Залишусь я собою



Проснулася.
Відкрила очі.
Згалала все…
Хтось напророчив
Долю мені?
Та ні… а може так і мало бути?
Лиш щось не схоже…
У мене в хаті запах рути,
І він нагадує печаль…
До чого б це? Це ж просто жаль…
Він знову давить мої груди,
Не можу дихати, повсюди…
Все, що нагадує минуле… .
І як забути??
Промайнуло..
Усе, немов хруснув кришталь…
Такий крихкий…
Немов педаль,
Натиснув хтось,
Якийсь прохожий, мені чужий.
Він захотів мені нещастя?
Та чи великий, чи малий – це

не важливо.
Важливо те – що так жахливо
Історії прийшов кінець…
Не зрозуміла я, чому ж?
Вона так скоро й вередливо змінила хід???
Тоді кому ж від цього легше стало?
Самій історії?
Напевне їй…
Лиш не мені…
Якби забутись, було б простіше… .
А так?… .Хоч розірвись…
Лиш би заснути поскоріше,
Поринуть в сон, так, як колись… .
Коли я ще була малою,
Коли все так було чудово…
А ось тепер хоч би водою
Змити із себе оту тягу!
Може я зможу?
Я маю час, немов звитягу…
Переживу… .Перетерплю душевний біль… .
Надія є, хоч невелика…
Що пройде
час, я все забуду…
Порозумнішаю і роздобуду… щасливі дні..
І буде тихо,
Спокійно й солодко мені…
Відійде лихо.
Тільки б без спогадів прожити.
Хоч відключитись? Заблукати?
І вже нічого не шукати…
Саму себе переродити…
І гідність й честь свою промити,
Профільтрувати… ..
Чекати, всього лиш чекати…
Я мушу справитись, інакше
Та порожнина у мені
Не дасть мені уже спокою.
Вона взяла мене, і я чомусь на дні…
Я вистою, і я відстою…
Щастя своє…
Все, що написано в вірші,
Все, від душі, від пережитого лиш мною…
Я написала – стало легше,
Всього лиш чуть,
І все ж, залишусь я собою…
Пройду цей путь… .


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Мій улюблений літературний герой за сестрою.
Ви зараз читаєте: Залишусь я собою