Заворожена криниця – Куліш Пантелеймон
Вертоград моей сестры…
Пушкин
У сестри моєї тихо
Процвітає сад в ограді.
Кинамон, моя утіха,
Нард, алое в любім саді.
Там квітки, як в божім раю,
Що на Тигрі да Євфраті,
Зорями в траві зоряють,
Тонуть-плавлють в ароматі.
Там гранати наливнії,
Солодощів дивних повні…
Гудуть бджоли золотії,
Мов з Едему тихі дзвони.
Серед саду-винограду
В кринах схована криниця…
Мойму серцю на відраду
Заворожена водиця.
Заворожена й заклята,
Щоб не знали люде ходу:
Бо призначено для брата
Чисту воду-прохолоду.
Вітре тихий від заходу!
Вводи волю мого серця:
Повінь чарами на воду,
Нехай ллється, нехай ллється.
Вітре буйний аквілоне!
Подми чарами, крилатий,
На ті нарди, кинамони,
Нехай каплють аромати.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Пантелеймон Куліш – Заворожена криниця ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ ЗАВОРОЖЕНА КРИНИЦЯ Вертоград моей сестры… Пушкин У сестри моєї тихо Процвітає сад в ограді. Кинамон, моя утіха, Нард, алое в любім саді. Там квітки, як в божім раю, Що на Тигрі да Євфраті, Зорями в траві зоряють, Тонуть-плавлють в ароматі. Там гранати наливнії, Солодощів дивних повні… Гудуть бджоли золотії, Мов з Едему тихі […]...
- Заворожена криниця (скорочено) – Куліш Пантелеймон Вертоград моей сестры… (Пушкин) У сестри моєї тихо Процвітає сад в ограді. Кінамон, моя утіха, Нард, алое в любім саді. Там квітки, як в божім раю. Що на Тигрі да Євфраті, Зорями в траві зоряють, Тонуть-плавлють в ароматі. Там гранати наливнії, Солодощів дивних повні… Гудуть бджоли золотії, Мов з Едему тихі дзвони. Серед саду-винограду В […]...
- Пантелеймон Куліш – Заворожена криниця (Критика, коментарі до твору, пояснення) Пантелеймон Куліш Заворожена криниця (Критика, коментарі до твору, пояснення) Вертоград моей сестры… (Пушкин) У сестри моєї тихо Процвітає сад в ограді. Кінамон, моя утіха, Нард, алое в любім саді. Там квітки, як в божім раю. Що на Тигрі да Євфраті, Зорями в траві зоряють, Тонуть-плавлють в ароматі. Там гранати наливнії, Солодощів дивних повні… Гудуть бджоли […]...
- Заспів – Куліш Пантелеймон Удосвіта встав я… темно ще надворі… Де-не-де по хатах ясне світло сяє, Сяє ясне світло, як на небі зорі… Дивуюсь, радію, у серця питаю: “Скажи, віще серце, чи скоро світ буде?” “Ой скоро світ буде, Прокинуться люде, У всяке віконце Засіяє сонце… “ Ой ударю ж зразу У струни живії: Прокиньтесь, вставайте, Старії й малії! […]...
- Пантелеймон Куліш – Гульвіса Ой ішов я до дівчини – Од воріт вернувся: Піду лучче до шинкарки Горілки нап’юся! Нехай добрі люде славлять, Що в шинку ночую, – Що за тиждень загорюю – За ніч прогайную. Лучче мені од громади Наругу приймати, Аніж собі вольні руки Навіки зв’язати. Твою чари, дівчинонько, Я по людях знаю: Тому щастю, тому раю […]...
- Святиня – Куліш Пантелеймон Мовчки струни на бандурі Я перебираю. Заспівав би я до тебе – Голос замирає. Не почуєш мого слова Серцем молоденьким,- Квітчаною головою Схилися до неньки. “Пести мене, моя нене, Як малу дитину, Я твойого, нене, лона Довіку не кину”. – “Ой покинеш, моя доню, Далебі, покинеш, У чужий край, в чужі люде Пташкою полинеш. Прийде, […]...
- Про “скарби” й алегорії Пантелеймона Куліша Творчість Пантелеймона Куліша завжди викликала чимало думок, сповнених суперечностей. Він прагнув розвинути українське слово, поставити українську мову на рівень європейських. Він усе робив для того, щоб нашу мову поважали так, як вона на те заслуговує. У поезії “До рідного народу” П. Куліш прямо вказує на те, що мова – це єдиний скарб, який залишився українцям […]...
- Пантелеймон Куліш – Святиня Пантелеймон Куліш Святиня Мовчки струни на бандурі Я перебираю. Заспівав би я до тебе – Голос замирає. Не почуєш мого слова Серцем молоденьким,- Квітчаною головою Схилися до неньки. “Пести мене, моя нене, Як малу дитину, Я твойого, нене, лона Довіку не кину”. – “Ой покинеш, моя доню, Далебі, покинеш, У чужий край, в чужі люде […]...
- Пантелеймон Куліш – Національний ідеал Як налягло на Русь татарське лихоліттє, Зісталося в Києві немовби тілько сміттє. На Клязьму й на Москву позабігали люде І визирали, хто з Киян туди прибуде. І всі, що руської єдиності жадали, На Клязьму й на Москву помалу прибували. І засвітився світ по застумах московських, І надив буйтурів до себе запорозьких. І покидаючи свою руїнну […]...
- Пантелеймон Куліш – до Тараса за річку Ахерон Недоспів твій доспівую, мій брате… Насліддє дороге, клейнодами багате, Лишив єси мені в твоїй тридцятиструнній, В твоїй поезії високій, многодумній, Дуброві запашній, широкошумній. Тарасе! попроси там Аполлона, Нехай зупинить він легкий каюк Харона, Щоб довго не возив на той бік Ахерона Народу без путя, без честі і закона. Що з вовчого на світ приходить лона. […]...
- Пантелеймон Куліш – до Шевченка O pie? ni gminna! ty stoisz na stra? y Narodowego pami? tek ko? cio? a, Z archanielskiemi skrzyd? ami i g? osem Tu czasem miewasz i bro? archanio? a. Mickiewicz Тарасе, спогадай, як ти за нами Хотів летіть у вирій по морозу, Де вольна мати з вольними синами І дочками пахучу щипле розу, Любові цвіт, […]...
- Пантелеймон Куліш – Lago Maggiore Хожу берегами, Та й не нахожуся; Дивлюсь на сади зелені, Та й не надивлюся, Сади-виногради В воду поринають; Поуз берег ясні смуги, Як срібло, сіяють. Шукаю-питаю Зеленої рути, Щоб тебе, мій рідний краю, Навіки забути. В тобі, рідний краю, Люди туманіють; По степах твоїх розлогих Будяки красніють. Тобі, рідний краю, Не дав Господь долі. Розкинулась […]...
- Рідне слово – Куліш Пантелеймон Я на сторожі коло їх Поставлю слово. Шевченко Мовчки предки наші в полі, Мовчки спочивають, Тільки чорнії могили 3 вітром розмовляють. Спочивають, дожидають Праведного суду, Що судити Україну Рідне слово буде. Вже судили княжі віча, Панські трибунали, І перевертні гетьмани Ради радували. Радували, – утікала Правда з того суду, Багатились підмовлянням На перелюб люду. Радували, […]...
- Павло Мовчан – “Криниця. Стану над водою… “ Криниця. Стану над водою, Уп’юся суттінню густою, І відра попелом ущерть Наповняться. А ніч, як смерть, Все перепалить, перетлить… І жахко з відер воду пить. Лиш при вогні будеш радіти, Що не минулося ще літо, Хоч смутки виникли й жалі. Вогонь на тихому крилі По колу поле облітає, В глибокі відра зазирає, І ставить мітки […]...
- Пантелеймон Куліш – Слово над гробом Шевченка Немає в нас ні одного достойного проректи рідне українське слово над домовиною Шевченка: уся сила і вся краса нашої мови тільки йому одному одкрилася. А все ж ми через його маємо велике й дороге нам право – оглашати рідним українським словом сю далеку землю. Такий поет, як Шевченко, не одним українцям рідний. Де б він […]...
- До кобзи – Куліш Пантелеймон Кругом тіснота і неволя, Народ закований мовчить… Шевченко Кобзо, моя непорочна утіхо! Чом ти мовчиш? Задзвони мені стиха, Голосом правди святої дзвони, Нашу тісноту гірку спом’яни. Може, чиє ще не спідлене серце Важко заб’ється, до серця озветься, Як на бандурі струна до струни. Хто не здоліє озватись ділами, Хай обізветься німими сльозами; Ти ж своє […]...
- Пантелеймон Куліш – Гордовита пара ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ ГОРДОВИТА ПАРА (Бабусине оповідання) І Снігом віконечко наше забило… Завірюха… Як то нашим тепер серед шляху? Ростіть скорійш, хлоп’ята, на підмогу татусеві. І матері нема щось довго з річки. Ростіть, ростіть, дівчаточка! Добре сидіти в теплому запічку за старими головами… А як я осталась на світі малою сиротиною – всякої нужди дознала. Яка […]...
- Пантелеймон Куліш – Рідне слово ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ РІДНЕ СЛОВО Я на сторожі коло їх Поставлю слово. Шевченко Мовчки предки наші в полі, Мовчки спочивають, Тільки чорнії могили 3 вітром розмовляють. Спочивають, дожидають Праведного суду, Що судити Україну Рідне слово буде. Вже судили княжі віча, Панські трибунали, І перевертні гетьмани Ради радували. Радували, – утікала Правда з того суду, Багатились підмовлянням […]...
- Пантелеймон Куліш – Люлі-люлі Ходжу-блуджу по городу Великому, великому Одкрив би я своє серце, Та нікому, так нікому. Цвіте воно, як Божий рай, Потай миру, потай миру; Ні любощам, ні милощам Не йме віри, не йме віри. Ой серденько закритеє, Тихий раю, тихий раю! Ніхто тебе не нівечить, Бо не знає, бо не знає. Цвіти ж собі, живи собі […]...
- Пантелеймон Куліш – До кобзи ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ ДО КОБЗИ Кругом тіснота і неволя, Народ закований мовчить… Шевченко Кобзо, моя непорочна утіхо! Чом ти мовчиш? Задзвони мені стиха, Голосом правди святої дзвони, Нашу тісноту гірку спом’яни. Може, чиє ще не спідлене серце Важко заб’ється, до серця озветься, Як на бандурі струна до струни. Хто не здоліє озватись ділами, Хай обізветься німими […]...
- Пантелеймон Куліш – Земляцтво Тогда какой-то злобний гений Стал часто навещать меня. А. Пушкин Мене сей злобний геній навіщає Усякий раз, як я на Україну, Де дурень дурня в пекло поганяє, З Німещини чи з Польщі оком кину. Я проклинаю ту сумну, гірку годину. О скільки вас гине там мільонів У багнищі безпутства та омани, Перевертнів, сіпак, хамелеонів, Які […]...
- Орися (скорочено) – Куліш Пантелеймон Була в сотника Таволги дочка Орися. Така гарна була, що краща і над ясную зорю в погоду, краща й над місяць серед ночі, краща й над саме сонце, що звеселяє й рибу в морі, і звіра в діброві, і мак у городі. І знали її далеко, по всій Україні. Було, кому з молодого козацтва чи […]...
- Пантелеймон Куліш – Орися (СКОРОЧЕНО) Пантелеймон Куліш Орися (СКОРОЧЕНО) Була в сотника Таволги дочка Орися. Така гарна була, що краща і над ясную зорю в погоду, краща й над місяць серед ночі, краща й над саме сонце, що звеселяє й рибу в морі, і звіра в діброві, і мак у городі. І знали її далеко, по всій Україні. Було, кому […]...
- Пантелеймон Куліш – вірний послідовник Т. Шевченка Після смерті Т. Шевченка літературний процес в Україні очолив Пантелеймон Куліш. Про своє перебування у тіні за часів Кобзаря-Куліш написав у поезії “До братів на Україну”: . Ой, мовчав я, браття, Словом не озвався, Поки батько український Піснею впивався. Хоч мовчав устами, Співав я душею, Та боявся з ним різнити Кобзою своєю… Коли ж замовкло […]...
- Тарас Шевченко – Москалева криниця Поема Я. Кухаренкові. На пам’ять 7 мая 1857 року Не на Вкраїні, а далеко, Аж за Уралом, за Елеком, Старий недобиток варнак Мені розказував отак Про сю криницю москалеву, А я, сумуючи, списав, Та рифму нищечком додав, Та невеличку і дешеву (Звичайне, крадене) зобгав Тобі поему на спомини, Мій друже щирий, мій єдиний! I Після […]...
- Пантелеймон Куліш – Байда, князь Вишневецький Пантелеймон Олександрович Куліш Байда, князь Вишневецький (Драма, 1553 – 1564) ДІЙОВІ ОСОБИ: Байда, князь Дмитрій Вишневецький. Тульчинський Самійло, його чура, а потім побратим. Дворяне-побратими. Посел Московський. Посел Турецький. Панцерний боярин. Козаки-нетяги. Козаки-дуки. Радько Гузир, на прізвище Турецький Святий. Хома Пиндюр, на прізвище Плахта. Ганжа Андибер, гетьман Запорозький. Костир, безрукий козак-характерник. Козаки-січовики, козаки-зимовчаки, козацькі чури, громадські […]...
- Пантелеймон Куліш – Січові гості ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ СІЧОВІ ГОСТІ (Споминки старого діда) Еге, добродію! сидимо оце ми з вами на пасіці – ні гадки!.. Божа бджола гуде, кругом гречки біліють… а колись гули кругом мене не такі бджоли: козики гули, небожата, да ще не гетьманці – сама січова воля, добродію… Переїв я всякого хліба: помагав і панам панувати, помагав навпослі […]...
- Пантелеймон Куліш – Орися Пантелеймон Олександрович Куліш Орися I Співають у пісні, що нема найкращого на вроду, як ясная зоря в погоду. Отже, хто бачив дочку покойного сотника Таволги, той би сказав, може, що вона краща й над ясную зорю в погоду, краща й над повний місяць серед ночі, краща й над саме сонце, що звеселяє й рибу в […]...
- Пантелеймон Куліш – дума-пересторога А що завидні вам розкоші дукачів, Людських, мовляв, п’явок, ненаситних драконів (Як чуєте ви се від тих сліпих вождів, Від голосних клепал і пустодзвонних дзвонів), Марнуйте всяку річ, хто б спідтишка не вчив. Се воля жизняних непохибних законів, Щоб сила силою із віка в вік була І в висотах добра, і в преісподніх зла....
- Степ опівідні – Куліш Пантелеймон Спокойно небо голубое. Никитин Блакитне небо, мов дугасте море, Безоднею самітною стоїть. Під сонцем степ, козацьке дике поле, Огнем переливається-жахтить. Гарячий вітер хилить-нахиляє Траву хвилясту стиха до землі, І в прозирній золоченій імлі Даль степова мов тоне-поринає. Понад травою стиха жар німий, Переливаючись, пливе високо! Розтоплюється воздух осяйний, Тіснить у грудях дух і сліпить око. […]...
- Праведне пануваннє – Куліш Пантелеймон Голубко Музо! Годі сумовати Да плакатись над сліпотою черні, Що золотом вцяцьковує палати – Од світу правди сховища мізерні. Обіймемось та підемо в левади, В поля, в луги, в гаї широкошумні, Чи не розвіємо тяжкої там досади На узурпації, на захвати безумні. Глянь-подивись, який в нас “пишний город”, І скільки в нім окраси дорогої! Дихання […]...
- Чудодійна криниця – Народні перекази та легенди ЧУДОДІЙНА КРИНИЦЯ Жив один дід із бабою – старі-старі. От пішов раз дід у степ на полювання. Ходив-ходив і нічого не вбив. Аж дивиться: криниця! Він узяв, напився води, а тоді ще й умився – і став молодий! Тоді він зараз же й додому. А баба його насилу впізнала. Дід і послав бабу, щоб теж […]...
- Чорна рада (скорочено) – Куліш Пантелеймон 1819-1897 І Навесні 1663 року двоє вершників наближалися до Києва з боку Білгородського шляху. “Один був молодий собі козак, збройний, як до війни; другий, по одежі і по своїй бороді, сказать би, піп, а по шаблюці під рясою, по пістолях за поясом і по довгих шрамах на виду – старий козарлюга”. Видно було, що їдуть […]...
- Пантелеймон Куліш – Чорна рада (СКОРОЧЕНО) ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ ЧОРНА РАДА (СКОРОЧЕНО) І Навесні 1663 року двоє вершників наближалися до Києва з боку Білгородського шляху. “Один був молодий собі козак, збройний, як до війни; другий, по одежі і по своїй бороді, сказать би, піп, а по шаблюці під рясою, по пістолях за поясом і по довгих шрамах на виду – старий козарлюга”. […]...
- Чорна рада (дуже стисло/скорочено) – Куліш Пантелеймон Чорна рада Хроніка 1663 року І Навесні двоє верхових наближалися до Києва Білгородським шляхом. де їхали полковник Шрам із сином. Полковник був сином поволоцького попа, вивчився на попа, але потім пішов до козаків. Після поразки повстання полковник десять років сидів “зимовником серед дикого степу на Низу, взявши за жінку бранку туркеню; проповідував слово правди божої […]...
- Пантелеймон Куліш – Маруся Богуславка Маруся Богуславка – легендарна українська героїня 16-го або 17-го сторіччя. Подібно до Роксолани Лісовської, Марусю захопили турки і додали до гарему турецького султана. Знаменита козацька дума цього періоду повідає історію, як Маруся піднімається до такого рівня, що її турецький власник залишає її з ключами від його замку (і темниці). Вона використовує можливість звільнити групу українських […]...
- Пантелеймон Куліш (пошукова / курсова робота) Пошукова робота На тему: ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ (1819 – 1897) Пантелеймон Олександрович Куліш – український буржуазно-ліберальний письменник, багатогранна діяльність якого (як поета і прозаїка, фольклориста і етнографа, перекладача і критика, редактора і видавця) охоплює кілька десятиліть. Почавши як ліберал, настроєний проти царизму і кріпацтва, він поступово скочувався на буржуазно-націоналістичні позиції, особливо в останні десятиліття свого життя. […]...
- Чорна рада (більш стисло) скорочено – Куліш Пантелеймон Чорна рада (Хроніка 1663 року) І Навесні 1663 року двоє вершників наближалися до Києва. Один був молодий озброєний козак, другий по одежі й бороді – як піп, по шаблі та шрамах на обличчі – як старий козарлюга. Видно, що їхали вони здалека. Не доїжджаючи до Києва, завернули до Хмарища, Череваневого хутора. Черевань був багатим паном […]...
- Пантелеймон Куліш – Циган ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ ЦИГАН (Уривок з казки) Був собі колись якийсь-то циган, та такий же то прогіркий п’яниця, що й не приведи господи! Чи є у його яка копійчина, так і несе її у шинк, чи яка жупанина – він і її туди ж пре! А жінка з дітьми, голі й босі, пропадають без хліба. Танцюють-танцюють […]...
- Пантелеймон Куліш перекладач Пантелеймон Куліш – всебічно обдарований письменник, передусім палкий патріот України, який протягом усього життя невтомною повсякденною працею доводив безмежну свою любов до рідної землі, до українського народу. Він же був відомим перекладачем. Так, у 1864-1868 роках П. Куліш працював у Варшаві, де був директором духовних справ, також членом комісії з перекладу польських законів. Саме тоді […]...
Роман піднімає захопленого читача над дійсністю.