Юрій Андрухович – Ієронім Бош XX

Related posts:

1. Юрій Андрухович – Бібліотека Ми шукаємо щонайточніших знань Драбинами сходимо на вищі поверхи книгозбірні Нишпоримо по стелажах спільно з павуками Здіймаючи крейдяні хмари під стелею Мов на вершині стрімкої вежі Почуємося повітряними гімнастами Аж забиває дух і ледве Втримуєм рівновагу Поринаємо в найтовщі томи без надії колись вибратися Книги поглинають нас як моря Хапаємось руками за різьблені виступи Сяк-так […]...
2. Юрій Андрухович – Етюд з воронами На цьому світі стільки ірреального Шукаємо тверду земну основу Грудневе пиво біля кафедрального І сірий день мугиче боса-нову Відлига як сльоза над містом лине Автобуси приходять і відходять І в наших кухлях писаної глини Колишеться гірка бурштинна подать Ми так цього тепла затято прагнули Як вимерзле пагіння винограду Ворони ці маленькі чорні ангели Збирають на […]...
3. Юрій Андрухович – Серафіні Щоб гола чернь була щаслива, Блага, терпляча і свята, Потрібно лити більше пива В її покривлені вуста, Потрібен газ і штучне світло, Закрите в темні ліхтарі, Потрібні житла, житла, житла – В пивниці, В ямі Чи в норі, Нічліжки, лазні та борделі, Де запах сірки і вапна, Оркестріони й каруселі – За чорний будень відкупна, […]...
4. Юрій Андрухович – Опівнічний політ з високого замку Авжеж не райський сад не світять помаранчі Загублено стежки і втрачено сліди А все що є у нас ліхтарик на підзамчі І треба нам туди Збігати у пітьму яка непевна втіха Чи виросте вогонь Коли позолотить найменша іскра тиха Розсипаний пісок розрив поміж долонь І тісно між дерев і темно в сьому граді І тягнуться […]...
5. Юрій Андрухович – Річка Зійшовши до річки, ми воду Торкнули руками. У липні так любимо тіло води, Що втікає між пальців. Сто млинів було там, сто млинових Коліс і зелені застояні плеса, Де риба ловилася в руки. Очерет, наче царства, держави з латаття Усе було річка. Теплі схови в піску Залишалися наші й не наші, Хололи до ранку. Скільки […]...
6. Юрій Андрухович – Залізниця Станіслав – Рахів Тут не зійде жива вода і не зросте суниця, Ми тут поляжемо, По нас проляже залізниця. Тут навсібіч посіяно прокльони і хулу, Який люцифер зажадав лупати сю скалу? За нами падають ліси і мруть найтонші стебла, Залізна пані вкрала нас і очі наші стерла. Повзуть за нами корчмарі, липкі, немов борги, І нам не змити […]...
7. Юрій Андрухович – Похвала сьомому трамваєві Сьомий номер їде в бік Личакова, Проз Петра й Павла до кладовища. Ти яснієш, мов корона макова, І на мене світить зірка віща. Антикварне рейками вистукує У заметах білих, як у плесах, Сьомий наш притулок на колесах, І замерзле слово стало мукою. Попри піших з пізніми собаками Опівнічне котимось окремо, Потойбічні лампи, наче бакени, Ми […]...
8. Юрій Андрухович – Циган Василь На чужих наречених – пояси, мов табу. Зостаєшся один і над глиною постиш… Вилітає на площу нічний табун – Скільки збіглося коней до тебе на посвист! Що ж, коли не скрипаль, то бодай конокрад!.. З кольорової глини вдавай амазонок – Щось горить над чолом (а чолом як Сократ) І ростуть монументи, мов ліси, щосезонно – […]...
9. Юрій Андрухович – Нічна зміна Закіптюжений ангел живе у друкарні, Наче промінь стрибає в дівочі люстерка, На губах залишає цілунки безкарні – Безшелесний, мов тінь, і липкий, мов цукерка. А за вікнами вечір, десята година, Але ясно, як вдень, бо п’ятнадцяте червня. І любовна жага, аж якась голубина, Засвітилась на площі, як відкрита харчевня. І зібралось на дощ, і цвітуть […]...
10. Юрій Андрухович – Котячий концерт Добрий вечір тобі, пане професоре! Пане кредиторе смутку і покори! Поки жовтий місяць небо переоре, Вихлюпнем з мундирів душі, наче море… Ми повисли на деревах – ми нічні коти, Чорним вереском утроб сколихнемо смерк, Виліплені з відчаю й темноти, Ми – зеленоокі, немов Месмер… Заволаємо з гілляк, ніби з чорних веж, Брязнемо по ліхтарях – […]...
11. Юрій Андрухович – Повсюдна присутність у хащах тритонів Повсюдна присутність у хащах тритонів, драконів, Грифонів, піфонів і те, як шаліють коти, Обернуті в духів, поява комет і циклонів – Ознаки, що дихає пекло десь поруч. І ти Знаходиш цей отвір, ступаєш у сморід і морок І йдеш над вогнем. І хитаються ветхі мости, І хто його знає – чорти і хорти, і хвости. […]...
12. Юрій Андрухович – Самоспалення саду З циклу “Нотатки фенолога” Самоспалення саду, і ця нетривка погода, І розмита в деталях телевежі тупа стріла… Повз ряди манекенів, нудні, мов класична ода, Наші лиця пливуть, і на них ніби тінь крила. Це сезону тепла завершальні небесні сплески, Де в нечувану квітку злилися бензин та єлей, Поки вистигне грунт, поки виступлять гострі фрески На […]...
13. Юрій Андрухович – Фотопавло Чи легко упіймати застояне повітря Провулків архаїчних, немов дагеротип, Коли твоя робітня – завалена дровітня, І не виходять очі, а іноді роти?.. І хто нарешті винен, що з нас такі моделі, Що клацає в порожне щелепа-апарат? Таким, як наші, пискам – не місце у музеї, Бо ми – не те що камінь чи дикий виноград. […]...
14. Юрій Андрухович – Марко Поло казав неправду, коли Марко Поло казав неправду, коли Запевняв, нібито мули, воли, осли Над проваллям пітьми і тібетом імли Привели його далі на схід – до Китаю. Шлях його, безперечно, – то блуд петлі. Марко Поло, певно, спав у сідлі. Адже далі на схід немає землі, Адже Індія – це межа, це те, що скраю. Про який там […]...
15. Юрій Андрухович – Ребро Я віддав би своє ребро В анатомічну майстерню. Там велетенські серця різників і коханців, Обвислі й надуті легені курців, Трубачів і склодувів, Меланхолійні пияцькі нутрощі, Татуйований орден героя (акурат над соском) І руки останнього ката По дванадцятім вироку… Ані слова про інші витвори. Я віддав би своє ребро. Може, щось вийшло б із нього – […]...
16. Юрій Андрухович – Атланти і хліб Увечері, коли зійде горіння Зірок і ліхтарів, і наші очі Такі стають глибокі, аж пророчі, А руки від утоми – мов коріння, І в суєту життя, немов у кліті, Пірнаємо,- в освітлені крамниці, Вони стоять повз нас, розвівши лікті,- Опуклі м’язи, ребра та очниці. А винограду плетиво зелене Тече по них. А в них стражденні […]...
17. Юрій Андрухович – І перший сніг, і плавний супокій І перший сніг, і плавний супокій. Цвіте різдвяник – в домі тихе свято. Так мало нам потрібно й так багато – Всього в нас є на вуличці вузькій. Тут на снігу з’являються сліди Колишніх свят, і голоси минулі Угвинчуються в стіни, ніби кулі, І кличуть нас до себе назавжди. Ті погуки – блаженні й больові. […]...
18. Юрій Андрухович – Мандрувати тут у середньовіччя Мандрувати тут у середньовіччя – Все одно, що за князем повзти обозом. Тільки знай дивися в кожне обличчя: Ці хлопаки описані ще Ломброзом – Щось таке злочинне, таке причинне Прозирає з їхніх сумирних писків. В них минуле каторжне, судочинне – Словом, вони схожі на василісків. Осінь – це дорога кудись на північ: На деревах спалах […]...
19. Юрій Андрухович – Елегія післяноворічного ранку Це – спроба написати вірш про нас. І про нашу учту, молоду і п’яну. Яке вино, яку хмільну оману Вливав у юні горла щедрий час! Ми так жили, немов співали джаз. Хоча не джаз, а камерні концерти Зринали нас, і ми ішли в снігах На гору, де ліси росли і птах Кричав про щось таємне […]...
20. Юрій Андрухович – Про театри, цирки та іподроми Про театри, цирки та іподроми Не писав тобі ані слова. Й не буду. Є вагоміші драми, себто погроми: На прохання люду повісять Юду Чи каструють Будду (яка різниця!) На вимогу нарсуду в ніч солов’їну. Я щодня тут їжджу попри в’язницю. Мене вчать любити всю цю країну. Мене вчать: найменша сльоза дитяти Важить більше, аніж усі […]...
21. Юрій Андрухович – Вечеря в шаблековтача Він має щось від різника або від самурая Його ножі то попурі для джазових музик Уста розкрито як врата все до мікрона грає Важливо губи розтягти і зберегти язик Дванадцять дуже гострих страв ножі стилети фінки Гімнастика для щік зубів трахеї язика Та тільки шабля над усе дивіться українки Бо шабля зоряна межа для нього […]...
22. Юрій Андрухович – до пані Варвари Л Натрунний портрет міщанки Варвари Лянгиш (XVII ст.) Зберігається у Львівському історичному музеї Тебе – теплу, погідну, лагідну, окату Хочу кликати з ночі, всю з шовку й брокату. Спалює мене поїдом жадання єдине: Їхати до тебе поїздом більш як дві години. Далі мене знищує пожадання друге: “З темниці музейної виплинь, королево!” – Горлав би на всю […]...
23. Юрій Андрухович – Вулиця Єреванська І Пропадаєш, вічна вулице, в безодні праархівні, Мов папери старозжовклі, на пустирищі згориш, Розбирають по цеглині продувні твої шпаківні, Поперечні зрізи кухонь і пристанища горищ. І тяжку тужаву тайну приблукалого Кавказу, Чорнокнижжя заговору і безмежжя ремесла Виживають у непам’ять, ніби віспу чи проказу, Ніби листя з тротуару, ніби воду із русла. Ці вологі тьмяні кубла, […]...
24. Юрій Андрухович – дух Я знав Йосифу Кун, я знав ще кількох жінок. Песій Ринок вітав мене песім гавкотом, А черниці з вулиці Сакраменток Ховалися в нішах. Ані разу не вигнав мене Макольондра, Я завше мав гроші і розум. Покажи своє місто. Я хочу Йти за отими дівчатами В сукнях червоних. Я хочу дзвонити З оцих телефонних кабін. Я […]...
25. Юрій Андрухович – Ніч Ось тобі, вбога пуста голова, Перше знамення Різдва – Снігу добув ти для білих поем, Вітру черпнувши плащем. Крила не тут, але біль від крила На ніч прип’яв до стола – Мить, наче рибу, ловиш багром І повертаєш в огром. Тільки тепер вона має печать Віщих прозрінь і зачать. Є в ній зима – цегляні […]...
26. Юрій Андрухович – Спокушання Лукавий біс, породжений хвалою, Липкий та сласний, сотворив туман І, зграбно зістрибнувши з аналою, Повів тебе в сади своїх оман… Ти бачив силуетів довгу свиту, Непевну і розмиту, як мара, І ти гадав, що то – картина світу Або принаймні хоч дотепна гра – Лягали на папері чемно й штивно Уламки поз, гримас, і слів, […]...
27. Юрій Андрухович – Азарт У карти, так обшмульгані, що аж, Засіли пан різник і пан музика. Була спокуса виграшу велика, А за вікном був гомін і пейзаж. І все зійшло б гаразд, якби не піка. Вона не йшла – музика впав у раж, Сказав собі: “Ти в пику його вмаж! Дивись, яка паскедна в нього пика!” І різнику в […]...
28. Юрій Андрухович – Сумнів Такої ночі перейду місток, Ступлю на сніг і подолаю схил. Всього мене – до мозку і кісток Пройме мороз, опівночі стосил. О ніч німа, пустельна і совина! Цей холод, ця тілесна печія… Матерія – первинна. Це – провина. (Як не моя й не Божа, то чия?) Мої знання сумнівні і сумні. Тому й жага нутрує, […]...
29. Юрій Андрухович – Темниці Липи в час доцвітання стоять золоті, Безгомінні. “Було тут кілька темниць”, – сказав Неборак. О відлуння колишніх льохів З назвами, як у дівчат чи винарень, – “доротка”, “Під ангелом” і та найлютіша “Татарня”, де очі вмирали найперше, І світло ховалось під пахви, В роти без’язикі! Ця тиша тепер ні до чого. Це навіть не Меморіал. […]...
30. Юрій Андрухович – Забуття Гак, наче брама – то вхід. Є міста, до яких неможливо Зайти через браму. Є міста, до яких неможливо Зайти. І приносять великий ключ, і шукають, Куди б устромити, але Брам немає, сторожа зітерлась На порох. Сім вітрів розкошують На площах і в залах. Навсібіч передмістя відкриті, сторожа Виростає зелена й пругка. “Замарстинів, Кульпарків, Клепарів”, […]...
31. Юрій Андрухович – Цвяхарня Хтось казав: “Ми не ті. Ми присутні в тунелях і вікнах, Але нам не дійти до старої цвяхарні За рогом”. Зостається сідати на сходах, Співати. Може так подолаємо стіни, припнемо Голоси до камінних цурпалків І витремо очі? Може так і почують нас ті, Що чекають за рогом? Зостається шукати себе, І останній сірник, що в […]...
32. Юрій Андрухович – Новорічне Це ненастанне кружляння снігу Западає остання сутінь старого року Тридцять перше грудня нафарбовані вії Вежа ратуші завмерла кранова стріла Розквіт міської ялинки ретуш на обличчях Коломбіна з лотком паляниць і медяників Штучні вогні посіяні по очах і вікнах Маска регулювальника на перехресті Запотілі скельця кухонь кватирки навстіж Переповнені сміттям відра порожні коробки Святі зі снігом […]...
33. Юрій Андрухович – Казкар Я міг би гнати тепле стадо – Мене б життя кудись несло, Або пізнав би легко й радо Просте корисне ремесло. І так лічив би добрі днини, А дзигарі з високих веж Мене хвалили 6 щогодини: “Ти мудро й праведно живеш, Якщо живеш, якщо живеш!” А я – не той, бо родом з райдуг І […]...
34. Юрій Андрухович – Планетарій Вчимося бути далекоглядними Недільного дня тяжіємо до повчальних розваг і видовищ Розглядаємо небо зі сферичної башти Випнутої мов око циклопове Неподалік чортового колеса та літньої естради Виткими сходами прямуємо до зірок Припадаємо до телескопа мов до дерева Наводимо різкість в окулярі Ця чудодійна гармата для споглядання висот Показує нам парад планет На цупкому картоні небесної […]...
35. Юрій Андрухович – Ніжність По той бік пристрасті народжується ніж. Лахмітник Місьо о четвертій ранку Зарізав панну Касю, лесбіянку (як він гадав, а втім, йому видніш). Він пописав ій черево й горлянку, Аж весь шалів, аж весь упав у дріж. Вона ж одно твердила: “Хоч заріж, Я присягла навіки свойму Янку”. (Той саме відбував за згвалтування). Вона була любов […]...
36. Юрій Андрухович – Ринок Замок зіходив на землю все меншими замками, З одною-єдиною баштою, Де графи колишні ставали поволі Фігурами з воску, жокеями, Фотопортретами. Здрібніння квартир і мансард, Навіть шахових партій в альтанках, Відбилось на нашому настрої – Хотілося пити. І врешті, зійшовши по Лисенка, де Обличчя у вікнах немов стародруки, Побачили ми, Як доми продаються, полотна, гравюри, Дівчата. […]...
37. Юрій Андрухович – Птахорізка СЕРЕдНЬОВІЧНИЙ ЗВІРИНЕЦЬ З колекції Мікельаньйоло Романо (він же Густав Зуппе) Це рясне гуляння вбогих при музиці, Під мурами, де випивка і тінь. Це триває свято поїдання птиці При світлі відлітань і тріпотінь. Треті птиці лунко прокричали ранок, І ринок забуяв, як райський ліс. Тож тяжкі тіла знекровлених коханок Закутує в пітьму пан птахоріз. По його […]...
38. Юрій Андрухович – Пиво Ми терпляче прожили годину Липневої спеки. Мотоцикли минулих епох і старі арбалети Лишились позаду. Золота незасвічена Роза1. Й сімсот Неспокійних та спраглих атлетів З пересохлими вусами й нервами. Море, рятуй нас! Купання Для гострих твердих борлаків Чоловіцтва в загарбаній вежі. О як ми слухняно чекали! Кожен ковток є причастям. Рани від стріл проступають Під сорочками. […]...
39. Юрій Андрухович – Життєпис Зиновій Блюм, король шинків і яток, Рожевих лярв улюблелий кумир, Літав по крамарях, немов упир, І, ніби кров, смоктав із них податок. Його стрічали радісним “вей мір!” Під усмішкою, що солодша паток, Він позбавляв їх золота й дівчаток, Але, на жаль, порушив міру мір. З тюрми його звільнили вже совіти – Сяк-так почав по-руському триндіти […]...
40. Юрій Андрухович – Гробниця І ось ми зібралися всі разом ціла родина Коли цвинтарні служаки відітнули Непевний промінь за останнім з нас Ми знову зустрілися як за останніх часів Гри на біржах Катання на фіакрах Недільних балів у заміському клубі Лежимо на твердій підлозі Під мармуровою чашею Що від палого листя й дощівки тяжка Та все ж у пристойному […]...