвся в карти, а це ознака, Що святий Юрко зі мною в конфлікті. Вічно має мухи, старий рубака! Але я не клянчу, тим більше лікті Не кусаю, бо, дуже, не ревний я учень Там, де вчать науки про вертикальне. Мене більше цікавлять вузли сполучень, Переходи духа в матеріальне. Надивився днями крутого порно І спромігся […]...
9. Юрій Андрухович – Увійшовши в хащі, де повно птиць Увійшовши в хащі, де повно птиць, Уяви: природа – майстерня Бога, По якій блукає твоя знемога. Все, що можеш ти, – це упасти ниць. Невблаганна зелень зійшла, як мор, Як потоп, як піна, слизька на дотик. Ці рослини горді. Вони наркотик. Ці рослини схожі на хор потвор. “Але що там зелень! Вона – це тло […]...
10. Юрій Андрухович – дидактична вистава в театрі Богуславського “Велике вражіння у Львові зробило те, як один із акторів відкрив Домовини з людськими кістяками, – при перебудові костела на Театр забуто усунути з підземелля давніх покійників… “ І. Крип’якевич “Історичні проходи по Львові” Панове публіка, для трепету і млості, Для гостроти і свіжості в серцях Репрезентуєм підземельні кості. Панове, всі ми ходим по мерцях, […]...
11. Юрій Андрухович – до пані Варвари Л Натрунний портрет міщанки Варвари Лянгиш (XVII ст.) Зберігається у Львівському історичному музеї Тебе – теплу, погідну, лагідну, окату Хочу кликати з ночі, всю з шовку й брокату. Спалює мене поїдом жадання єдине: Їхати до тебе поїздом більш як дві години. Далі мене знищує пожадання друге: “З темниці музейної виплинь, королево!” – Горлав би на всю […]...
12. Василь Стус – досить крові – досить крові,- продекламував кат, Коли ніж, загнаний мені поміж ребер, Стримів у спині. А я подумав, скулившись весь од болю: Що як він захоче ще й лікувати мене?...
13. Юрій Андрухович – Україна ж – це країна барокко Україна ж – це країна барокко. Мандрувати нею – для ока втіха. І тому западає спокуса в око: Зруйнувати все. І скільки б не їхав, Бачиш наслідки: мури і житла хворі Ще, мабуть, від турків. І п’ятикутні Знаки. З криниць повтікали зорі, Тобто їх нема, криниці відсутні, Але є сліди, і це дозволяє Подавати прогноз […]...
14. Юрій Андрухович – Сумнів Такої ночі перейду місток, Ступлю на сніг і подолаю схил. Всього мене – до мозку і кісток Пройме мороз, опівночі стосил. О ніч німа, пустельна і совина! Цей холод, ця тілесна печія… Матерія – первинна. Це – провина. (Як не моя й не Божа, то чия?) Мої знання сумнівні і сумні. Тому й жага нутрує, […]...
15. Юрій Андрухович – Ти знову повертаєшся в той дім Ти знову повертаєшся в той дім, Де, мов гіркі сувої самовидця, Лежать роки. А вже прийдешні лиця Біліють, ніби маски з пантомім. Ти площу прочитав, як письмена,- Це середмістя, звичне і крамничне, Тепер для тебе вічне і граничне – Твоя вітчизна, щедра й кам’яна. Ти – мить свого народу, тільки мить. Уперше тут почув ти, […]...
16. Юрій Андрухович – Монолог манекена з пасажу Гартенбергів Сади галантерей, букети біжутерій, Панчохи для панянок, вуальки для вдів – Сумно, брате, сяяти в газовім етері, Хоч би хто вітрину каменем розбив… Фраки й манжети, шагренева шкіра, Рум’яна й білила, фарби для губів – Сумно, сестро, нидіти – Шиї на шарнірах, Якби не шарніри, я б тебе любив… Якби мені легені в дерев’яні груди, […]...
17. Юрій Андрухович – Спокушання Лукавий біс, породжений хвалою, Липкий та сласний, сотворив туман І, зграбно зістрибнувши з аналою, Повів тебе в сади своїх оман… Ти бачив силуетів довгу свиту, Непевну і розмиту, як мара, І ти гадав, що то – картина світу Або принаймні хоч дотепна гра – Лягали на папері чемно й штивно Уламки поз, гримас, і слів, […]...
18. Юрій Андрухович – Птахорізка СЕРЕдНЬОВІЧНИЙ ЗВІРИНЕЦЬ З колекції Мікельаньйоло Романо (він же Густав Зуппе) Це рясне гуляння вбогих при музиці, Під мурами, де випивка і тінь. Це триває свято поїдання птиці При світлі відлітань і тріпотінь. Треті птиці лунко прокричали ранок, І ринок забуяв, як райський ліс. Тож тяжкі тіла знекровлених коханок Закутує в пітьму пан птахоріз. По його […]...
19. Юрій Вітяк – Погляд, як карти з Богом Погляд, як карти з Богом, Гра неможлива. Утопія. Сонце так смажить, зо попелу – Я на твоєму плечі. Гострю думки-мечі Із ренесансною втомою Хочу зродитися комою, Щастям, гучним прологом, Погляд, як карти з Богом, Карта на наше грядуще, Душі, як кавові гущі, Запахи плоті сплелися, Де ж ти фатальна милосте, Дай же дізнатись імення, Крила […]...
20. Юрій Андрухович – Пастух Пустай, поет, баронський син Михайло Пустий – оповідач і казкар, лемко зі Східно-Словацького краю. Був пастухом громадських кіз. З його вуст записано багато казок, серед них і “Баронський син Гамерици”, що дуже перегукується з “Подорожами Сіндбада”. А за морем першим гамерика з плюшу А за морем другим гамерика з терну Щоб не так гостро цілили в душу Одягни їй […]...
21. Юрій Андрухович – дух Я знав Йосифу Кун, я знав ще кількох жінок. Песій Ринок вітав мене песім гавкотом, А черниці з вулиці Сакраменток Ховалися в нішах. Ані разу не вигнав мене Макольондра, Я завше мав гроші і розум. Покажи своє місто. Я хочу Йти за отими дівчатами В сукнях червоних. Я хочу дзвонити З оцих телефонних кабін. Я […]...
22. Юрій Андрухович – Ніч Ось тобі, вбога пуста голова, Перше знамення Різдва – Снігу добув ти для білих поем, Вітру черпнувши плащем. Крила не тут, але біль від крила На ніч прип’яв до стола – Мить, наче рибу, ловиш багром І повертаєш в огром. Тільки тепер вона має печать Віщих прозрінь і зачать. Є в ній зима – цегляні […]...
23. Юрій Андрухович – Коло Місто немов сузір’я. Як часто, блукаючи, йшли ми На світло домів, від яких Не лишилося й каменя!.. І хто нам повірить, що йшли ми на світло? Як часто шукали ми гирло, І міст, і причал В опівнічних пустинях дворів, Та хто нам повірить, що річка була тут? Тільки крізь нас переходять міста У непам’ять. Ми […]...
24. Юрій Андрухович – Грифон СЕРЕдНЬОВІЧНИЙ ЗВІРИНЕЦЬ З колекції Мікельаньйоло Романо (він же Густав Зуппе) Мій пане, який нерозумний світ!.. Яка на румовище сходить журба! Під небом, чорним, ніби графіт, Конаю в піску. І грифон з герба. З дерев погаслих кричать граки. Я впав з коня і програв турнір. Тепер крізь мене ростуть гілки, Пробивши в панцирі триста дір. Лети […]...
25. Юрій Андрухович – Забуття Гак, наче брама – то вхід. Є міста, до яких неможливо Зайти через браму. Є міста, до яких неможливо Зайти. І приносять великий ключ, і шукають, Куди б устромити, але Брам немає, сторожа зітерлась На порох. Сім вітрів розкошують На площах і в залах. Навсібіч передмістя відкриті, сторожа Виростає зелена й пругка. “Замарстинів, Кульпарків, Клепарів”, […]...
26. Юрій Андрухович – Касарня Ми навіть її не бачимо і не знаємо яка вона Адже вдосвіта вибігаємо з неї і повертаємось Коли споночіє Певно вона мурована Ще й досі в ній пахне людським потом І сіном зі стаєнь гусарського регіменту Здається має кам’яні сходи А коли ми шкребемо її безконечно чорну підлогу Відламками шкла і тупими бритвами То здається […]...
27. Юрій Андрухович – Пиво Ми терпляче прожили годину Липневої спеки. Мотоцикли минулих епох і старі арбалети Лишились позаду. Золота незасвічена Роза1. Й сімсот Неспокійних та спраглих атлетів З пересохлими вусами й нервами. Море, рятуй нас! Купання Для гострих твердих борлаків Чоловіцтва в загарбаній вежі. О як ми слухняно чекали! Кожен ковток є причастям. Рани від стріл проступають Під сорочками. […]...
28. Юрій Андрухович – Замок Прогулянка кіньми – велика приємність. Та нам зостаються лиш кухні В задвірках сецесій – Просторі прокурені гнізда, Де гори немитого посуду й чаші З піщаними квітами, де У кранах сухих ледь пульсує Волога зелених боліт. Посіймо попіл на стіл І пролиймо невипиті краплі. Брате, намацай отам на стіні вимикач – Я не бачу тебе, Бо […]...
29. Юрій Андрухович – Мафія На розі Кармелітської та духа Святого двометровий зимний хлоп Лежав, Зацвівши оком, як циклом (античний). Потекла на брук з-під вух. Його червона юха, мов сироп і (малиновий), а р, центрі капелюха Прострелено діру. Літала муха Над ним, і плач дівочий із утроб Летів до неба, де злодійський рай, Де кожен сутенер або шахрай Знайде в […]...
30. Юрій Андрухович – Нарбутове “А” Видатний графік Георгій Нарбут 1917 року в Петрограді Починає створювати високомистецький варіант національної Абетки Нема електрики і хліба і держави Якому ще вклонитися провидцю чи пресвітеру Отечество лежить собі двоглаве та іржаве А ми вчимось писати нашу першу літеру Абетка починається на А Артерія Асирія АптекА АренА рАн глибокА мов трунА Історія кричить немов АбеткА […]...
31. Юрій Андрухович – Астролог У нього палка потреба, У нього жадання слізне: Окраєць нічного неба Піймати у фокус лінзи… Бо він живе на горищі, А там сутерени вищі: У сутінках – мерехтіння І сонце межує з тінню. Він дивиться тільки вгору, І небо лоскочуть вії, Коли в полудневу пору Від кухні смаженим віє. Над містом літають птахи, А поруч […]...
32. Юрій Андрухович – Казкар Я міг би гнати тепле стадо – Мене б життя кудись несло, Або пізнав би легко й радо Просте корисне ремесло. І так лічив би добрі днини, А дзигарі з високих веж Мене хвалили 6 щогодини: “Ти мудро й праведно живеш, Якщо живеш, якщо живеш!” А я – не той, бо родом з райдуг І […]...
33. Юрій Андрухович – дочекалися З циклу “Нотатки фенолога” Дочекалися. Під небом зацвіла осіння рана – В золотій оселі смутку не живу, а розкошую. Трохи полум’я вмістила у пейзаж віконна рама, І поки ще палахкоче світоч дерева ошую. Доростаємо. І листя щораз більшає в господі. І коли ступаю листям, відчуваю, що існую. От і знов – поважчав досвід, ніби камені […]...
34. Юрій Андрухович – Єхидна СЕРЕдНЬОВІЧНИЙ ЗВІРИНЕЦЬ З колекції Мікельаньйоло Романо (він же Густав Зуппе) Повертаємся, всіявши зойком оази; Кров на піхвах, засмага східна. Та зачинене місто, мов острів прокази, Або клітка, в якій єхидна. Поки нас не було, поки нас у пустині Прошивала сурма побідна, На стовпах і криницях, мов сіль на хустині, Проступило тавро: єхидна. Ми згубили себе […]...
35. Юрій Андрухович – Алхімія В реторті вариться коктейль – Твоя й моя першооснова, Якої давній менестрель Шукав із музики і слова, – В реторті вариться коктейль (oh, yes, my baby!) Я – Фауст, Гамлет, Вільгельм Тель! Я сплю на небі! Та будні стомлено шиплять В розпечених побитих тиглях, І в суміші отій киплять Сполуки спогадів застиглих. Коли по буднях […]...
36. Юрій Андрухович – Підземне зоо “Живуть під містом, наче у казках, кити, дельфіни і тритони… “ Б.-І. Антонич Живуть кити під містом. І тритони. А ще – дельфіни. В сумерку глибин, В западинах, де чорний місяць тоне, Де вибрано породу з порожнин, Вони живуть – міноги і мурени, Сирени, восьминоги. І смиренне Сліпе суцвіття губок та медуз – У вирвах […]...
37. Юрій Андрухович – Постріл Ти заповзеш, нечутний, ніби вуж, У золоті дзеркала установи, Поправиш ружу й посміх Казанови І сам собі накажеш: кроком руш До кабінету, де – вершина змови. Тебе чекає мрець – очей не мруж, А, вихопивши револьвер із руж, Спрямуй на нього дуло тридюймове. Ти станеш в цю хвилину шестикрилим, А він повільно зсунеться на килим, […]...
38. Юрій Андрухович – Стихії По-перше камінь. Твердь. І підмурівок. Холодна перепона. Тож мета Втікає від зарюмсаних корівок, А зостається творення хвоста. Коли, розбивши камінь, з порожнечі Ти витвориш, мов іскру, чистий шал, Вона тобі – рожеві нігті в плечі, Се – у вогні розжарений метал. Але коли ти Майстер, то з металу Ти витнеш золоті кружала зір І понесеш […]...
39. Юрій Андрухович – Прадід Пізній гуляко, аскете з Ассізи! Атональна днина по тобі тече. Борода пожовкла, як трава осіння. Що воно шукає? дівоче плече? – Впився б у нього з жагою південною – Так жираф об’їдає листя з віт… Он як витанцьовує над ямою поденною Білий, мов лотос, астральний живіт! Іноді з-за скелець потойбічно глянеш, Гордливо знеціниш їдло та […]...
40. Юрій Андрухович – Єдиноріг СЕРЕдНЬОВІЧНИЙ ЗВІРИНЕЦЬ З колекції Мікельаньйоло Романо (він же Густав Зуппе) В лісах застає мене темна година, Як музика в місті зненацька за рогом. Я чую: пасеться узліссям єдино- Ріг (не плутати з носорогом). Я брав тебе, як фортечні мури, Я в себе вмістив стільки стріл, скільки зміг. А зараз ніч, як великий мурин, І тужно […]...