Юрій Тарнавський – Антиукраїна
На поверхні хортиць, запалі, як щоки,
Виходять ті, що залишилися з запорожців,
Одягнені в модерні шаровари піжам
І з мовою, знищеною Рязанню, як хемікалією.
Деякі стараються закрити свою совість
Вишивками, які до цього замалі,
Інші прикривають її бандурами, як наготу
Фіговими листками,
І всі, говорячи, вживають то тут, то там слова
“борщ” і “вареники”,
Ніби вірячи в забобон, що вони магічні.
Країно дач дядьків Томів,
Де багато нагоди для шлунків робити карієри,
Як при зіткненню антиречовини з речовиною,
Відбудеться страшний вибух, коли ти стрінешся
З Україною!
13.02.1970
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Юрій Тарнавський – Росія Країно, що страждаєш на комплекс материнства І обмотуєш інші нації колючим дротом своєї любови, Хіба не знайдеться серед твоїх синів Хоч одного, який сказав би: “Залиши їх, мамо!” Країно-велетню, ти живишся безборонними книжками, Мов немовлятами в дитинцях бібліотек – Я жив би й мільйон років, щоб пройти тебе до краю, Опираючися на ніж, як на […]...
- Юрій Тарнавський – Україна Не степами і не горами Простяглася твоя географія – На півкулях мільйонів сердець І крізь невидимі простори пісень. Не створила тебе історія, А туга за твоєю красою. Ти народилася в душах, як поезія, І твоє поняття звучить, як метафора. – Країно зі стогонів і молитов, Важливий продуценте смерти, Недаром своєю формою Нагадуєш розжоване серце. 27.01.1965...
- Юрій Тарнавський – Я Я не поет, Бо мої слова грубі, Як поліна, І не мистець, Бо мадонни німі до мене, Як чужі фотографії, І не філософ, Бо не можу читати Ні Канта, Ні декарта Але коли ніч І коли пече мозок, Що мені робити? – коли б я вмів ходити на голові, Я ходив би...
- Юрій Тарнавський – A Spiritual Голос: Людина є з піску, О, з піску і з води, Він сотворив її, Бо йому було сумно Серед зелених дерев І червоних птиць Хор: Він сотворив людину З піску і з води, Бо йому було сумно Серед червоних птиць Голос: Людина є сама Між землею і небом, Як голос бубна є вночі, Бо вгорі […]...
- Юрій Тарнавський – Жінка іде в сад Жінка іде в сад, Бере з собою руки, Приладдя, подібне до своїх кінцівок, Торкається скель, які Минає, немов з кущів, Струшує з них краплі, Неподільні, як непаристі числа, Зачіпляється частинами тіла Кущів, блискучих від дощу, Як скелі, з гострими боками, що не гнуться, Грунт сягає її легенів, І вона забуває, що мусить дихати. Вона заглядає […]...
- Юрій Тарнавський – Сад має обличчя упиря Сад має обличчя Упиря, хоч починає Цвісти, напух від Тиші, як від крови, як Губи, посиніло його Каміння, простягає до шиї Свій грунт, покорчений, як Пальці, як очі, Вирячені його круглі квіти. Ніщо не знаходиться За ним, ніхто Не наказав йому З’явитися, тільки три Літери значить його Назва, і мороз іде по Шкірі, коли думати […]...
- Юрій Тарнавський – Немає Бога Немає Бога, як Немає причини плакати Чи сміятися, усе Відбувається так, як Могло б не відбуватися, усе Існує так, як могло б не Існувати, порожнечу можна Назвати антиречовиною, предмети – Антидірами. Страшне плетиво окружає Нас, часами Стискається довкруги Нашого горла – вузли зі Шнурів і щілин, петлі З обіймів і самоти....
- Юрій Тарнавський – Старість Казанови Кожного погідного ранку Казанова, Одягнений в рожеві жіночі панчохи, Виходить на вузькі левади міста Збирати зомлілі метелики презервативів. Стіни його кімнати облуплені Змощеними муміями поцілунків, Які він витяв тремтячою рукою Із уст старих дів, що померли. Кажуть, що коли вночі лунають Хрипкі еха стогонів в його кімнаті – Це на пустих площах свого висохлого тіла […]...
- Юрій Тарнавський – Вісім очей Вісім очей, Я маю Вісім Очей – Одні очі, Щоб бачити Мою шкіру, Що жде повороту Твоєї Із пасовиськ Туману, Другі очі, Щоб бачити Мої пальці, Що шукають Своєї батьківщини В твоїх устах, Треті очі, Щоб бачити Мій віддих, Що жде Своїх контурів На теплих рогах Твоєї шиї, І п’ять очей, Щоб бачити Твоє обличчя, […]...
- Юрій Тарнавський – Старий король На троні Зі своїх костей, Що скриплять, І з власної Розхитаної Тіні Він сидить У короні З мух На лисій Голові, І сльози З вапна Та синьої Фарби Течуть По його Щоках. Замість берла, Він тримає Свій вказівний Палець, Замість держави, Чашку Свого холодного Коліна. Він одягнений Тільки в голі Стіни, Взутий Тільки В запилені […]...
- Юрій Тарнавський – Болить голова Болить голова, як Книжка лежить на столі, як Дерево стола тримає на Собі цю книжку, як очі Дивляться з одної сторони Обличчя на світ, у Якім стіл і книжка тривають, як Біль голови. Недалеко знаходиться Місце, де можуть Боліти серце і зуби, і Очі тримаються купи в Однім куті, де мало Хто заглядає, і де, […]...
- Юрій Тарнавський – дехто не хоче вмерти Дехто не хоче Вмерти, як хотів Мати іграшку Дитиною, не Може їсти від Бажання, дістає Гарячку серед Ночі, треба для Нього лікаря, щоб Дав йому заспокоєння. Смерть відбувається Спокійно, так, як стіл Стоїть посеред кімнати, життя Це не ріка, зникнення Краплі не залишить сліду в ньому....
- Тарнавський Юрій – Біографія Юрій Тарнавський (1934, Турка, Львівська область) – український поет та прозаїк, один із засновників Нью-Йоркської Групи, та співзасновник і співредактор її літературно-мистецького річника “Нові Поезії”. Юрій Тарнавський народився 3 лютого 1934-ого року в місті Турка на Бойківщині. Його мати була учителькою, а батько учителем і директором школи. до 1939-ого року він провів дитячі роки у […]...
- Юрій Тарнавський – Птах сидить на гілці Сидить птах на Гілці, на дереві, Що розгалужується від Його ніг, притискає Кольорову голову до Ока, великого й прозорого, Як вікно, розсуває Пір’я, немов важкі Портьєри, чує, як Від хвилювання б’ється у Грудях серце. На другім боці лежить Світ, поділений на дерева, Траву, каміння, дії З’являються між і Перед ними, як діти, Перебігають з місця […]...
- Юрій Тарнавський – Птах не сидить на гілці Не прилетів птах До гілки, видно На ній тільки місце Для його ніг, довкруги Неї порожнечу, подібну До саду, купи білого Повітря, ширші вгорі, балянсуються На її кожній бруньці. Хтось приклав тисячу Холодних дзеркал До неї, і в кожнім Вона не ворушиться, немов Описана словами на папері....
- Юрій Андрухович – Врешті дочекалися і ми благої вістки З циклу “Нотатки фенолога” Врешті дочекалися і ми благої вістки: Прах дорожній гілкою і квіткою запах – Знову городянки, мов еквілібристки, Промивають вікна майже в небесах,- Як вони утримують горішню рівновагу Над майданним гомоном круглої землі! Ніби визнають лишень захмарну тягу, Надвечірні спалахи малюючи на склі… Ніби все спочатку. Йдуть великі свята – Болісні, мов […]...
- Юрій Андрухович – І перший сніг, і плавний супокій І перший сніг, і плавний супокій. Цвіте різдвяник – в домі тихе свято. Так мало нам потрібно й так багато – Всього в нас є на вуличці вузькій. Тут на снігу з’являються сліди Колишніх свят, і голоси минулі Угвинчуються в стіни, ніби кулі, І кличуть нас до себе назавжди. Ті погуки – блаженні й больові. […]...
- Юрій Андрухович – Щойно червень З циклу “Нотатки фенолога” Щойно червень, а пахне від лип, ніби в липні – Переповнена дійством напружена мить. Передчасні світанки, мов сурми невсипні, Понад нами гучать, аж у грудях шумить. Ще вокзали, мов нефи,- порожні і чисті, Ще на шпалах роса і прозорий перон, Але перші прожилки пожовкли у листі, Ніби торкнуті легко вологим пером. […]...
- Юрій Андрухович – Вулиця Єреванська І Пропадаєш, вічна вулице, в безодні праархівні, Мов папери старозжовклі, на пустирищі згориш, Розбирають по цеглині продувні твої шпаківні, Поперечні зрізи кухонь і пристанища горищ. І тяжку тужаву тайну приблукалого Кавказу, Чорнокнижжя заговору і безмежжя ремесла Виживають у непам’ять, ніби віспу чи проказу, Ніби листя з тротуару, ніби воду із русла. Ці вологі тьмяні кубла, […]...
- Юрій Андрухович – Жовтень. Вечір Ми ввійшли в цю осінь, як в алею… Осене, прийми нас і помилуй! Гіркота земного привілею: Пережити світло, мов помилку,- Як над нами болісно смеркає! – Тонко рветься день, аж нам відкрилось; Полум’я минає і зникає, Щоб золою стати, ніби Крилос*. Але спалах! наче засвітила Барва крові з розписів настінних, Барва меду, ягоди і тіла […]...
- Юрій Андрухович – Ще о шостій ранку пітьма З циклу “Нотатки фенолога” Ще о шостій ранку пітьма. Непочатий сніг, наче луг. І небес на небі нема, Тільки вітряні гнізда хуг. Тільки вкутані у мішки Тьмяні ружі з-над холодів Знаменують земні стежки На німих розпуттях садів. Перша зміна о восьмій – час Освітити вікна і шлях. Починається світло з нас, Ніби вічна вода в […]...
- Юрій Андрухович – Прадід Пізній гуляко, аскете з Ассізи! Атональна днина по тобі тече. Борода пожовкла, як трава осіння. Що воно шукає? дівоче плече? – Впився б у нього з жагою південною – Так жираф об’їдає листя з віт… Он як витанцьовує над ямою поденною Білий, мов лотос, астральний живіт! Іноді з-за скелець потойбічно глянеш, Гордливо знеціниш їдло та […]...
- Юрій Андрухович – Країна дітей “Усяке місто й містечко в землі козаків багаті мешканцями, надто ж маленькими дітьми. У кожному місті безліч дітей, і всі вміють читати, навіть сироти. Вдів і сиріт в цій країні дуже багато, чоловіків їхніх повбивано у безперервних війнах. Але в них є гарний звичай: вони одружують своїх дітей зовсім юними, і з цієї причини вони […]...
- Юрій Андрухович – дочекалися З циклу “Нотатки фенолога” Дочекалися. Під небом зацвіла осіння рана – В золотій оселі смутку не живу, а розкошую. Трохи полум’я вмістила у пейзаж віконна рама, І поки ще палахкоче світоч дерева ошую. Доростаємо. І листя щораз більшає в господі. І коли ступаю листям, відчуваю, що існую. От і знов – поважчав досвід, ніби камені […]...
- Юрій Андрухович – Атланти і хліб Увечері, коли зійде горіння Зірок і ліхтарів, і наші очі Такі стають глибокі, аж пророчі, А руки від утоми – мов коріння, І в суєту життя, немов у кліті, Пірнаємо,- в освітлені крамниці, Вони стоять повз нас, розвівши лікті,- Опуклі м’язи, ребра та очниці. А винограду плетиво зелене Тече по них. А в них стражденні […]...
- Юрій Андрухович – Котячий концерт Добрий вечір тобі, пане професоре! Пане кредиторе смутку і покори! Поки жовтий місяць небо переоре, Вихлюпнем з мундирів душі, наче море… Ми повисли на деревах – ми нічні коти, Чорним вереском утроб сколихнемо смерк, Виліплені з відчаю й темноти, Ми – зеленоокі, немов Месмер… Заволаємо з гілляк, ніби з чорних веж, Брязнемо по ліхтарях – […]...
- Юрій Андрухович – Мандрувати тут у середньовіччя Мандрувати тут у середньовіччя – Все одно, що за князем повзти обозом. Тільки знай дивися в кожне обличчя: Ці хлопаки описані ще Ломброзом – Щось таке злочинне, таке причинне Прозирає з їхніх сумирних писків. В них минуле каторжне, судочинне – Словом, вони схожі на василісків. Осінь – це дорога кудись на північ: На деревах спалах […]...
- Юрій Андрухович – Коломийський полк у Парижі Палаце правосудний тріумфів арко Обскубані когути плюмажні офіри Машируючи під арков переможно шпарко Співаємо хрипко немов обозні фіри Слава нашим генералам конюхам слава Слава Богу пройшли-сьмо рим і Крим і півпекла В’ється в небі фана рвана як халява Сто фортець добуто і згага запекла Миром пахне як миртов лопочуть газетки Же конець усім войнам же […]...
- Юрій Андрухович – Алхімія В реторті вариться коктейль – Твоя й моя першооснова, Якої давній менестрель Шукав із музики і слова, – В реторті вариться коктейль (oh, yes, my baby!) Я – Фауст, Гамлет, Вільгельм Тель! Я сплю на небі! Та будні стомлено шиплять В розпечених побитих тиглях, І в суміші отій киплять Сполуки спогадів застиглих. Коли по буднях […]...
- Юрій Андрухович – Лемберзька катастрофа “дня 14 липня 1826 року прийшла подія, що потрясла цілим Львовом: Стара ратушева вежа пополудні зарисувалася й о годині чверть на сему Вечором з великим тріскотом завалилася. Наперед вже опорожнено Ринок з людей, але все-таки у звалищах погиб трубач, двох жовнірів і Кількох робітників”. І. Крип’якевич “Історичні проходи по Львові” З отого дня суремного, як […]...
- Юрій Андрухович – Постріл Ти заповзеш, нечутний, ніби вуж, У золоті дзеркала установи, Поправиш ружу й посміх Казанови І сам собі накажеш: кроком руш До кабінету, де – вершина змови. Тебе чекає мрець – очей не мруж, А, вихопивши револьвер із руж, Спрямуй на нього дуло тридюймове. Ти станеш в цю хвилину шестикрилим, А він повільно зсунеться на килим, […]...
- Юрій Андрухович – Це столиця держави. Тут досить людно Це столиця держави. Тут досить людно. І не досить зелено для ботанік. Хоч насправді це ніби судно /чи судно?/ І не так ковчег воно, як титанік. Досить людно, й тому нестача киснева Як і всюди, найбільше невдах і дурнів. Кожен з них, не добігши до брами неба, Має право на прах і на місце в […]...
- Юрій Андрухович – Ветерани, що пишуть вірші, скарги Ветерани, що пишуть вірші, скарги, Одаліски, що поночі йдуть на лови, Аноніми, що вкупі становлять черги, Франкмасони, що в’ють павутини змови, Пушкіністи, твердим розчулені знаком, Патріоти, над кіром пониклі в думах, Юнаки, що б’ють або ставлять раком, Пияки, що знаються на парфумах, Росіянки пишні, з яких купецьке Випирає щоками, грудьми, задами, Кавалери їхні, також опецьки, […]...
- Юрій Андрухович – Етюд крейдою Місто зітхнуло на вищім регістрі Готика гостро випнута кість Зупиняю дійство на самому вістрі Хтось біля мене яблуко їсть Неба облатка Барокко арок Змальований крейдою сірий фронтон Як це схоже На профілі секретар-друкарок Гіпсові голівки німих мадонн Все навіки колективне фото В мить просвітлень І тремких затиш Паперова вічносте кам’яна марното Як ти сяєш ніби […]...
- Юрій Андрухович – Етюд ремонту Пізнє літо пишне мов латина Крейдяний пейзаж на золотому І безнога лялька климентина Доживає на уламках дому Житла мов лункі концертні зали Ходять малярі в чудних беретах У довічний вирій проячали Лебеді на вицвілих веретах Слоники і котики і кахлі Жужмом полягли на полі втечі Галактичний пил у горлі печі А вазонки висотані й чахлі […]...
- Юрій Андрухович – Вуличний етюд Вітер то птах опівнічний змах Що там за вікнами в сонних домах Тьмяні жарівки свічковий сад Тихі водойми рожевих кімнат Риби на стінах безгучно шепочуть З кранів іржаві потоки хлюпочуть Отже прийшла кристалічна тверда З чорних лісів запізніла вода Промінь метелика в люстро влетів Місячно вигнуті спини котів Чаші чарки на серветі Сервант Погруддя мислителя […]...
- Юрій Андрухович – Павло Мацапура, злочинець Павло Мацапура – ніжинський полковий кат, страчений 1740 p. за “ядение человеческого мяса і прочия Богопротивныя злодеяния”. З коментарів до “Енеїди” І. Котляревського. Наша змора нічна ти давиш на дух як магніт Що за черево бідне носило сей капосний плід Прогорів у злобі своїй ніби отруєний гніт Мацапура павло скверносій солодій содоміт Аж тепер йому […]...
- Юрій Андрухович – Ти знову повертаєшся в той дім Ти знову повертаєшся в той дім, Де, мов гіркі сувої самовидця, Лежать роки. А вже прийдешні лиця Біліють, ніби маски з пантомім. Ти площу прочитав, як письмена,- Це середмістя, звичне і крамничне, Тепер для тебе вічне і граничне – Твоя вітчизна, щедра й кам’яна. Ти – мить свого народу, тільки мить. Уперше тут почув ти, […]...
- Юрій Вітяк – Хлопчик в пасмистій піжамі Хлопчик в пасмистій піжамі, Примус – скінхедівська стрижка, Гарт – а в думках – передишка, Мука легальна, без мірки, В генах давидова зірка, В шлунку убогі об’їдки – Бран, що не має хвіртки. Камери і катівні – Врешті родина разом, Швидко, до третіх півнів, Буде впиватись газом. Потім – Тіла у пічку, Ніби хлібину мама… […]...
- Юрій Андрухович – Життєпис Зиновій Блюм, король шинків і яток, Рожевих лярв улюблелий кумир, Літав по крамарях, немов упир, І, ніби кров, смоктав із них податок. Його стрічали радісним “вей мір!” Під усмішкою, що солодша паток, Він позбавляв їх золота й дівчаток, Але, на жаль, порушив міру мір. З тюрми його звільнили вже совіти – Сяк-так почав по-руському триндіти […]...
Національні символи диктант.