Змагання атлетів
Пухке лице судді, неначе в бонза,
Та свиставки пронизливий сигнал,
Захоплення в очах довкола пал.
І плескіт рук, і мого тіла бронза.
Дають побіди келих у долоні,
Беру його в мовчанці сам німий,
А на землі лежить противник мій,
Повалений в подвійному нельзоні.
Я – грецький бог з античної статуї –
Виходжу з жестом гордої поваги,
Дарма, що оплесків гудуть ще струї.
Несу здобуту чарку в свій притин,
Я хочу пити, я горю від спраги,
До уст бокал підношу – в нім полин.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Марта Тарнавська – “Непотрібні здаються змагання людей… “ Непотрібні здаються змагання людей, Коли станеш віч-на-віч із вічністю, з Богом, Як душа вирушає в останню дорогу, Як у пустку нірвани навіки гряде. На безмовну самотність – мовчазне виття – Не знайти ні потіхи, ні ліку ніколи. Вчуся наново жити, змагатись із болем, Щоб абсурдом для мене не стало життя. Жовтень 1992...
- Микола Вінграновський – Як світле сниво, як плавба Як світле сниво, як плавба Легкої хмари, як левкої Вночі під хатою в спокої, Мені ти є, моя журба. Ні, не журба. Ти не вона. Я знаю смак журби-зажури, Її єдині в світі мури, Коли ні висоти, ні дна. Ти не вона. Ти є мій сум. У миготливості щодення Ти є мені оте імення, Яке […]...
- Біг на 1000 метрів Віддих свище в легенів брилах, Наче буревій. Пливу легенько на ніг крилах В синій обрій мрій. Я не вихаю руками, я не вихаю ногами; Закам’янілий тан. Я тільки орю по морю персами, я тільки порю повітря тами, Наче залізний танк. Я не підношу ніг, я не підношу рук; Закостенілий рух. Я вистрілений зі стрільна рушниці […]...
- Павло Мовчан – “Не навмання, а полем навпростець… “ Не навмання, а полем навпростець… Холодить щоки дощик-сіянець, І мокрий холод обнатужив плечі, А під ногами хлюпіт мокротечі. О чорноземле, тванна, глейкувата. Повітря у легенях так багато, Що, висмикнувши ноги, вознесусь, На тіло відвологле, наче вата, Цей дощ несе, важенний, наче брус. Спинюсь. Перепочину. Лиш хвилину. Мішу ногами босими багно. То борошенце горбить мені спину, […]...
- Степан Руданський – Невинний Мошко “Куди, Мошку, так ідеш?” “На війну виходжу!” “А чого ж то пізно так?” “Ще два-три положу!” “А як тебе часом хто Схоче положити?” “А кому ж я винен що? За що ж мене бити?”...
- Дивовижа – Олійник Борис Про світ увесь казати не берусь, А все ж траплялась і мені нагода У світі многоликім побувати, Що гув, як вулик, у стонадцять мов, Дивуючи одмінністю ландшафтів, Повір’їв, рас, і рис, і кольорів. Та з-поміж див, дивин і дивовиж – Одне – Ніяк збагнути не в спромозі. І щоб сказати: надто вже замудре, Так ні […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Суворий вірш Не втекти вже, дарма, від жорстоких цих днів, Не втекти вже ні в мрію, ні в пісню. Мов фальшива струна, так дзвенить кожний спів Під суворих світань весну пізню. Вже не вирватись більше з затислих обійм, Треба глянути дням просто в вічі, Хоч навпроти вдаряє скажений прибій, Невблаганним нас визовом кличе. Не сховатись, дарма, в […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Елегія про перстень пісні Я маю дім, при домі сад, Ліричні яблуні у ньому. Мов свіже молоко – роса, Розваги мед мені палкому. Мов капелюх, квітчастий дах, І дім мальований, мов скриня. Злодії ходять по садах Крізь перелази та вориння. Обгородити треба конче, Покласти мур з каміння й сну. Росте в мойому саді сонце – Похмільна квітка тютюну. Виходжу […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Про строфу Чотири різнобіжники на мапі серця, Чотирикутник радості та болю, Чотири припрямки до боку, що не зветься, Що входить клином – між чуття та волю. Дарма, дарма, що гостре вістря душу ятрить, Серп і серпанок нам на ніч коротку. Хоч знаю, що лушпиння слів закриє ядра, Вкладаю тихість уст – в строфи коробку....
- Олекси Стефановича – Крізь смерть Їм північні вітри гудуть, Їм сніги замітають путь, А вони ідуть без упину, А вони без спочину йдуть. Їм шати залляла кров, На шмати – їх корогов, Та кожен, кожен із них Смертю смерть поборов. Їм північні вітри гудуть, Їм сніги замітають путь, А вони ідуть без упину, А вони без спочину йдуть. Прага, 1933...
- Микола Хвильовий – “О рудні, ваше свято… “ О рудні, ваше свято, Вітайте жебрака. Приніс вам слово-злато Яскравого Франка. Цегельні, цукроварні, Хапайте неба смак – Ковші несу з броварні І блискавку-маяк. Родився я у клуні, В степах мантачив сміх, Виховувався в буйних Просторах золотих. Але колись заводи Покликали міцніш, І я в лани, городи Встромив забуття ніж. Поручкався з телицею, Коню, волам вклонивсь […]...
- Микола Руденко – У березі Лети Чи сон, чи дія на астральнім плані – Реальність потойбічного життя: Правую човника в густім тумані. Вирує Лета – Річка забуття. Аж гульк: цвіте лужок в заплаві Лети. Сидять веселі хлопці круг стола. Питаю в хмарки: – Хто це?.. – То поети. Їх річка забуття не прийняла. Тим часом видирається істота В мундирі маршала, Брова-дуга. […]...
- Осип Маковей – Я рад би все забути Я рад би все забути, Що трапилось мені, І знову хлопцем бути У рідній стороні. Нехай би жив і бідно, Та знав уже свій шлях І вік провів свобідно При плузі на полях. А так я загубився І плакати дарма: Від роду вже відбився, І вороття нема. 1900...
- Володимир Самійленко – Непевність Якби знати, що треба жить, І сподіватись, і бажати, То жив би так, щоб кожну мить Для цілі одної віддати, Щоб і хвилини не згубить, – Якби знаття, що треба жить! Якби знаття, що все дарма, Що в руху вічному створіння Мети ніякої нема, – Навіщо радощі й боління, Навіщо нам і жизнь сама, – […]...
- Юлька Гриценко – Про славу, квіти і псевдодрузів А що є слава? Світ ілюзій, Бурхливих оплесків букет, Широке коло псевдодрузів І псевдомрій буття гірке. А що є слава? Море втіхи, Прийоми з квітами й вином, Де псевдодрузі псевдосміхом З чужих вершин зіткали дно. А що є слава? Світло камер, Коктейль із фото та пліток, В який немитими руками Й тебе домішують шматок. А […]...
- Олесь Гончар – Скільки днів уже Скільки днів уже, скільки ночей Доводиться нам не спати. Під нами, як Ноїв ковчег, Дриготять і гудуть Карпати....
- Дмитро Загул – Шотландія Біле каміння серед рожевого вересу – чорноголові вівці й барани Вросли чорними ногами в дике узбіччя. Пасторальна симфонія: тиша, безлюддя. Підкорили вже клан Мекдоналдів: Про вбивство у Гленков нагадує тільки балада. Потвора Лох Несу не відстрашила ворога, Що переміг під Кулоденом, І міт про короля, що повернеться, Розплився у густих туманах Скаю. Нащадки Меклойдів і […]...
- Живу у світі сам Живу у світі сам, Живу як квітка: Цвіту, і в’яну, й помираю враз… Не бачу друзів, Виходжу з дому рідко, Бо не терплю життя свого сарказм… Я не шукаю смерті, Бо не знаю, Куди я після смерті попаду, Тому живу так довго Й не вмираю – Тримаю я життя на поводу… ....
- Павутиння спомину Вони стрічаються щодня, але очима, Її як бачить він притишує свій хід, Торкає тіні в легкім порусі плечима, Зминає пальцями уявних квітів цвіт. Щодень ні слова, тільки погляд, сірі очі, Її голубить він дарма, що у думках, Якби ж хоч раз вона прийшла посеред ночі, Сплітав би спомин павутиння по кутках…...
- Антонич Богдан-Ігор – Liber peregrinorum 3 Книга прочан 3 (Єрусалим) Дорога жовта під ногами, Блакитне небо понад нами. Іду незнаними шляхами. Людина – вічний пілігрим. Тужу за сміхом і весною, Співають птахи понад мною, Дзвінкі пісні пливуть ясою Перед паломником німим. На плечах свій несу тягар, У синій скрині Божий дар, Хоч палить спеки лютий жар, Хоч батогом бичує злим. І […]...
- Володимир Лучук – Кріп в окріп Я несу На кухню Кріп. Кине мама Кріп В окріп. А до кропу Ще й петрушку, Смачно варить Мама Юшку....
- Герасим’юк Василь – Львів Із Бориса Чичибабіна І статуї Христа, і статуї владик У сяєві колон поникли нині в нішах… Ти, справді, левів град. Жорстокий ти і пишний. У тебе пізній хрест. У тебе грізний лик. О бідне місто лір, навіщо цей обман В твоїй красі, в її важкім, ворожім дійстві? Я вірний злидоті урочищ прадідівських І знаю, що […]...
- Кроки долі І крок за кроком відбивають, Немов роки вони щитають, До того часу, поки він В останнє гляне на свій дім, І в подорож далекую піде, З якої він вже не зверне. Та за життя своє недовге, Він же ж ні разу не згрішив, Не вкрав, не вбив, А всіх нас просто полюбив. Та вірю я, […]...
- Мозолевський Борис – добринін В кущі розбігаються дині, Січеться ячмінь на крупу – Начальник кар’єру добринін Свій “газик” жене по степу. Він міг би командувать ротами, Вести за собою полки. За ним динозаврами ротори На тлінність ідуть напрямки. Ховайте, хабарники, скрині, Лакузи, волайте “ура”! А він – як праправнук добрині Чи просто нащадок добра. Двох різних подоб двоголосся! Голубка […]...
- Павло Мовчан – Надвечір’я Напоєна вогнем, насичена паланням, Зависла над селом підхмарена блакить, Поширшала, мов звук, вечірня мить зростання: Женеться вгору тінь – її не зупинить. І збільшена бджола свій лет дзижчанням ширить, І ворон на біду ув оці почорнів, Прокреслив чорне “кар” розірваним пунктиром, Мов нитку простьобав на сизім полотні. І тягне череда в село духмяну хмару, Дійниці […]...
- Лист до гречки – Малишко Андрій Часто сняться твої килими, Білосніжні і медвянисті, Де тоненькі шершаві бджоли Колихаються на вітрах І, покриті у бронзу літа, Тчуть на лапках весняну, легеньку пряжу, В мареві теплім гудуть, гудуть. Ти була мені затишком снів, Коли пахла в материнській долоні, І моє волосся на голові Брало твої кольори в сизі ранки, Голосок мій бринів, як […]...
- Олесь Гончар – Сині тіні бредуть із дунаю Недалеко від Братислави Я одержав твого листа. Спалахнули усі переправи І немає уже моста. У минуле, у наше, в раннє, Де були тільки ти і я. Чую – інше якесь кохання Вже шепоче твоє ім’я- Вийшла заміж. Втомилась чекати. Скільки можна! Літа і літа!.. Ти солдат, тобі, може, вмирати, А я, знаєш, іще молода. Сині […]...
- Іван Андрусяк – за димом за струпом невидимі інші стихії За димом за струпом невидимі інші стихії Хорує над хором розгорнута кара нудьги Учора сказали вертайте голоблі на київ Сьогодні мовчали у степ розгортайте сніги І дні непокірні як прісні водойми довкола Понуро і довго блукають лякають бредуть Вдягати попруги заучено мимрити ролі І коней пускати в заплаву коли проростуть Безбожної тварі надихано в пору […]...
- Микола Костомаров – Спить Вкраїна та руїни Спить Вкраїна та руїни Нові щодень лічить, Гина слава… та й ту славу Усяке калічить. Не вернеться дідівщина… Нехай не вертається – За що ж з теї старовини Святої знущаються? Гріх великий… Чи вже ж дарма Славнії гетьмани Умирали в лютих муках, Закуті в кайдани?.. Чи вже ж дарма в нас мушкети, Гармати гриміли? Нащо […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Молодий поет Над лугом буря свище, наче пуга, І вітряна кряжами кряче пря, Мов не ліси хвилюють, а моря, Та в серце туга стукає, мов пугач. Тоді виходжу в чорну ніч на ганок, Деру очима тінь, гляджу зорі. Крізь вихор чалий кінь зарже над раном, Роздзвінно гупне копитом в поріг. І сам не знаю, як скачу в […]...
- Юрій Андрухович – Астролог У нього палка потреба, У нього жадання слізне: Окраєць нічного неба Піймати у фокус лінзи… Бо він живе на горищі, А там сутерени вищі: У сутінках – мерехтіння І сонце межує з тінню. Він дивиться тільки вгору, І небо лоскочуть вії, Коли в полудневу пору Від кухні смаженим віє. Над містом літають птахи, А поруч […]...
- Іван Світличний – Моя свобода Свободу не втікати з бою, Свободу чесності в бою, Любити те, що сам люблю, А не підказане тобою, Свободу за любов мою Хоч і накласти головою, А бути все ж самим собою, – Не проміняю на твою, Ліврейську, жебрану, ледачу, Вертку, заляпану, як здачу, Свободу хама й холуя. Несу свободу в суд, за грати, Мою […]...
- Андієвська Емма – Навколо передумов Воює далі, хоч давно помер, Самітній лицар в тилягах цеглястих. Як гупа серце крізь опале листя. – Єдиний змиг, – й помандрував крізь мур. Минуще – свій – і вміст, і хвилемір – Із капищами марноти і млости. Бува, що й смерть шаленцеві полестить, Хоч в неї – з атраментом каламар. Як немовля, яке – […]...
- Власна байка про Миколу і Майку Микола біг до школи З портфельчиком легким. Аж тут побачив Майк З портфелищем важким. – А що несеш в портфелі, Сусідонько моя? Чому така важкая Ноша ця твоя? Несу знання я в школу – Учила недарма. А ще кільце ковбаски, Сім булочок, сосиски, Три яблука, іриски… Портфель свій кинув Коля За Майчин учепився. Аж раптом […]...
- Дмитро Загул – V. “Підкрався круком до душі… “ Підкрався Круком до душі І серце розколов… І крапле кров, Сочиться кров На прапори чужі. Наш день – вогонь, Наш прапор – кров, Наша борня за всіх! А хто ж нам голови розсік І груди розпоров? Хто сльози ранішні мої Невпинно п’є і п’є? Горю В безпам’ятнім огні – За горе, – за чиє? Казав: […]...
- Максим Рильський – Срібний сонет М. Алексеєву Посріблені ліси окуталися тінню, А небосхил горить і віти золотить. Виходжу я на шлях – на смугу ясно синю, – І чудно й дзвінко сніг під валянком скрипить. У цьому ж лісі я пив самоту осінню, Тут весну цілував під шелест верховіть, Тут літом пропливли ледачі дні незмінні, – Тепер сюди прийшов мороза […]...
- Іра Сас – Так тяжко буває мовчати Так тяжко буває мовчати.. Крізь дощ я несу цю покуту. Навчи мене, любий, кохати Холодну, примхливу, замкнуту! Така вже буваю бездушна.. Лиш очі твої, мов магніти, І небо паде непорушне.. Давай без зупину горіти? Все тяжче буває мовчати.. Збереш з моїх вуст цю отруту? Навчи мене, милий, палати.. Красиву, щасливу, розкуту!...
- Антонич Богдан-Ігор – Велика подорож Вибираюся в далеку подорож, і рож не дасть мені ніхто, Й не бажаю ні від кого я нічого, й вже ніщо мене Не лякає, хоч у очі зазирає заздрісно ліхтарень сто, Що в вокзалі білім сторожко глядять крізь жовтих шиб пенсне. Над станційним гамором, мов абажур, наложений склепіння лук. Навкруги байдужі очі й обоятні постаті […]...
- Павло Глазовий – Насолода Ходять двоє зоопарком. Обоє “під газом”. Біля кожної тварини спиняються разом. Перший каже: – Зажили б ми з тобою, як графи, Якби мали довгі шиї, як ото в жирафи. Ото була б насолода! Випив чарку вранці, А горілка до вечора текла б по горлянці. Другий каже: – Облиш мене краще у спокої. Не хочу я […]...
- Леся Українка – Розбита чарка На весіллі бринять чарочки, – Хай здорові живуть молодята! Хай живуть, як в гніздечку пташки, Хай кохаються, мов голуб’ята! На весіллі хтось чарку розбив; – Молода на посаді сумує, Молодий смутно чоло схилив, – Не журіться, то щастя віщує! На весіллі музика гучна, Тож-то шпарко та весело грає! Ох, я знаю, комусь-то вона Безталаннеє серденько […]...
Родіон раскольніков шлях від злочину до кари.