Юрій Андрухович – Залізниця Станіслав – Рахів



Тут не зійде жива вода і не зросте суниця,
Ми тут поляжемо,

По нас проляже залізниця.

Тут навсібіч посіяно прокльони і хулу,
Який люцифер зажадав лупати сю скалу?

За нами падають ліси і мруть найтонші стебла,
Залізна пані вкрала нас і очі наші стерла.

Повзуть за нами корчмарі, липкі, немов борги,
І нам не змити вже повік ні солі, ні перги.

За виднокраєм, певно, рай – ми віримо поки ще,
На кожній милі після нас маленьке кладовище.

Лишень у землю, а інак нам не втекти з лабет,
І ворушаться пасма гір, як вапняний хребет.

Там наші жили перетнуть кордони й перевали,
І свічі згаснуть у жінок, яких ми обіймали.

І сонце витече з річок, і трісне тіло скель,
Коли ми ліктями проб’єм довічний свій тунель,

Коли долоні покладем на ще гарячі стики,
А нам задзвонять із небес тимпани і мотики:

Ачей пролине вільний птах – зелений паротяг
По дуже стомлених руках, по м’язах, по хребтах!..


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)




Яким був скрудж.
Ви зараз читаєте: Юрій Андрухович – Залізниця Станіслав – Рахів
Copyright © Українська література 2019. All Rights Reserved.