Життя святого Герарда



Герард Маєла народився 6 квітня 1726 р. в небагатій, але дуже побожній сім’ї Доменіка та Бенедети Маєла в невеликому місті Муро на півдні Ітаїїї. Він був наймолодшою дитиною у сім’ї. Крім нього у батьків було три дочки і син Герард, який прожив лише десять днів. Саме в пам’ять про нього майбутнього святого також нарекли Герардом.

З раннього дитинства хлопчик тягнувся до Церкви та різних духовних вправ. Його дитяча побожність була винагороджена чудесними об’явленнями. Коли Герардові було лише п’ять років, батьки привели його до

каплиці в сусідньому селі Капотіяно, де сильне враження на нього справила статуя Божої Матері з Малятком Ісусом. Через деякий час він знов прийшов до каплиці, подолавши пішки кілька кілометрів. Коли маленький хлопчик відмовив свої молитви, Дитятко-Ісус, оживши, зійшов з рук Своєї Матері й почав бавитися з ним.

Це диво повторювалося з Герардом і під час наступних відвідин каплиці. А одного разу навіть у присутності його старшої сестри. Коли Герардові виповнилося сім років, він приступив у церкві до Святого Причастя, але священик пройшов повз нього, не давши Причастя, що дуже засмутило дитину.

Та вже наступної

ночі він був винагороджений – йому з’явився святий Михаїл і приніс Святе Причастя. Такі ж об’явлення були у св. Варвари, св. Бона-вентури та св. Станіслава.

Ось так, в умовах глибокої побожності, проходило дитинство св. Герарда, доки не помер його батько й увесь тягар утримання родини ліг на плечі дванадцятирічного хлопчика. Наступні десять років були важким випробуванням для юного Герарда. Йому довелося виконувати важку працю серед людей, які вороже, а часто жорстоко ставилися до нього через його глибоку релігійність і часті молитви. Саме в цей час він здобув найбільші уроки прощення, послуху і самоупокорення.

Тоді ж він здійснив і перші свої чудесні вчинки, які полягали у безмежній вірі в силу і благодать Господа. Так, одного разу він загасив пожежу в домі свого господаря, зробивши знак Хреста над вогнем, який відразу після цього погас. Ще в шістнадцять років Герард вирішив стати ченцем і вступити до чину Капуцинів, але через слабке здоров’я йому було відмовлено. Однак, юнак не зневірився і наступні роки у важкій праці, щирій молитві та суворому пості постійно старався досягнути омріяної мети. Коли Герарду було дванадцять років, помер його батько.

Від того часу він був вимушений заробляти на сім’ю. Герард став учнем місцевого кравця, підопічний якого, часто залякував і бив Герарда. У 1738 р. помирає батько Герарда і він, як 12-літній хлопець, змушений взяти у свої дитячі руки обов’язки дорослої людини. Розпочинає науку кравецтва, і зазнає зі сторони вчителя багато знущань.

Він хоче бути вільним, але чинить інакше, ніж ми можемо подумати. Бачить, що бунтом і спротивом нічого доброго не доб’ється. Тому покірно терпить і своїми вчинками дивує суворого майстра, котрий з часом добрішає.

Взагалі, велика покора Герарда протягом цілого його життя зробить багато чудес… Розтягнутий костюм Святі не є слабими людьми, вони свідомо вибирають покірне життя, будучи вільним від людських осудів, власної злоби, ненависті чи помсти. Через таких людей Бог може робити чуда на землі. Так вищезгаданий вчитель згодом зауважив, що в його майстерні працює справжній чудотворець. Майстер розповів такий випадок:”Один замовник прийшов до майстерні поміряти костюм.

На жаль, він виявився затісний через мою помилку. Постала паніка. Герард зауважив мою стурбованість, підійшов і сказав: нічого страшного не трапилося. Він взяв костюм у руки, розтягнув його трохи і сказав клієнту поміряти ще раз.

Замовник здивовано знову попробував костюм, який на цей раз точнісінько підійшов на нього”.Так минули три роки науки кравецтва, які дали Герарду професію. Маючи 15 років, в його серці дозріває рішення бути монахом. Орден капуцинів не прийняв його, вважаючи що Герард ще замолодий і нерішучий, проте, щоб потішити, дали йому новий одяг.

Виходячи з цього монастиря, святий побачив жебрака і віддав йому цей одяг, одягнувши на себе старе лахміття. Можливо, пригадав собі, що чим більше людина чинить добра, тим більше стається вільною…Герард наймається на службу до єпископа. Але останній незадовго вмирає і хлопець змушений повернутися на роботу кравця.

Одного разу він знайомиться з редемптористами. Дуже прагне стати одним із них, але має слабке здоров’я та дуже худий вигляд. Редемптористи відмовляють його від цього кроку. Мати чинить перешкоди. Після чотирьох років навчання Герард міг би заснувати власну майстерню, але пішов на службу до місцевого єпископа Лацедонія (Lacedonia), хоча його друзі відмовляли його від цього наміру.

Перші кілька тижнів, проведених серед сердитих вибухів і нескінченних бурчань єпископа, які не витримували попередні слуги, не впливали на Герарда і не були перешкодою для подальшої праці. На службі у єпископа Герард проявив себе майстром на всі руки, тому залишився у нього до його смерті, виконувавши усяку поручену йому роботу. Герард вірив, що виконує волю Божу, тому приймав від Господа будь-що. Чи над ним знущалися у кравця, чи він приймав “подарунки” від єпископа – це не мало значення, бо він вбачав наслідування Христа у стражданнях.”Його Милість бажала мені добра”, – скаже він.

Герард перебував годинами з Ісусом присутнім у Святій Євхаристії, як символом Господнього розп’яття і воскресіння. У 1745 році у віці дев’ятнадцяти років він повернувся до Муро де почав працювати за своєю спеціальністю кравця. Його праця досягла успіху, але він не заробляв багато грошей. Зі всього свого надбання він відклав лише необхідне для своєї матері і сестер, а тоді решту роздавав бідним або жертвував на Служби Божі за душі в Чистилищі.

Це не було різкою зміною в житті Герарда, а навпаки, це було тільки стійким зростанням в любові до Бога. Згодом, на протязі Великого Посту в 1747 році, він остаточно вирішив уподібнитися Христові настільки, наскільки це буде йому можливо. Герард накладав на себе найсуворіші покути і шукав приниження від людей, не зважав на те, що його вважали божевільним і нещасливим, та кепкували з нього на вулицях. Він хотів служити Богові цілковито, тому звернувся з проханням про прийняття до ченців-капуцинів, але йому відмовили.

Коли йому виповнилося двадцять один рік Герард почав провадити життя пустельника. Він так дуже хотів уподібнитися Христові, що використав шанс грати головну роль у виставі “Страті Господні”, яку ставили у катедрі міста Муро. Коли Герард дізнався про Редемптористів, то звернувся до них з подібним проханням, але йому відмовили через слабкий стан його здоров’я.

Та через свою наполегливість його неохоче прийняв отець Паоло Кафаро (Paolo Cafaro), який у 1749 році відіслав його до новіціяту в Делічето (Deliceto) з письмовою рекомендацією: “Я посилаю вам брата, непридатного до ніякої роботи”.Та Герард швидко розвіяв побоювання о. Кафаро, через свою відмінну службу як: фіртяннин, кравець і захристіянин. Його зусилля увінчалися успіхом 7 травня 1749 р., коли 23-річний Герард переступив поріг монастиря Редемптористів в Ілічето, щоб провести свої останні шість років життя в глибокому упокоренні та сповненій молитвами й чудесними діяннями важкій місійній праці. Знаменно, що відходячи з дому, Герард залишив записку з словами: “Я відійшов, щоб стати святим”.Вже з перших днів перебування в новіціаті брат Герард вразив інших братів та отців своєю глибокою вірою, працьовитістю та покірністю. Для нього праця не була відділена від духа молитви.

Вже тоді він володів чудесним умінням навертати до Бога нерозкаяних грішників та повчати недоброчесних людей. Приймаючи Урочисті Обітниці братів-редемптористів, до обітниць убогості, чистоти й послуху Герард Маєла додав ще й власну: робити все, шо в очах Бога є найдосконалішим. Попри небувалу славу чудотворця, яка незабаром облетіла всю Італію, брат Герард залишився надзвичайно скромною людиною і в усьому покладався на Волю Божу. Особливо показовим є випадок, коли одна безсоромна дівчина брехливо звинуватила Герарда у грісі нечистоти. Викликавши важку підозру о. Альфонса Лігуорі – генерального Настоятеля монастиря, і будучи позбавленим права виходити поза монастирські стіни й приступати до Св.

Причастя, брат Герард жив у постійних молитвах та строгому пості, а на всі прохання оточуючих виступити на свій захист, відповідав: “Все у Божих руках. Якщо Він хоче доказати мою невинність, то хто зможе зробити це легше, ніж Він?”. І справді, незабаром усі підозри з брата Герарда повністю спали, однак і це він сприйняв надзвичайно спокійно, повністю упокорюючись перед Богом та своїми отцями-наставниками. Відомі його слова: “Мій Боже, задля Твоєї любові я буду коритись своїм настоятелям так, немов би я бачив у них Тебе Самого, і корюся Тобі Самому”. Цю свою постанову він виконував настільки ревно, шо вмів у дивний спосіб вгадувати побажання наставників.

Свої дивовижні чудеса, зокрема оздоровлення важкохворих, Герард також вважав лише плодами послуху. У таких випадках він деколи казав: “Поглянь, що послух може зробити!” Хоча брат Герард і не був наділений привілеєм священства, він відзначався правдивою місіонерською ревністю та незвичайними здібностями для виконання такої праці. Прагнення навертати до Бога пропащі душі святий дуже красномовно висловив у таких словах:” О мій Боже! Коли б я міг навернути так багато грішників, скільки зерен піску є на дні моря та на землі; скільки є листя на деревах, рослин на полях, зірок на небі, атомів у повітрі!

Я хотів би навернути до Тебе стільки душ, скільки створінь є на світі”. І Господь винагородив його рідкісним талантом. Св. Герард одним своїм наказом умів навертати з лихої дороги найзапекліших грішників, його поради, пересторога, дива й екстази навернули багатьох пропащих до правдивої віри. Іноді йому навіть вдавалося читати затаєні думки грішників і заохочувати їх до належної сповіді. Одним із важливих засобів навернення людей до Бога у св.

Герарда був його дар творити численні дива, за що його навіть назвали “Чудотворцем ХVIII сторіччя”. Але сам Герард не надавав цьому своєму надзвичайному вмінню жодного значення, у всьому підкоряючись Волі Божій. Тож, коли його просили про чудодійну поміч в оздоровленні безнадійно хворих чи у інших добрих справах, він з молитвою та із знаменням Хреста мовчки виконував ці прохання. Біограф святого о. Танноя писав: “Навряд чи вистачило б мені томів, щоб описати всі геройські вчинки і дива, які він робив і робить щоденно”.Важка місійна праця підірвала слабке здоров’я брата Герарда й до останку вичерпала його сили.

Тож усім, хто його оточував, було зрозуміло, що Бог його прикличе в розквіті літ. Однак, як не дивно, він мав владу над своїм життям і смертю. Здоров’я Герарда завжди більше відповідало вимогам настоятелів і потребам монастирської праці, ніж діагнозам лікарів. Коли ж св. Герардові стало вкрай погано, він попросив, щоб у його кімнату внесли хрест з розп’яттям, образ Діви Марії, а на дверях зробили напис: “Тут вчинена Воля Божа, як Бог хоче, і так довго, як Бог хоче”.

Коли Герард уже приготувався до смерті, йому передали листа від о. Гарзілі з розпорядженням видужати й приєднатися до братії. Отримавши вказівку, св. Герард приєднався до інших ченців, немов би й не був ніколи хворий, і ще 33 дні виконував свої обов’язки. Близько півночі 15 жовтня 1755 р., належно по-християнськи попрощавшись з цим світом, душа брата Герарда Маєли відійшла до Бога. Герард Маєла ще за життя передбачав свою святість, однак він думав не про канонічне визнання, а лише про святість у своєму служінні Богові.

Але Господнє призначення для Герарда мало особливу долю і не закінчилося з його смертю. Шанувальники брата Герарда зверталися до нього за допомогою навіть після його відходу до Бога. І святий не міг їм відмовити… Незаперечні факти численних дивовижних оздоровлень, пов’язані з іменем, образом чи мощами Герарда Маєли, призвели до започаткування у 1847 р. беатифікаційного процесу, який дуже урочисто завершився 29 січня 1893 р. Декілька наступних чудесних зцілень були достатньою підставою для остаточної канонізації.

11 грудня 1904 р. Папа Пій X зарахував Герарда Маєлу до канонізованих святих Католицької Церкви. День 16 жовтня проголошено днем святого Герарда, а спеціальну службу для Св. Літургії й Правила роздано Редемптористам цілого світу. Мало хто з канонізованих святих здобув таку любов віруючих, як св. Герард Маєла. І чи не в першу чергу це пов’язане з тим, що Герард загально визнаний як покровитель матерів, що моляться до нього протягом вагітності чи у час пологів, коли їхні діти малі, хворі або перебувають у небезпеці.

Може видатись дивним, що покровителем матерів став ченець, але багато випадків з його життя та посмертних фактів підтверджують актуальність і своєчасність цієї набожності. Особливу чутливість до проблем сім’ї та материнських переживань Герард Маєла виніс з рідного дому, оскільки його рідна мати зазнала розпачу після втрати першого сина, переживала через слабе здоров’я самого Герарда. Незважаючи на постійні нестатки, які стали ще більшими після смерті батька, в родині постійно сповідувалися релігійні цінності, а мати, попри все, завжди дякувала Богові за те, що подарував їй п’ятьох дітей.

Багато чудес св. Герарда були пов’язані з допомогою матерям та породіллям. Так, у місті Сенерчіа під час пологів помирала бідна жінка.

Коли брат Герард, на прохання її родичів, припав на коліна і помолився, нещасна жінка відчула полегшення. Після цього мати й дитина прожили довге життя, славлячи чудотворця. Інший випадок стався у місті Бучіно. Коли св. Герард виходив з одного дому, за ним вибігла молода дівчина, шоб віддати йому забуту ним хустку. Але святий відповів їй: “Залиш хустку собі, вона ще стане тобі у пригоді”. І справді, коли молодій жінці після одруження під час пологів загрожувала смерть, вона згадала про рятівну хустку, єдиний дотик до якої врятував життя їй та її дитині.

Це дивне оздоровлення сталося лише за декілька місяців до смерті святого Герарда. Через численні посмертні дива його проголошено “Святим щасливого народження дітей”. Є свідчення про випадки, коли дотик до образу святого чи молитва до нього рятували породіль або ж зцілювали хвору дитину. Часто вдячні матері в честь святого Герарда називали своїх новонароджених синів його святим іменем. Набожність до св. Герарда широко поширена в усьому світі.

Ліга св. Герарда налічує сотні тисяч членів, багато кардиналів, єпископів і священиків підтримують вшанування святого. Нині, коли в Україні багато жінок бояться народжувати дітей, а ті, котрі на це зважуються, зазнають всіляких труднощів, поширення набожності до св. Герарда серед нашого народу як ніколи є своєчасним.

Свобода Божих дітей… Музей в с. Матердоміні Смерть до св. Герарда навідалась дуже швидко, 16 жовтня 1755 року, коли він мав лише 29 років.

Його праця не була марною. За час свого короткого життя Герард став цілковито вільним, адже полюбив Бога над усе у світі і був радий зустрітися з Ним. Помирає у монастирі в місцевості Матердоміні (сьогодні це одне з найбільших паломницьких центрів в Італії). Від 11 грудня 1904 року до нього моляться як до святого. Є одним з найулюбленіших праведників для італійців, і не тільки цього народу.

Святий цей став по-справжньому вільною особою. Він може допомогти кожному, хто подібно як він прагне бути щасливим. Адже те, що найбільше нас зневолює – це гріх.

Герард є покровителем доброї сповіді та опікуном матерів, котрі очікують народження дитини. Тому нехай його приклад допоможе нам цінувати людське життя як великий дар і любити свободу, котру нам дає Ісус. Не вагайся бути святим, бо це дорівнює почувати себе по-справжньому вільним! СвЯтий Герард – опікун матерів.

Дев’ятниця і молитви до св. Герарда. – Львів: Стрім, 2002


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Що в людині є найціннішим.
Ви зараз читаєте: Життя святого Герарда