Життєвий і творчий шлях Василя Симоненка
Народився Василь Андрійович Симоненко 8 січня 1935 р. в селянській сім’ї в Біївцях Лубенського району на Полтавщині. Дитинство припало на роки війни, було трудним, голодним, зростав Василь без батька, який залишив сім’ю. Мати тяжко працювала, заробляючи на шматок хліба. Допомагали дідусь і бабуся:
В мене була лиш мати Та був іще сивий дід,-
Нікому не мовив “тату”
І вірив, що так і слід,-
Так згадував майбутній поет у поезії “З дитинства”.
Бабуся й дідусь дуже любили свого кмітливого внука. їхню любов та турботу пам’ятав
Ходив до школи далеко, аж за дев’ять кілометрів, “як на мої чотирнадцять років, то це не так уже й мало”,- згадує письменник в оповіданні “Дума про діда”.
1952 р. Василь Симоненко вступив на факультет журналістики Київського університету, де водночас із ним навчався Ю. Мушкетик, В. Шевчук, Т. Коломієць.
Студентське життя було багате на дружбу,
У роки навчання продовжує писати, але з друком своїх творів не поспішає.
По закінченні університету Василь працює в газеті “Черкаська правда”, потім – у “Молоді Черкащини”, власним кореспондентом “Робітничої газети”. Як журналіст, він сміливо вторгався в різні сфери життя, різко критикував вияви бюрократизму, неуваги до трудівників, теплим словом відгукувався про добрих людей.
Як відомо, напровесні 1960 р. в Києві, з волі пробудженого “відлигою” юнацтва був заснований Клуб творчої молоді. На суспільно-політичній арені з’явилася ініціативна й динамічна громадська інституція, яка ставила своєю метою об’єднати духовні й фізичні зусилля молодого покоління для розбудови оновленої України. Пізніше, у літературі поетів, які належали до цього Клубу, почали називати шістдесятниками. Хоча на той час Симоненко жив і працював у Черкасах, проте з Аллою Горською й Іваном Драчем, Ліною Костенко й Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком і Василем Стусом, Миколою Вінграновським і Михайлом Брайчевським він став душею й окрасою цього Клубу. Охоче роз’їжджав по Україні, як загальновизнаний поет брав участь у літературних вечорах і творчих дискусіях, виступав перед робітничою та сільською молоддю, прагнучи пробудити в душах ровесників жагу до національного відродження.
Саме за участю В. Симоненка на основі незаперечних речових доказів для людства були відкриті братські могили жертв сталінізму на Лук’янівському й Васильківському кладовищах, у хащах Биковнянського лісу. За його участю тоді ж був написаний і відправлений до Київської міськради Меморандум із вимогою оприлюднити ці місця печалі й перетворити їх у національні меморіали.
Смерть дватцятивосьмирічного лицаря української поезії уже три десятиліття оповита туманом загадок, легенд, міщанських пліток.
Навколо причин смерті В. Симоненка ходило чимало чуток. Пізніше В. Онойко згадував, що після звістки про затримання Симоненка за ним дозволили приїхати тільки після того, як у справу втрутився секретар Смілянського міськкому партії. Василь “сів на переднє сидіння поруч з шофером, повернувся до нас і закотив рукава сорочки:
– Ось, подивіться…
Ми жахнулися: усі руки були в синцях.
– А на тілі, здається, ніяких слідів. Хоча били. Чим били, не знаю. Якісь товсті палиці, шкіряні і з піском, чи що. Обробили професійно. І цілили не по м’якому місцю, а по спині, попереку. Коли везли туди (до камери), погрожували: ну, почекай, ти ще будеш проситися, на колінах повзатимеш”.
Далі були побої в районному відділку міліції. Побої особливо жорстокі, біль яких невгамовно мучив Симоненка до самої смерті. Трохи більше як через рік після цього – 14 грудня 1963 р.- він помирає.
Проте офіційною версією смерті 28-річного поета так і залишилося повідомлення про рак.
Після смерті в 1964 р. вийшла друга збірка поезій “Земне тяжіння”. У 1965 р. вийшла збірка його новел ” Вино з троянд “. Через три роки по смерті вийшли “Поезії”, де вміщено вірші з попередніх збірок і ще 20 не опублікованих творів. А потім – мовчанка, наче й не було В. Симоненка і його творчості.
Тільки у 1981 р. вийшла збірка ” Лебеді материнства “, а в 1984 р. ще одна збірка “Поезії”, яку видали друзі поета. У другій половині 1980 – на початку 1990 рр. у журналах опубліковано невідомі твори поета. Він прийшов до нас провісником нової доби України. Короткий спалах його життя став незгасною зіркою його поезії.
Патріотична лірика, любов до рідної України посідає визначальне місце у творчості Симоненка. І не даремно. В. Симоненко знайшов проникливі, яскраві образи, щоб передати силу любові до Батьківщини, до рідної української землі.
Україна для поета – найдорожче у світі. Він називає її “дивом”, своєю “молитвою, віковою розлукою” – бо ж вічно вона знемагала в боротьбі проти сильніших ворогів, часто майже безнадійній. Як і в інших поезіях, Симоненко говорить, що живе й творить лише заради України:
Ради тебе перли в душі сію,
Ради тебе мислю і творю.
Хай мовчать америки й росії, коли я з тобою говорю.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Твір на тему куди ти хотив поихати.