Золотий гомін – Тичина Павло
Над Києвом – золотий гомін,
І голуби, і сонце!
Внизу –
Дніпро торкає струни…
Предки.
Предки встали з могил;
Пішли по місту.
Дродки жертви сонцю приносять –
І того золотий гомін.
Ах той гомін!..
За ним по чути, що друг твій каже,
Від нього грози, пролітаючи над містом, плачуть,-
Бо їх не помічають.
Гомін золотий!
Уночі,
Як Чумацький Шлях сріблисту куряву простеле,
Розчини вікно, послухай:
Слухай:
Десь в небі плинуть ріки,
Потужні ріки дзвону Лаври і Софії!..
Човни золотії
Із
Човни золотії.
… З хрестом,
Опромінений,
Ласкою Божою в серце зрапешпї
Виходить Андрій Первозванний.
Ступає на гори:
Благословенні будьте, гори, і ти, ріко мутная!
І засміялись гори,
Зазеленіли…
І ріка мутная сповнилася сонця і блакиті –
Торкнула струни…
Уночі,
Як Чумацький Шлях сріблисту куряву простеле,
Вийди на дніпро!
… Над Сивоусим небесними ланами Бог проходить,
Бог засіває.
Падають
Зерна
Кришталевої музики.
З глибин Вічності падають зерна
В душу.
І там, у храмі душі,
Над яким у недосяжній
Голуби-молитви,
Там,
У повнозгучнім храмі акордами розцвітають,
Натхненними, як очі предків!
Він був мов жрець, сп’янілий від молитви,-
Наш Київ,-
Який моливсь за всю Вкраїну –
Прекрасний Київ.
– буря!
Стихійно очі він розкрив –
І всі сміються, як вино…
– блиск!
– жах!
Розвивши ясні короговки
(І всі сміються як вино),
Вогнем схопився Київ
У творчій високості!
Здрастуй! здрастуй! – сиплеться з очей.
Тисячі очей…
Раптом тиша: хтось говорить.
Слава! – з тисячі грудей.
І над всім цим в сяйві сонця голуби.
Слава! – з тисячі грудей.
Голуби.
То Україну
За всі роки неслави благословляв хрестом
Опромінений,
Ласкою Божою и серце зранений
Андрій Первозванний.
І засміялись гори,
Зазеленіли…
Але ж два чорних гроба.
Один світлий.
І навкруг
Каліки.
Повзають, гугнявять, руки простягають
(О, які скорчені пальці!) –
Дайте їм, дайте!
Їсти їм дайте – хай звіря в собі не плекають,
– дайте.
Повзають, гугпявять, сонце проклинають,
Сонце і Христа!
Проходять:
Бідні, багаті, горді, молоді, закохапі в хмари
Й музику –
Проходять:
Чорний птах – у нього очі-пазурі! –
Чорний птах із гпіілих закутків душі,
Із поля бою прилетів.
Кряче.
У золотому гомоні над Києвом,
Над всією Вкраїною –
Кряче.
О, бездугпппй пташе!
Чи це по ти розп’яття душі людської
Століття довбав?
Століття довбав?
Століття.
Чи не ти виймав живим очі,
Із серця віру?
Із серця віру.
Чого ж тобі тепер треба
В години радості і сміху?
Чого я; тобі треба тепер, о бездушний пташе? –
Говори!
Чорпокрилля па голуби й сонце –
Чорнокрилля,
– Брате мій, пам’ятаєш дні весни на світанню волі?
З тобою обнявшись ходили ми по братніх стежках,
Славили сонце!
А у всіх тоді (навіть у травники) сміялись сльози…
– Не пам’ятаю. Одійди.
– Любий мій, чом ти не смієшся, чом не радієш?
Цо ж я, твій брат, до тобо по-рідному промовляю,-
Пепже ж ти по впізнав?
– Відступись! Уб’ю!
Чорпий птах,
Чорний птах кряче.
І навкруг
Каліки.
В години радості і сміху
Хто їх поставив па коліна?
Хто простягнуть сказав їм руку,
Який безумний бог – в години радості і сміху?
Предки з жахом одвернулись.
Виростом! – сказали тополі.
Бризнем піснями! – сказали квіти.
Розіллємось! – сказав дніпро.
Тополі, квіти і дніпро.
Дзвенить, дзвенить, дзвонить
І б’ється на шматки…
– Чи то не золоті джерела скресають під землею?
Леліє, віє, ласкавіє,
Тремтить, пепаче сон…
– Чи то не самоцвіти ростуть в глибинах гір?
Виростем! – сказали.
Розіллємось! – дніпро.
Зоряного ранку припади вухом до землі –
… ідуть.
То десь із сол і хуторців ідуть до Києва –
Шляхами, стежками, обніжками.
І б’ються в їх серця у такт
– ідуть! ідуть! –
Дзвонять немов сонця у такт
– ідуть! ідуть! –
Там над шляхами, стежками, обніжками.
Ідуть!
І всі сміються як вино:
І всі співають як вино:
Я – дужий народ,
Я молодий!
Вслухався я в твій гомін золотий –
І от почув.
Дивись я в твої очi –
І от побачив.
Гори каміння, ні, о на груди мої навалили,
Я так легенько скинув –
Мов пух…
Я – невгасимий Огонь Прекрасний,
Одвічин й дух.
Вітай же нас ти з сонцем, голубами.
Я дужий народ! – з сонцем, голубами.
Вітай нас рідними піснями!
Я – молодий!
Молодий!
1917
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Сочинение на тему история дуба.