За літописом Самовидця – Стус Василь

Украдене сонце зизить схарапудженим оком,
Мов кінь навіжений, що чує під серцем ножа.
За хмарою хмари. За димом пожарищ – високо
Зоріє на пустку усмерть сполотніле божа.
Стенаються в герці скажені сини України,
Той з ордами ходить, а той накликає Москву.
Заллялися кров’ю всі очі пророчі. З руїни
Вже мати не встане – розкинула руки в рову.
Найшли, налетіли, зом’яли, спалили,
Побрали з собою весь тонкоголосий ясир.
Бодай ви пропали, синочки, бодай ви пропали,
Бо так не карав нас і лях-бусурмен-бузувір.

/> І Тясмину тісно од трупу козацького й крові,
І Буг почорнілий загачено тілом людським,
Бодай ви пропали, синочки, були б ви здорові,
У пеклі запеклім, у райському раї страшнім.
Паси з вас наріжуть, натягнуть на гузна вам палі
І крові наточать – упийтесь кривавим вином.
А де ж Україна? Все далі, все далі, все далі.
Наш дуб предковічний убрався сухим порохном.
Украдене сонце зизить схарапудженим оком,
Мов кінь навіжений, що чує під серцем метал.
Куріє руїна, кривавим збігає потоком,
А сонце татарське стожальне разить наповал.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Які твори називають епічними.
Ви зараз читаєте: За літописом Самовидця – Стус Василь
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.