Юрій Іздрик – жовтаве світло астрономів місяця
Жовтаве світло астрономів місяця
Досліджує поверхню наших спин
Ми не спимо – ми дихаємо й світимось
А ніч у червні – всього шість годин
Ми не спимо – ми лежимо без руху
Нас упокорив пульс на двох один
А час кульгає аритмічно й глухо
Бо ніч у червні – тільки шість годин
Бо літо в червні пещене й примхливе
Причин і скутків каламутить плин
Одне за одним йдуть посухи й зливи
Як ніч за днем і все – за шість годин
Здавалося б – лови свою удачу
Тасуй колоду з наслідків й причин
Та наш протест недвижний і лежачий
Бо ніч у червні всього шість годин
А за вікном – вільготність субтропічна
Пахтить бензин палахкотить жасмин
Ми безрухом затримуємо вічність:
Любов у червні – тільки шість годин
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Юрій Іздрик – Є час коли камінь наріжний – зброя Є час коли камінь наріжний – зброя І час коли камінь – тіло і хліб Є час коли світ починають двоє І час коли двох розділяє світ Є час коли небо утримує воду І час коли гине в воді родовід Є час коли світло іде зі сходу І час коли темрява сходить на схід Є […]...
- Юрій Іздрик – ці двоє напевно якісь ненормальні Ці двоє напевно якісь ненормальні – Кажуть про нас на небі Без даху без страху без клятви без спальні Без всього, що іншим треба Блукають в пітьмі і пливуть проти плину Все насамоті й поодинці Хіба так людина шукає людину? Хіба чоловік це і жінка? Хіба вони знають хіба вони вміють? На що сподівається кожен? […]...
- Ті що влаштовані тим… – Юрій Іздрик Ті що влаштовані тим як усе влаштовано Ті що залежні лише від своїх узалежнень Ті що шукають землю свою обітовану Ті що замкнулись у власній невидимій вежі – Всі одне одним ми небезпечно травмовані Всі ми такі неуважні і необережні.. Кожен же чує лиш те що спроможний чути Кожен же бачить лиш те що уміє […]...
- Юрій Іздрик – Cекунди не мають виміру Секунди не мають виміру – Це тільки удари серця У думки немає вибору – Це тільки проекція смерті У слова немає запаху А є тільки колір і смак Ти можеш мені сказати Чому це насправді так? Ти можеш мені повірити – На дотик а не на слово? Ти знаєш якою мірою Й до чого ми […]...
- Юрій Іздрик – Все що у тебе є Все що у тебе є – все воно може боліти Те чого в тебе немає боліти не буде Тож позбувайся добра допоки ще літо І не ховайся від зла бо воно повсюди І не звертай із дороги якої не видно І зупиняйся скрізь де знайдеш спочинок Краще обходити збоку все необхідне Краще не підбирати з […]...
- Юрій Іздрик – Ти сповідуєш страх Ти сповідуєш страх як простий регулятор Ти вдихаєш свій страх наче амфетамін Він тобі заважає повільно вмирати Додає тобі вправності сили і вмінь Вигрібаєш з потоків щоденних агресій Де природний добір – неприродний уже Страх старанно твої береже інтереси І в розколини втеч прослизає вужем Страх холодний мов прах і густий наче осад І мутний […]...
- Юрій Іздрик – А знаєш – буде ще спокій А знаєш – буде ще спокій Хоч в це вже не надто віриться І – правда – буде ще біль Хоч цього вже явно задосить І ночі будуть і дні І море всілякої лірики Й можливість піти світ за очі Не зловживаючи досвідом А ще – похідні від опію Попіл нейронів синапсів Залишмо для світу […]...
- Юрій Іздрик – дощ над озером Дощ над озером (.) означає для риб Лиш дорогу до неба, сусіднього з раєм, Але зграї сріблясті пірнають углиб І вмирають беззвучно. А ми не вмираєм. Ми ховаєм в кишенях тютюн про запас, Номери телефонів, ключі, амулети Від зрад, але зради весь час Переслідують нас. Пролітають комети, У вологій траві прослизають вужі, Саламандри мандрують, повзуть […]...
- Юрій Іздрик – Збережи в собі Збережи в собі те що ніяк не вдається назвати Збережи в собі все що існує як чиста можливість Імена вигорають зникають і назви і дати Розсипається все що здавалось міцним і важливим Збережи в собі вірність на вістрі холодної зради І густі переливи кольорів на райдузі ока Збережи своє вміння плисти у сріблястих свічадах І […]...
- Юрій Іздрик – Я люблю її мозок Я люблю її мозок як потаємну кімнату Де зашторено вікна і зламано ключ у замку Треба бути тут тихо а в разі чого – втікати Чи зникати між привидів що причаїлись в кутку Тут у скринях – поламані іграшки скельця яскраві.. Мідний перстень сережка десяток чи два листів.. Кілька фантиків вибляклих зошит із плямами кави.. […]...
- Юрій Іздрик – Ніч така місячна Ніч така місячна – виють тінейджери Плачуть коти божеволіють пси Ниє душа десь в куточку за ребрами Від передозу краси Ніч така місячна зоряна ясная Око пітьми просто в вікна глядить Око пітьми невимовно прекрасне В барвах свинцю і слюди Ніч така місячна зоряна ясная Видно хоч голки збирай Зоряні війни здаються невчасними Вчасним здається […]...
- Юрій Іздрик – ниті між нами тонкі й невидимі Ниті між нами тонкі й невидимі Прірва між нами глибока і темна Довго долали ми хащі задимлені Аж зрозуміли що це даремно Довго в’язали мости ліанні Аж дов’язали драбину в небо Аж зрозуміли в своїй нірвані – Небо вже зайве його не треба Небу давно вже час помирати Нам вже давно – починати жити Канатохідці […]...
- Юрій Іздрик – Так багато очей у потрісканій стелі Так багато очей у потрісканій стелі Так багато зіниць на нічних небесах Я хотів би жити в безлюдній пустелі Я хотів би бути пустелею сам Я ховав би сліди твої кварцом і вітром Напував би тебе водою оаз А вигадлива fata morgana з повітря Будувала б міста нам – по місту на раз І щодня […]...
- Юрій Іздрик – коли за тобою скучаю чорно Коли за тобою скучаю чорно Повискуючи мов гієна Зневіра і сум мої непереборні І все-таки це офігенно Коли на опучках знервованих пальців Задавнена ніжність не гасне І з цим засинаю і буджуся вранці Це як не крути – класно І навіть коли самота пожиттєва Кидає у розпачі весла Я вірю – мене ти надкусиш мов […]...
- Юрій Іздрик – Ми – крапельки ртуті на рівному полі Ми – крапельки ртуті на рівному полі На сірій безмірній пустій площині Рухливі прудкі досконалі і голі Котитись навчились а жити – ще ні Щенячі забави щоночі щоднини Тваринна захланність звірячий запал Хоч крапелька кожна – це майже людина І світло тремтливе відлите в метал Але проступають пророцтва забуті І стеляться світом зневіра і страх […]...
- Павло Мовчан – “Промкнулося світло і впало на світле – ясне… “ Промкнулося світло і впало на світле – ясне, А зверху осоння яріло зелене; Зітхання злетіло, засвічене днем, Немовби душа відлетіла від мене. Цей день промине… По рожевих снігах Хуртована сутінь відхлине, І скупо зав’яжеться в синіх очах Прозорим прозора перлина… Невже випробовує нас ліпота Малиновим небом, снігами, Аби не ставала глуха чорнота Попереду нас і […]...
- Семенко Михайль – Село без місяця Я не люблю села без місяця. Зимою ночі пусті й страшні. В кімнаті нудно. Я не знаходжу собі місця. Бачу якісь потвори уві сні. Почуваю, що ця запльована річ – Місяць глупий і обезпоезений – Зосередковує всі благання в безтямну ніч. І коли зрештою з’являється – Видається такий заспокоюючий і помпезний. Гарно – так приблизно […]...
- Юрій Андрухович – Етюд неспокою Трава на камені вона Вночі шумить у ранах дому І лугом дихає стіна Рослинне тіло в кам’яному І ми так часто не спимо І видивляемо впівока Як з того боку крізь трюмо Трава зітхнула мов затока Вганяючи коріння клин У ці крихкі тріскучі плити Запасти в усмішки щілин Триматись каменя і жити За крок від […]...
- Юра Матвійчук – Переосмислити весну по – іншому Переосмислити весну по – іншому… Так зливи хочеться й мовчати в тиші, Ловити поглядом весь спокій лісу, Закутавшись в собі й в глибинах віршу… І пити чай у роздумах про світле, Про дні котрі минули й більш не будуть, Й про те, які несправедливі люди, І як сам ховаюся від всього світу… Переосмислити себе й […]...
- Герасим’юк Василь – Старовинне світло З полонини Кознєски і ні з якої другої Вся Чорногора мені – як розповита… З кожної полонинки, З кожного верха Бачу на полонині Кознєсці двох. Стаю на скелю, За яку зайшло сонце, – Бачу першого. Це володар Кознєски, Великий газда Повх. Він дивиться на свої отари – Дивиться на дочку свою одиначку. Стаю на скелю, […]...
- Микола Руденко – Світло й темрява І Де правда – Бог чи той живий потік, Який засіяв землю чудесами?.. Тобі належить витратити вік, Щоб мовити просвітлено: те ж саме! Чи в назвах справа?.. Вічну круговерть Давно уже збагнули мудрі люди: Життя – це Світло. Темрява – це смерть… І так усюди по світах, Усюди!.. Жили б ми завше у добрі – […]...
- Павло Мовчан – Світло Я повів почув, мой незримий хтось рухавсь, Та жоден листок на кущі не хитався. Судомою зору і дзеркалом слуху Когось видивляв, та ніхто не являвся. Чи промінь пройшов, бо побільшало світла, Тепла прибуло, зароїлася радість; Чи сіллю осіла вся спіль цьоголітня У гроні вина серед тихого саду. І плоть моя, світлом ущертно налита, Була запечатана […]...
- Микола Вінграновський – Погасло на ніч світло Погасло на ніч світло, лиш десна Вустами темними Свій берег п’є і хоче. 1975...
- Ольга Анцибор – Світло любові Я тебе приворожила, Я тебе причарувала. Тобі темними ночами Своє серце віддавала. Віддавала своє тіло, Відкривала свою душу. Час пройшов, ніч пролетіла, Я ж тепер страждати мушу. Я страждаю-бо кохаю, Я сумую-бо розлука, Чи надовго, я не знаю, А в душі солодка мука. В серці туга за тобою, В грудях щем, в душі вагання, Щастя […]...
- Світло материнського серця (за поезією Б. Олійника “Пісня про матір”) I. Величальна пісня матері – упродовж віків в українській поезії (від Шевченкового “Там матір добрую мою… ” до Тичининого “Матері забуть не можу… “; жінка-мати – краса світу, його безмежність і незбагненність, заступниця, порадниця, наставниця: рідний дім, квітучий сад, запашний степ, наша Батьківщина). II. Уславлення й возвеличення Матері в поезії Б. Олійника. 1. Вплив біографічних […]...
- Жовтіє світло з темноти… – Ахматова Анна “Широк и желт вечерний свет… “ Широк и желт вечерний свет, Нежна апрельская прохлада. Ты опоздал на много лет, Но все-таки тебе я рада. Сюда ко мне поближе сядь, Гляди веселыми глазами: Вот эта синяя тетрадь – С моими детскими стихами. Прости, что я жила скорбя И солнцу радовалась мало. Прости, прости, что за тебя […]...
- Іван Непокора – Cтавиш платівку і вимикаєш світло Cтавиш платівку і вимикаєш світло Докурюючи останню на нині цигарку Лягаєш поруч Тепла і стомлена Десь кажеш дощить Десь кажеш уже осінь І ті У кого осінь П’ють вино Діляться яблуками й новинами Отримують листи і рахунки за світло Любляться якось стриманіше Бачаться рідше бачать більше Мерзнуть П’ючи на балконі ранкову каву Мерзнуть Чекаючи на […]...
- Юрій Андрухович – Ветерани, що пишуть вірші, скарги Ветерани, що пишуть вірші, скарги, Одаліски, що поночі йдуть на лови, Аноніми, що вкупі становлять черги, Франкмасони, що в’ють павутини змови, Пушкіністи, твердим розчулені знаком, Патріоти, над кіром пониклі в думах, Юнаки, що б’ють або ставлять раком, Пияки, що знаються на парфумах, Росіянки пишні, з яких купецьке Випирає щоками, грудьми, задами, Кавалери їхні, також опецьки, […]...
- “Боровся я за щастя для людини, за світло в чорній млі” (П. Грабовський) (2 варіант) Історія української літератури XIX століття дуже точно відбиває становище українського народу – безправне, підневільне і, звичайно, безрадісне. Можливо, тому так багато серед письменницьких біографій сумних, навіть трагічних. Життя П. Грабовського – одна з них. Доля відпустила йому 38 років, з яких 20 пройшло на засланні. З юності й до смерті український поет страждав на чужині, […]...
- Світло в поезії І. Бродського Іосиф Бродський – нова ера в історії російської поезії. Поет, який творив у XX ст., він безумовно поет XXI століття. Він вивів російську поезію з глухого кута авангардизму і безглуздя, довівши, що навіть переміщення предметів уже поезія, якщо до справи взявся Поет. Страницу и огонь, зерно и жернова, Секиры острые и усеченный волос Бог сохраняет […]...
- “Боровся я за щастя для людини, за світло в чорній млі” (П. Грабовський) (1 варіант) Місце П. А. Грабовського в українській літературі особливе. Поет, який більшу частину життя провів на засланні або в тюрмі під наглядом поліції, не тільки не зневірився, не впав у розпач, ні, він створив цілий ряд чудових поезій, які могли б прикрасити найбагатшу літературу світу. Про що і як писати? Це питання постає рано чи пізно […]...
- Боротьба за світло у поетичній п’єсі І. Кочерги “Свіччине весілля” Історична драма у віршах “Свіччине весілля” – твір глибокий, ліричний, навіть музичний за своєю мовою. Часто точаться дискусії навколо історичних творів та їх відповідності перебігу історичних подій. Чи має право автор змінювати щось, додавати своє до того, що зафіксовано в документах, домислювати або переробляти історію? На мою думку, митець вільний у своїй творчості. Згадаймо вислів […]...
- Мар’яна Невиліковна – Тридцять шість крапка шість Тридцять шість крапка шість у періоді – Надстабільність твоєї байдужості – Губить лінію, губиться дуже і В губи тулиться першим приводом Для весни… нам не стати колишніми, Нам не статися, ні, не бреши собі Твої шизи залишаться шизами, Твої віри осядуть віршами… Тричі шість, три чи шість… чіткість зрушено. Я змерзаю, я в губи… зігрій […]...
- Юрій Андрухович – Сумнів Такої ночі перейду місток, Ступлю на сніг і подолаю схил. Всього мене – до мозку і кісток Пройме мороз, опівночі стосил. О ніч німа, пустельна і совина! Цей холод, ця тілесна печія… Матерія – первинна. Це – провина. (Як не моя й не Божа, то чия?) Мої знання сумнівні і сумні. Тому й жага нутрує, […]...
- Юрій Андрухович – Самійло Немирич САМІЙЛО НЕМИРИЧ, АВАНТУРНИК, Посаджений за гвалт у вежу, Самому собі Вчора був ти герой одягався у плащ Їздив кіньми і саньми співав пияцьки Нині сівши у вежу ридай пропащ Згвалтувавши дівча що розносило пляцки Може сп’яну а може скосив тебе шиз Я не бачу причин для такого лайдацтва Тож лежи в ланцюгах лунко кинутий вниз […]...
- Юрій Андрухович – І перший сніг, і плавний супокій І перший сніг, і плавний супокій. Цвіте різдвяник – в домі тихе свято. Так мало нам потрібно й так багато – Всього в нас є на вуличці вузькій. Тут на снігу з’являються сліди Колишніх свят, і голоси минулі Угвинчуються в стіни, ніби кулі, І кличуть нас до себе назавжди. Ті погуки – блаженні й больові. […]...
- “Жовтіє світло з темноти… ” (скорочено) – Ахматова Анна “Широк и желт вечерний свет… “ Широк и желт вечерний свет, Нежна апрельская прохлада. Ты опоздал на много лет, Но все-таки тебе я рада. Сюда ко мне поближе сядь, Гляди веселыми глазами: Вот эта синяя тетрадь – С моими детскими стихами. Прости, что я жила скорбя И солнцу радовалась мало. Прости, прости, что за тебя […]...
- Юрій Тарнавський – Старий король На троні Зі своїх костей, Що скриплять, І з власної Розхитаної Тіні Він сидить У короні З мух На лисій Голові, І сльози З вапна Та синьої Фарби Течуть По його Щоках. Замість берла, Він тримає Свій вказівний Палець, Замість держави, Чашку Свого холодного Коліна. Він одягнений Тільки в голі Стіни, Взутий Тільки В запилені […]...
- Катерина Лук’яненко – Зрада Стікає голос телефонним дротом, Зловісна тиша відповідь дає… Усі слова вже списані в блокноті, Немає слів… Здавалося – що є… Здавалося, попереду вся вічність – Зігріте сонцем чергування днів… Неправда! Все неправда! Яка прикрість… Здавалося, що він її любив… Здавалося, що у її долонях, Чоло схиливши, долю цілував… Для почуттів немає заборони! Здавалося, хоч трохи […]...
- Юрій Андрухович – Ще о шостій ранку пітьма З циклу “Нотатки фенолога” Ще о шостій ранку пітьма. Непочатий сніг, наче луг. І небес на небі нема, Тільки вітряні гнізда хуг. Тільки вкутані у мішки Тьмяні ружі з-над холодів Знаменують земні стежки На німих розпуттях садів. Перша зміна о восьмій – час Освітити вікна і шлях. Починається світло з нас, Ніби вічна вода в […]...
За що відповідає людина твір-роздум.