Загальнолюдські цінності в романі “Маруся Чурай” (1 варіант)
Ще й досі вчені гадають, чи жила на світі Маруся Чурай, яка написала чудові пісні, що й донині співає український народ. І якщо вчені гадають, то Ліна Костенко була впевнена в тому, що Чураївна – історична особа. Тому і написала історичний роман-роздум про життя та долю України, і не тільки України, ай талановитих, мужніх людей, здатних на велику любов, і людей, для яких не існує поняття вірності й честі. Як болісно, що є на світі люди, такі різні за уподобаннями, за звичками, за смаками, за життям.
Маруся Чурай в романі – своєрідний поетичний
Звитяги наші, муки і руїни
Безсмертні будуть у її словах.
Вона ж була, як голос України,
Що клекотів у наших корогвах!
Талановитість, щирість, вірність відрізняли Марусю
Злочинниця, а так би й зняв би шапку. На смерть іде, – а так би й поклонивсь. Так, у Марусі Чурай була велика й прекрасна душа, здатна на добро й любов. Завжди вимоглива до себе, до інших дівчина ставилась доброзичливо, навіть намагалася виправдати їхні вади і підступні вчинки. Найбільше картає вона себе за те, що своєчасно не розпізнала Гриця, що захопилася зовнішністю і неглибокими проявами його козацтва. На відміну від багатьох інших, Маруся по-своєму уявляє подружнє життя, на перше місце вона ставить духовну єдність, вірність і рівність у всьому. Коли Гриць благав Марусю простити рому, вона не змогла цього зробити, бо зганьблене кохання не може бути чис-. тим. Крім того, вона не може скласти щиру пісню, пісню від душі.
Маруся дуже вболівала і за свій край, свою Батьківщину. Вириваються у неї збентежені слова:
Оце мій Київ, це моя вітчизна,
Залиті кров’ю київські вали.
Ой, люди, люди, Божа подобизна,
До чого ж ви цю землю довели?!
Зовсім не таким був Гриць Бобренко. Це взагалі складна натура, бо на нього великий вплив мали дві сім’ї – Чураїв, найближчих сусідів, які сповідували козацьку честь і любов до народу, і Вишняків, які жили для себе, для збагачення. Гриць добрий, працьовитий, чотири роки був у походах, відзначився хоробрістю, дослужився до хорунжого. З дитячих років любив Марусю. Але в його сім’ї панувала дріб’язковість, прагнення зрівнятися з багатими. Гриць виявився нестійким. Докори, гризня обмеженої селянки-матері, яка єднала сина з багачкою Галею, призвели до духовного неспокою і роздвоєності. Тому і скаже згодом Маруся:
Моя любов чолом сягала неба,
А Гриць ходив ногами по землі.
Так, не могли вони зійтися – Маруся і Гриць, – бо дуже різні вони були, по-різному дивилися на життя. Маруся бачила його красу, кохалася в ній і сама створювала її. Вона мала велику, невмирущу душу, яку не можна було нічим підкупити. Грицеві цього було не дано. Він пішов іншою стежкою, втратив духовне багатство і кохання, змізерніли його прагнення, його оточення. Ось як він вважав:
З’єднаєм що, нестатки до нестатків?
А як землі нам мати не одпише?
А ще ж стягтися треба й на коня.
Кохання надовго не могло виникнути у таких різних людей, як вірна Маруся і зрадливий Гриць. Смерть для нього стала, мабуть, єдиним виходом з цього становища. Він не міг більше продовжувати так жити. Як і Маруся.
Читаючи невмирущий роман Ліни Костенко “Маруся Чурай”, розумієш, наскільки сильна була натура у дівчини Марусі, яка вона була чиста, вірна, духовно багата, яка вона була талановита. І в противагу їй – Гриць, нерівна їй душа. Гриць, здатний на зраду, здатний завдати тяжкого болю. Правдива історія, яка, на жаль, дуже часто має продовження і в наші часи…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Твір козача левада.